Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Так пізно вже зовсім... ти стільки часу на нас витратив, може залишишся, як того разу? – Жінка щосили намагалася зробити для нього хоч що-небудь.

– Це не біда, тут не далеко, а мені треба трохи пройтися, скинути, так би мовити, напругу, розслабитися. У мене є прохання... і ти не посмієш відмовити мені, – Макс дістав із кишені п’ятсот доларів і вклав їх Марії в руку.

– Ні, що ти... я не можу... ти вже й так стільки…

– Я ж сказав – ти не посмієш мені відмовити. Зрозумій... вам обом потрібно добре стартонути. Вважай, що у вас стався перезапуск організму. Вам потрібно добре і правильно харчуватися, купити собі щось з одягу. Ти маєш бути такою, якою ти скоро побачиш себе в дзеркалі. Молодою, красивою, привабливою. Коли змінюється душа і ставлення до життя – саме життя теж намагається зробити тобі подарунок. Це всього лише гроші, у мене вони є, я не голодую, а вам потрібно. Інакше, – він довірливо нахилився до її вуха і прошепотів, – інакше навіщо ми тоді витратили час на праву сторону?

Марія здивовано подивилася на нього... – Навіщо? – нерозуміючи перепитала вона... але вже за секунду видихнула – От же, бовдур... – і награно-ображено відштовхнула його. А в емоціях було відчутне задоволення…

За десять хвилин Макс був біля підстанції. Людей через пізній час практично не було навіть дорогою, підзарядка відбулася в “штатному” режимі. Що ми маємо? Бовдур – це бовдур... точно вона сказала. Хотів потайності, не світитися – вийшло якнайкраще. І розповів усе, і показав усе... – Він скрушно зітхнув. – Розвідник із тебе поганий. Зовсім поганий. Ну що ж... так і буде... Як він уже думав – нікуди від цього не дітися. Знають і знають. Зате людям допоміг. Ще дві душі стали щасливішими. Але все ж треба ще раз поставити у своїй голові мітку – лікувати – лікуй, а от про сили, як і що бачиш, що можеш, а що ні – мовчи. Інакше, коли припре, всі все будуть про тебе знати.

Сорок хвилин “свіжого повітря” йому вистачило. Енергія знову вирувала в ньому адреналіновими викидами, тіло було гнучким і сильним. І як тепер спати? Кудлатий обормот при його наближенні виліз із кущів і жваво потрюхикав у під’їзд.

– А ти добре влаштувався, кудлатенція... Пожерти, поспати і весь день вільний, – пес з розумінням подивився на нього... – Ну так, ну так, де нам, двоногим, зрозуміти, що таке справжня свобода. А поїдеш зі мною до лісу? Жити там будемо, – несподівано для себе самого запитав його Максим і погладив товсту волохату шию. Пес знову глянув на хлопця своїм темним оком і продовжив навертати кашу з миски. – Як це у вас, звірів, виходить... Говорити ви не можете, але ось подивиться... отак... і все само собою зрозуміло... «А й справді, може, ну його все це? Усе це галасливе місто, яке вічно кудись поспішає... Виїхати до лісу, оселитися в спадковому маєтку і жити собі потихеньку. Треба про це подумати...» – це була його крайня думка, що прийшла в уже новому дні.

Сон до нього прийшов знову неспокійний... Знову він пролазив у всесвітню павутину, знову безліч сайтів висіло перед ним. Такий собі нескінченно великий екран, по якому все може переміщатися силою думки. Здорово як, шкода, що це сон... Сьогодні він навчився шукати потрібне. Подумки ставив запитання і значки сайтів перед ним групувалися за релевантністю даних. У міру уточнення запиту, кількість відібраних сайтів зменшувалася. Такий собі Гугл, уві сні їй-бо’... Сьогодні він шукав більш адресно, але тематика однаково чомусь залишалася максимально природничо-науковою – у геології додалися знання про мінерали, вміст металів та інших елементів, способи видобутку й вилучення корисного з них, у медицині – травматологія, анестезіологія, фармакологія... ще фізика, астрономія, хімія... усе це наповнювалося й наповнювалося даними. Військова справа збагатила його пам’ять тактикою партизанських війн, видами й устроєм стрілецького озброєння, артилерійських систем, систем залпового вогню та багато чого іншого... У якийсь момент він загубився й відключився від усього цього, але, тим не менш, залишався, так би мовити, онлайн, і мозок сам, без участі свідомості, продовжував чимось займатися.