Альма Лібрем - Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем

Розгніваний вигук Данила дійсно змусив жінок замовкнути. Вони переглянулись і, здається, щойно зрозуміли, що щойно, сварячись, виказали Данилові подробиці, навіть ті, які точно були не для його вух.

Котовський же був неймовірно сердитим. Раніше я бачила Данила таким лише одного разу, коли він зі скандалом виганяв якогось працівника з роботи через підозру в шпигунстві. Що ж, те, що наробили Богдана та Віталіна, теж диверсія. І я б не сказала, що шкоди від їх вчинку могло бути менше.

- Не уявляю, як в ваші пусті голови взагалі така думка могла прийти, - прошипів Котовський, - щоб підсипати препарат незнайомій людині. Не знаю, чого ви там думали досягнути. Я вже мовчу про побічні ефекти, про алергію та все решта! Але ви знаєте, ви, дві ідіотки, що це – кримінальна справа?

Судячи з того, як закотила осі Дана, в кримінальну справу вона не вірила.

Котовський обійшов стіл по колу, встав в мене за спиною і, здається, вперся руками в спинку мого стільця. Я відчувала жар його тіла – в хвилювання, змішане з роздратуванням, яке буквально випромінював Данило.

- Я говорив про те, що більше не терпітиму такого ставлення ні до себе, ні до своєї нареченої, - холодно промовив він. – Я вже про це попереджав…

- І що? – підхопилась Богдана. – Викинеш мене з дітьми на вулицю?

- А я? В чужому місті, самотня жінка, з дитиною…

- Та ти така ж самотня, як і я! – вибухнула Богдана у відповідь на ниття Вітасі. – Тебе дома чоловік чекає! Навіть не знає, що ти від нього вирішила скочити в гречку! А гречка йоршиста, не оцінила бабу на сім років старше!

- Та я…

- Роти закрили! – обірвав їх Котовський, втративши рештки терпіння. – Так, у вас діти. І вони не винні, що їх матері трохи хворі на голову. Або не трохи! Вони собі батьків, на жаль, не вибирали! Тому що, я впевнений, вибрали б когось кращого! І вигнати вас, на жаль, я не можу. З тобою, Віталіно, та з твоїм чоловіком, самотня ти наша, думаю, ми більше не побачимось. Ти покинеш цей будинок раз і назавжди, і я впевнений, ми більше не стикнемось.

Вітася сиділа тихше води, нижче трави. Здається, жодних планів по звабленню Котовського в неї вже не було, а єдиним бажанням виявилось покінчити з цим усім без якихось наслідків.

- З тобою, Дано, буде складніше, - промовив Котовський. – Дуже мило, що ти більше не житимеш в батьківському домі – і, сподіваюсь, ні на яку підтримку з мого боку ти не сподіваєшся, тому що її не буде. Я згодний допомагати племінникам, звичайно, підтримуватиму бальків. Але ти зі своїм чоловіком у вільному плаванні. Я дуже сподіваюсь, що в один день не виявиться, що ви просто розбіглись, а діти, як завжди в тебе, Дано, буває, просто були поставлені перед фактом.

Богдана вислуховувала це з гордо піднятою головою, а потім промовила:

- Ну, раз я тобі така неприємна, то як ти будеш святкувати Різдво зі мною за одним столом? Будеш відвертатись і дивитись лише на свою пречудову наречену?

- Ні, - заперечив Котовський. – Ми вирішимо цю проблему простіше. Ми з Олею поїдемо сьогодні ж. Сподіваюсь, Олю, ти не будеш проти?