Крістіна Логоша - Факультатив для (не) літаючої гарпії, Крістіна Логоша

— Вжик, припини хизатися, — обсмикнула Мадді "Запорожець". — От же телепень!

Потім поправила захисні окуляри, що сповзли на лоб, і продовжила:

— Ось тут я й творю, — показала Мадді на закуток, з якого било у вічі яскраве світло. Ми вийшли з авто, і варто було дверям зачинитися, Вжик злетів і подався назад.

— Мені так незручно перед вами. Мої монстрики не хотіли вас образити, вони лише захищали вхід від незнайомців. А Вжик хороший, правда, розпещений трохи. Ви б знали, скільки всього я перетягла зі звалища, щоб його зібрати.

Мадді повела нас до входу в притулок, який затуляла щільна тканина. Відчинивши завісу, ми здивовано завмерли. Просторе приміщення кишело різною механічною живністю: павукоподібні лампи бігали по стелі, надаючи світла динамічності, пилососи гули, займаючись прибиранням, мотори від вентиляторів зграйками літали над головою. Скрізь чути шум, що нагадував мені бібліотеку академії. Тільки там балаканина книг, а тут дзижчання та скрипи металевої техніки.

У центрі стояв стіл, завалений горою іржавих запчастин. На довгих високих ніжках стояли освітлювальні прилади, які підняли свої головні лампи, варто було нам увійти.

Під ногами пострибали дві склеєні надколоті чашки.

— Вони трохи збуджені. Я ніколи сюди нікого не наводила. Хочете чай чи каву?

— Як ти це робиш? — захоплено запитала я.

— Каву? Дуже просто…

— Ні. Як ти робиш із неживих об'єктів живі?

— Не знаю. Просто ремонтую їх, додаю необхідні деталі, і вони оживають.

— Де ти взагалі знаходиш ці дивні залізяки? — підключилася до розмови фарві. — Я такі хіба що у музеї бачила?

— На сміттєзвалищі. Будь-які дрібниці замовляю через знайомих, щоб не дійшло до батька. Будь ласка, обіцяйте, що ви йому не скажете.

— Це феноменально!

Я присіла навпочіпки і розкрила долоню. На неї відразу застрибнув годинник на пружинах. Але цього разу він не хотіли мене жалувати, а з цікавістю розглядали, як і я його.