Вадим Володарський - Без втрат не вийти, Вадим Володарський

-В нас є підозри… Але ми нічого не можемо зробити. Дипломатичний вантаж.

-Кому вони його передали, знаєте?

-Ми вважаємо, що це … були ваші люди. Але вони не діяли … за завданням російських дипломатів.

-Наші? Припущу, що там є таке ім’я – Руслан Довгоног…

-Звідки ви знаєте?! – здивувався Коч.

-Він тут … засвітився. Тоді логічно припустити, що й у вас працював із тими, хто зацікавлений… От тільки як потрапив до Туреччини? У вас же тоді локдаун був, здається?

-Він має невелику квартиру у Аланії. Та посвідку на проживання, - пояснив поліцейський.

-От не знав, що в нього ще й нерухомість за кордоном… Спритний! Я б на вашому місці придивився до нього уважно. Здається, в нас на ньому, щонайменше, один труп. Хоча, мабуть, він діє не сам…

-Ми вже цікавимося. У тому числі його зв’язками. А вони в нього є … зі стамбульським офісом «Центрсибгазу».

-Ви дуже нам допоможете … та й собі, якщо спробуєте дізнатися, хто зі співробітників «Центрсибгазу» в’їздив до Туреччини одночасно із Довгоногом. Особливо ті, хто … має стосунок до їхньої служби безпеки. Хоча в’їхати могли й як туристи… Я так розумію, ця компанія поставляє газ і на ваш ринок. Але навряд чи вбивствами будуть займатися менеджери чи інженери. Навіть посередництвом…

-Але, якщо замішано консульство… - Коч не закінчив думку, а Вікентій перебив:

-Звичайна корупція. Привезли вантаж за платню. Навіть могли не знати, чим займаються, та яку небезпеку являє те, що вони везуть. Але мені дивно, що вони не використали … місцевих злочинців.

-Мабуть, вважали, що ті скоріше здадуть їх нам. – У тоні Коча зараз чулася посмішка. – Тепер ми будемо ще більше займатися цим. Здається, це буде ширше розслідування, ніж ми навіть думали. А вам … бажаю звільнити дружину.

Цікаво, подумав Вікентій, розірвавши зв’язок, турок відразу здогадався, що я не буду чекати, поки поліція зробить усе, що потрібно…

-Встань, - знову почула Ніка. Та знову виконала вимогу, - більше нічого не залишалося робити. Цього разу це був інший наглядач. Такий самий камуфляж, така сама балаклава, але вищий на зріст, та й голос інший. Вона розуміла, що їх тут кілька. Мабуть, мінялися, щоб … подивитися, подумала, простягаючи руку за сандвічем. Цього разу звичайний гамбургер, але знову з «Макдоналдса», та знову  підігрітий. – А тобі пасують ці сережки!

-Бери їх … та дай хоча б щось… Халат, чи що! – попросила Ніка. – Або хоч рушник… - Сказала вона це українською, хоча викрадач, - як і той, що приходив раніше, - розмовляв з нею російською. Та отримала відповідь так само:

-Ні. Тобі так краще … мокрою, - знущальним тоном заявив її тюремник. Ніка нещодавно вийшла з-під душу – у черговий раз. З одного боку, перший з … них … мав рацію: це був спосіб зігрітися. З іншого, коли вона виходила звідти, та залишалася мокрою, - здавалося, трохи згодом лише більше страждала від холоду. Цікаво, це в них просто у будинку так, тут, у санвузлі,  немає опалення … чи це усе зроблено навмисно?

-Ти знаєш, що з дівчинкою, що була у машині? – Ніка вважала, що тримають її ті ж самі люди, що викрали тоді, на дорозі. От тільки тоді слід було вважати, що «Хаммер» - теж не випадковий, а такий був… Ні, припускати це – взагалі божевілля. Як би там не було, але ці хлопці – тутешні, українці, та, скоріше за усе, в Україні вона ще й знаходиться. Якби її … непритомною вивезли, наприклад, до Росії, то й охороняли б тамтешні мешканці, гадала Ніка.

-Поняття не маю, - знизав плечима «чоловік без обличчя». – Вона нас не цікавила. Лише ти.

Так і є, - ті самі… Але тепер логічно було поставити наступне питання:

-І … що ви хочете зі мною робити? – спитала Ніка, відкушуючи шматочок гамбургера, - їсти таки хотілося, та й від голодування точно не буде користі.

-Що скажуть, те й зробимо. – Викрадач знизав плечима. – Скажуть відпустити, – відпустимо. Скажуть вбити, - уб’ємо. Скажуть кудись відвезти, - відвеземо. А можливо, й щось приємне скажуть…

Не прощаючись, він зник за дверима, які знову відрізали Ніку від зовнішнього світу.

Найманці, зрозуміла вона. Із доброю дисципліною. Роблять те, що їм наказують. Скільки їх, - невідомо. Яка мета в замовника, - теж. А головне полягає у тому, що усе це не має жодного значення. Ніяких вимог їй особисто ніхто не висунув, навіть від єдиного доступного у її становищі «хабаря», - незрівнянно більш коштовного, ніж послуга, за яку він пропонувався, - відмовилися. Розмовляти з нею ані про що … окрім того, щоб її погодувати, та на неї подивитися, - не збираються. Ані змусити їх робити щось, ані опиратися, ані втекти, - вона не може. Що … із Томою, - за яку вона відповідала перед Кешею, - теж невідомо, - дійсно не знають, чи не кажуть..? Їй залишалося лише чекати. Не знаючи, чого, та не маючи можливості навіть надовго втримати ноги у повітрі, сидячи на клятому унітазі, щоб хоча б на якийсь час відірвати від холодної підлоги.

-Виявляється, там була ще одна, - сказав той, хто тільки-но розмовляв із Нікою. – Цікавиться, що з тією сталося…

-Нічого не знаю. Про труп не повідомлялося… - На усіх сайтах новину про знайдений у річці електромобіль подали, як звичайну ДТП. Вони вже перевірили, та знали: якби у авто знайшли труп, хоча б хто-небудь про це точно б написав.