Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава вісімнадцята. 11-те жовтня, вівторок, день 37-й

Ранок середи почався типово. Пес з’їв свою порцію і вони разом вийшли надвір. Макс на пробіжку – пес гуляти. Результат пробіжки порадував – на тій самій дистанції зміг збільшити швидкість, пробував на окремих ділянках витискати з себе максимум... Це було дуже добре. За його спостереженнями, за пройшли дев’ять днів від його повернення, незважаючи на важке навантаження у вигляді лікування п’ятьох жінок і одного пса, він зміг набрати п’ять кіло ваги – терези показували рівно сімдесят. Для його зросту в сто сімдесят шість см це було трохи замало, він хотів би зупинитися на вісімдесяти, або навіть вісімдесяти п’яти кілограмах добре прокачаного і тренованого тіла. Але, хотіти і зробити – дві різні речі.

Душ, сніданок і на роботу. Виходячи з під’їзду озирнувся – ніхто до нього не поспішав. Значить, тим двом виродкам не дійшло. Або не спрацювало... Правду кажучи, він і не сподівався, що з ними щось станеться особливе. Але ж дуже він був злий тоді, і знову ж таки – червоний зблиск... А чим він закінчується, він пам’ятав по тому “турецько-підданому”. Спочатку, звісно, сумнівався, але потім, після випадку з Настею, практично впевнився. У будинку все-таки щось відбувалося – останні дні у дворі було тихо, ніхто не кричав, не ревли машини, а сусідки, яких він чув іноді прямо зі свого балкона, перешіптувалися, що швидкі частенько приїжджають у другий під’їзд…

У розвозці Макс знову налаштувався поспати. Таня знову здивовано подивилася на нього, котрий спробував пролізти на заднє сидіння повз неї, але цього разу скомандувала:

– Ну-бо... сідай тут. – Довелося коритися.

– Макс, ти що... загуляв?

– З чого ти взяла? Тетяночка Миколаївна…

– По тобі бачу, вічно сонний став вранці і духами від тебе несе…

“Це провал – подумав Штірліц, – подумки захихотів Макс згадуючи старий анекдот – як же це я... запахи чую хтозна-звідки, а тут так облажався. Звик чи що? труся постійно об усяких жінок, от і звикся”.

– Ну, хіба мало... у транспорті, розумієте, іноді тиснява є... і жінок там вистачає…

– Ти мені баки не забивай... – Таня грізно насупила брови.

– А власне кажучи – у чому проблема? Навіть якщо й так, то що?

Таня аж задумалася. А справді – що? Не дружина і не дорога-єдина-неповторна... Нічого й контролювати.

– Та нічого, Макс... ти правий, нічого. Просто я за тебе хвилююся... Після Ритки ти сам не свій... Ходиш, на рівному місці зависаєш, усе думаєш про щось... Дівчата мої раніше пліткували постійно, кого ти цього разу на сто поцілунків розвів через якусь дурницю, я заслуховувалася, просто юридичні нотатки треба писати про необхідність стежити за язиком і своїми обіцянками... а тут – увесь тиждень тиша. Сидиш у себе і все. То шеф подяки видає, то ось весь сонний постійно... Це не спроста.

– Тань, та все нормально. Дім-робота, робота-дім... Які там жінки... Втомлююся трохи, видно ще не відновився після відпустки.

– Ото й воно, що ніякі... – пробурчала Тетяна, відвернувшись.

 

Нічого незвичайного за день не сталося і ввечері після роботи Макс, цілком задоволений собою, вирушив на тренування. Як і минулого разу – дівчата його вже чекали. Сьогодні вони обидві були серйозними та зосередженими.

– Як настрій?

– Нормальний, бойовий... – відповіла Маруся – тільки болить усе…

– О... болить, – Макс усміхнувся. – Болить це добре.

– Що ж тут доброго, якщо болить? – обурення дівчини виринало звідусіль.

– Якщо болить, до того ж болить усе – значить, ми дали хороше навантаження на всі м’язи, що й треба було. А біль швидко минає. Почали, розминка, – скомандував їм. Після розминки він прогнав їх тим самим комплексом вправ, що й минулого разу. Порадувало, що дівчата досить добре запам’ятали техніку виконання і практично не доводилося поправляти.

– Просто чудово. Вай, молодці. Я не бачу жодної скутості чи інших проблем у ваших рухах, а ви?

– Мені подобається, – Марія мрійливо посміхалася. – Я вже й забула, як це здорово, коли тіло слухається тебе завжди і в усьому.

– Ага... – Надя долучилася до розмови. – Я теж. Ловиш себе на рухах, які раніше нормально не виходили, боїшся і кайфуєш... Мама постійно питає, до кого ж ми їздили і де його шукати... хоче якимось своїм знайомим розповісти.

– А так і кажіть – знайшли за оголошенням, зателефонували, вирішили спробувати. Може та людина й шарлатан, бо зараз номер не відповідає... Але ж вам допомогло, а більше ви нічого не знаєте. Не повірять, звісно... але заперечити буде нічого.

– Не хочеться брехати... ми ніколи їм не брехали.

– Я розумію, – зітхнув Макс... – але мені більше нічого порадити... спробуйте думати, що ви не брешете, а просто не все їм кажете... врешті-решт, ви ж не заради вигоди це робите. Ну і не переживайте – все одно навічно нічого не приховати.

Після тренування повів обох додому.

– Дивіться... ази я вам показав... Якщо так трапиться, що мене з вами не буде на заняттях – продовжуйте за тим самим планом. Вам треба розвинути силу, спритність, гнучкість... відновити багато чого з того, що забулося за час хвороби. Збільшуйте кількість повторень і швидкість потихеньку і вам це буде саме те. Для деяких вправ використовуйте гумові джгути, тренажери за бажанням... але сама система нехай буде такою хоча б три місяці. Всі ці стрибки з місця в довжину і висоту, вистрибування без зупинки, віджимання і підтягування зроблять з вас струнких і підтягнутих красунь... Не шкодуйте себе в плані навантаження, але і намагайтеся відпочивати. Може займіться ще чимось, якщо є можливість. Щось швидке, точне в рухах…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍