Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

— Я народжу сина. Я буду його мамою. Він буде там, де я. Та натомість я буду бездоганною дружиною і невісткою. Я пуду підкорятися кожному вашому слову. Тільки вам буду віддана. Але, головне, я особисто розлучуся. Ні в кого не буде сумнівів, що я кинула його. Вони пожалкують....

— Я і сам можу зробити так, що вони пожалкують, що родилися. А слухняною ти будеш. Як і невісткою в цьому домі.

— Я не говорила, що не буду слухняною і поступливою, якщо не приймете умови. Мені немає, чого втрачати при такому розкладі. Не буде моєї дитини, не буде мене. Вам доведеться шукати нову невістку.

— Погрожуєш мені своєю смертю? — пирхнув.

— Ні не погрожую попереджаю, аби ви швидше знайшли заміну.

Його риси в мить стали грубими. Він контролю нічого не лишилося.

— Кажеш немає, що втрачати? А, як же родина? Їх теж не боїшся втратити? А того чужого? — по щелепі прокотилися жовна.

— Ні, — рішуче відповіла. — В мене є тільки моя дитина.

Він пропалював мене очима. Змушуючи одним поглядом впасти на коліна й підкоритися любому слову. Та я не блефувала. Зараз для мене головним є тільки життя малюка.

— «Воно», — це слово різонуло по серцю, я щосили намагалася втрималася, щоб не накинутися на нього й не роздерти нігтями його обличчя, — не буде мати нашого прізвища. Усе життя «воно» буде жадати смерті, ніж жити в моєму краї. Ти такого бажаєш йому майбутня?

— Він житиме. Це все, що важливо, — мій голос був позбавлений емоцій.

Вовкан ще якийсь час буравив мене поглядом. І я побачила в його очах, що він прийняв рішення. Він піднявся, склавши руки по заду.

— Після цього ти відразу народиш моєму сину спадкоємця. Будеш вірною за найвідданішого пса. І тільки при таких умовах я прийму твої.

Серце пропустило стук.

— Я згідна.