Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Як давно ти живеш в цьому лісі? – Чоловік уважно спостерігав за рухами жінки. І в якийсь момент він помітив, як з її рук, в момент коли вона торкалася Мири, спалахнуло ледь помітне блакитне сяйво. «Але це не можливо? – майнуло раптом в голові – Людей з таким рідкісним даром на Острові Семи Морів не існувало. Магія, яку щойно застосувала Мо, була прадавньою і належала народу, що жив далеко звідси. І до якого могла належати його дружина».

- О, вже дуже давно. – Продовжуючи розтирати Миру, жінка засміялася. - В Цитадель я потрапила, будучи ще досить юною. В ті далекі часи Островом правив імператор Даміїр Багатоликий.

Закінчивши з Мирою, жінка підвелась та підійшла до каміна. На вогні вже кипів відвар з цілющих трав. Розливаючи відвар у горнятко, Мо продовжила свою історію:

- Даміїр був рідним дядьком Владлена.  – Жінка зітхнула. – Дві такі рідні людини по крові, і настільки різні по духу.

Мо підійшла до Драгана і протягла йому горнятко із запашним відваром.

- Випий. - Промовила жінка. – Тобі також не завадить зігрітися.

Драган взяв горнятко та уважно придивився  до рідини, з якої йшов пар.

- Та не бійся ти так. – Мо хитро усміхнулася. – Отруєння Імператора в мої плани не входить. Це всього лиш трав’яний чай. Він додасть тобі сил та зігріє.

- Ти добре знаєш Миру? – Драган, надпивши чай, який виявився доволі смачним, подивився на дружину, що міцно спала.

- Вона для мене немов рідна дочка. – Погляд Мо, спрямований на дівчину, був ніжним та віддавав теплом.

- За горами ходили деякі чутки. – Драган намагався виглядати спокійним, хоч його і розривав з середини гнів. – Кажуть, нібито Междемира, дочка Імператора Владлена була вправною коханкою і лягала під кожного знатного лерда, який бував в замку.

- О Велика Богине! І хто ж посмів розпускати такі нісенітниці?! – Мо не на жарт обурилася.

- Повернувшись сьогодні з походу, я вирішив не тягнути і прямо запитати її про те, чи дійсно ті чутки правдиві. Однак, вона мені так і не відповіла.

На мить Драган замовк.

- Мира для мене дуже важлива і я волію знати правду.

Вислухавши уважно імператора, Мо поглянула на Миру. Жінка немов щось обдумувала – вирішувала, що варто сказати Драгану, а що ні.

- Не все, що говорять інші може бути правдою. Часом людські вчинки і язики бувають дуже жорстокими та заздрісними. Вони можуть плести свої павутини з інтриг, самі не підозрюючи, якої шкоди завдають тим, кого у них  вплітають. І не завжди самі ж пліткарі відають де істинна, а де просто чиясь хвора фантазія. Мира дуже світла і чиста дитина, Драгане. І за своє життя вона пережила достатнього горя і несправедливості. Я не в праві розкривати її таємниці. Та повір, рано чи пізно, ти все одно про все дізнаєшся. Знай, що для неї ти став особливим і саме з тобою вона почала знову жити. Від себе я можу лиш додати те, що свого часу Мира відчула на власній шкірі зраду рідного батька. І це мало не зламало бідолашну.

- Це якось пов’язано зі шрамом на її плечі?

У відповідь Мо лиш кивнула. Вона б радо розповіла Драгану більше.  Адже бачила, як чоловік страждає. Та все ж, жінка розуміла, що дізнатися все він повинен був не від неї.

Якусь мить імператор мовчки обдумував слова Мо.  

- Чому Владлен не помітив її дару? – Після недовгої тиші запитав чоловік.

- Її мати про це подбала. Дізнавшись про одержимість Владлена, Яронела зробила все можливе, щоб він ніколи не дізнався про магічний дар дочки. Знала, що її дівчинка буде особливою. Та і з мене взяла клятву оберігати Миру.

- Виходить, її мати також володіла магією? – Озвучив свою здогадку Драган. Та помітивши, що Мо не поспішає відповідати на його питання, додав – Чому місцеві жителі бояться ходити до лісу вночі?

- Бо вірять, що тут живуть злі духи. – Знизала плечима жінка.

- Але ж ми двоє знаємо, що це не так. – Драган пильно подивився на Мо. Та коли та хотіла заперечити, додав – Я не відчуваю магії в цьому лісі.

- Знаєш, люди часом бувають надокучливими. Не раз до мене зверталися місцеві жителі за допомогою різного роду. І в різну пору доби. – Тут Мо сказала з особливою інтонацією. - Їх ніщо не зупиняло. Тому, я виходила з положення, як вміла. Пилок опівнічної квітки в неправильних дозах здатний викликати дуже правдоподібні галюцинації. – На вустах жінки заграла загадкова та хитра посмішка. – Посадивши ці квіти в правильно підібраних місцях, я змогла віднадити надокучливих гостей.

- А прохід в печеру?

На мить Мо затихла. Не думала, що імператор знає про це місце.

- Мира мені показала. – Пояснив Драган, збагнувши, що жінка вагається відповідати.

- Значить Мира довіряє тобі куди більше, ніж я гадала. – Її вуст торкнулася легка усмішка. - Той прохід я знайшла дуже давно. Якось збирала цілющі трави, тай випадково натрапила на нього. Між гір дуже особлива енергетика. Сила природи, до якої ще не встигла дотягтися рука людини. І цілющих квітів там росте чимало. Спочатку, ховати прохід не було жодної потреби. Та одного разу, на порозі мого будинку, посеред ночі, з’явилася Яронела з маленькою Мирою на руках. Імператриця була неабияк налякана. І скалічена. В ту жахливу ніч їй відкрилася справжня сутність Владлена. Тоді мені вдалося вилікувати лише фізичні рани Яронели. Душевні ж її переживання залишалися відкритими. Пригадую, як після того випадку, Яронела благала мене, щоб я подбала про її Миру. Захистила дівчинку від жорстокості Владлена. Напевно, вона вже тоді відчувала, що на побоях та залякуваннях її чоловік не зупиниться. Немов знала, що довго їй не прожити. – Мо на мить замовкла. Спогади ще й досі лежали на її серці тяжким тягарем. – Саме тоді Яронела й запропонувала мені накласти захисні чари на прохід між горами. Так, щоб його не могли помітити люди, що не мають особливих здібностей. Це було складне заклинання, що спустошило нас вщент. Адже нам довелося звернутися до сили своїх пращурів та Матінки Природи, поєднавши дві різні магії. Можливо, саме це і стало причиною того, що Яренела не змогла вберегти себе від підступів власного чоловіка і так рано померла. Але, як би там не було, та ціною власного життя Імператриця все ж змогла врятувати свою доньку, створивши для Мири місце, де вона могла переховуватися від жорстоких випадів власного батька.