Володимир Бабула - Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула

На аеродромі Всесвітньої Академії наук горять тисячі вогнів. Зелене світло та потужні прожектори вказують шлях літаку “Ракета”, який мчить стартовою смугою. Ось він одривається від землі і зникає в пітьмі беззоряної ночі.

Тільки аж над суцільною запоною хмар та імли з’являється усміхнений Місяць і небо з ледве помітним сузір’ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та інженера Краскіна скеровано саме туди, до трьох скромних зірочок.

— Побоююсь, що наше повідомлення надто запізниться, — порушує мовчанку доктор Заяц. — За місяць ми навряд чи налагодимо всі чотири передавачі…

— То я більший оптиміст, ніж ви, — посміхнувся інженер Краскін. — Я вже бував у Африці і знаю її людей. Працював на будівництві гідроцентралі на водоспаді Вікторія, брав участь у побудові атомної електростанції на Зімбабві і наглядав за регулюванням рівня води в річці Замбезі. Ви не можете собі уявити, з яким запалом працюють люди, які звільнились від колоніальної тиранії. Не маю сумніву, що з чудовим народом Родезії ми скінчимо передавач раніше аніж заплановано.

Краскін розклав на столику карту Південної Африки.

— Металургійний завод біля водоспаду Вікторія був нещодавно перебудований на новий спосіб плавки. Він виробляє сталь безпосередньо з руди. Це означає, що спеціальну конструкцію виготовлять раніше аніж за чотирнадцять днів, як ми розраховуємо. У Зімбабві, як ви знаєте, для передавача вже готують площу. В Капірі Мпоші місце приготувала нам сама природа. Єдиною затримкою стане побудова передавача перед гирлом Замбезі, але й там ми знайдемо вихід. Побудуємо просто на скелі. Якщо роботу організуємо добре, передавач здамо вчасно.

Літак приземлився на аеродромі поблизу Лівінгстона. Вчені пересіли у вертоліт і попрямували до відомого водоспаду Вікторія. Аж у кабіну пасажирів долітав потужний шум ріки, що спадає з висоти 110 метрів. Два потоки понад берегами скуті волею людини і змушені працювати на її користь. І тільки середина прекрасного водоспаду залишена в природному вигляді — на втіху туристам, які приїжджають сюди з усього світу.

Вертоліт повис у повітрі над самісіньким водоспадом. Щіточки-двірники на вікнах кабіни тихо поскрипували і з монотонною ретельністю витирали краплини вічного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потік.

Доктор Заяц задумливо спостерігав освітлену місяцем захоплюючу картину і пригадував відомих мандрівників минулого. Під шум води вони мріяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогодні вже стало дійсністю.

У просторій печері, що правила за вітальню, панувало пожвавлення. Всі були схвильовані загадковими вогнями в долині за згаслим вулканом, підземний лабіринт якого став першою оселею робінзонів на Кварті.

— Я не згодний з Молодіновою, — жестикулює присадкуватий кремезний Краус — Я за те, щоб у сусіднє місто вирушити одразу ж, тобто вранці, як тільки розвидниться. Хоч дізнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризів з боку квартян. Хто знає, що то за істоти? Миролюбні чи ворожі?

Навратіл задивився на настінні малюнки, якими Вроцлавський і Мадараш прикрасили “вітальню”.

— Я, навпаки, цілком погоджуюсь з Молодіновою, — задумливо озвався він. — До речі, треба поважати її рішення, адже ми обрали її керівником експедиції. А вона вирішила правильно. Квартяни в сусідньому місті нам ніяк не заважають. Вірогідно, що вони про нас навіть не знають. Не можна діяти необачно і піддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як підійти до місцевих мешканців, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: “Добре слово залізні ворота відчиняє!” — правда, ця мудрість нам тут багато не допоможе, — посміхнувся він. — Поговори з квартянином, коли його не розумієш! Найкраще було б за ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнім побутом і звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.

— Боюсь, що ви не зовсім праві. І насамперед у тому, що квартяни про нас досі не знають. Вони, безперечно, бачили наш літак, коли він кружляв над Накритим столом, і таємно нас відвідують. Пригадайте хоча б украдені чашки. Клептоманія у них, як мені здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Сліди на узліссі говорять про це.

— Хіба це крадіжка? — палко заперечила Алена. — Якби ви, Мак-Гарді, на прогулянці в околицях Пітсбурга знайшли частину крила міжпланетного корабля марсіан або навіть наткнулися б на цілий літак, — безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. І ніхто не зміг би сказати, що ви це вкрали.

— Цілком можливо, що наша поява на планеті викликала у квартян велике хвилювання, — зауважив Чан-су. — Жодна їхня делегація нас досі офіційно не відвідала. Мабуть, вони бояться і роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.

— Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! — встряв у розмову Грубер. — А що, коли вони мають небезпечну зброю і кого-небудь з нас підступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись і попрямували у місто. Обидва літаки хай кружляють над нами — для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, інакше ми оголосимо їм війну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!

— Це вже занадто! — почервоніла Молодінова. — Ви в запалі говорите, немов якийсь агресор-імперіаліст, а не як учений. За яким правом ми б почали війну з місцевими мешканцями? Ми тут тільки гості, — не забувайте про це навіть тоді, коли втрачаєте владу над собою. Хто сіє вітер, — збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намірами, і квартяни це зрозуміють, який би не був їх спосіб мислення…

Мак-Гарді вдав, що так само обурений з слів Грубера:

— Куди завів вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вміння володіти собою вам не завадило б. Це