Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

й приколов собі на груди. Юрба заплескала й загорлала, аж луна покотилася між горами. Слейтер ледь почервонів з напруження й на мить спинився перепочити. У Гая Джілберта не ворухнувся жоден м’яз. Слейтер мовив далі:

— Бренкер привів мене до присяги ще три місяці тому, отже, з цим усе гаразд. Далі, агент компанії видобутку золота Боєр сказав, що тут почалися дивні події. Не почалися, а давно вже відбуваються! І такі дивні, що ми теж ними зацікавились. Але про висновки ще рано говорити, громадо. Тому я пропоную ось що: розходьтеся до своєї роботи, бо осінь скоро кінчається. Я віднині офіційно перебираю на себе обов’язки шерифа. І як буде потреба, я — саме я! — скличу вас знову.

Почулися схвальні вигуки. Юрба почала розходитись, Гол Слейтер скочив зі столу, а за ним і Гай Джілберт. Гол Слейтер перевернув стола і, не встиг ще ніхто втямити, навіщо він це робить, чоботом повідбивав ніжки. Затріщало дерево, люди засміялися: не матиме вже Боєр звідки промовляти!

Здавалося, Гол Слейтер зігнав на столі свою злість. Але так тільки здавалося. В реготі, яким він ушанував Ронні та Боєра, було стільки глуму й гніву, що ті аж злякано відсахнулися. Лише Берт Джілберт не рушив з місця. Обличчя його було сіре й зрошене потом, а очі горіли насилу гамованою люттю. Кудлань стояв за три ступні позад нього, переступав з ноги на ногу і, видно, й досі не міг утямити, що ж воно сталося. Проте Гай Джілберт не спускав його з ока. Навколо кружком стовпилися люди. Мур з кількома корктаунцями, Слейтерів син, Ед Фінні і ковбой Джім з Пастором також були серед них. Усі дивилися тільки на Берта Джілберта й Гола Слейтера.

Берт стояв, наче хижак, що готується стрибнути. Він гнівно сопів, надувши посірілі губи, руки його були притиснені до тіла, права трохи нижче за ліву.

Раптом Гол Слейтер став дуже спокійний. Він дивився Бертові у вічі. На устах у нього з’явилася ледь помітна усмішка, ніби мала початися приємна, давно очікувана розвага. Так тривало кілька секунд. Глядачі затамували віддих.

Тоді Гол Слейтер сказав — дуже стримано, але дедалі твердіше:

— Берте Джілберте, якщо ти ворухнеш хоч одним пальцем правої руки, завтра в долині відбудеться перший похорон, відколи я став шерифом. Ти будеш на тому похороні, але тебе понесуть. Отже, гайда, щоб твого й духу тут не було! Я тобі наказую.

Берт ще якусь мить постояв, наче прикутий до місця Слейтеровим поглядом, потім якось пом’як, обернувся і пішов геть. Ніхто нічого не сказав, та всі були раді з його поразки. Становище шерифа Слейтера в долині з цієї хвилини зміцніло.

Мурові відлягло від серця. Ед Фінні, що, побілівши з напруження, стояв поряд, теж полегшено відітхнув. Мур повернув голову до нього і здригнувся. За Едом стояв Біл Лік і, мов зачарований, дивився на Гола Слейтера. Враз він перевів очі на Мура, усміхнувся, блиснувши зубами, і мрійно мовив: ч

— О, цей мені подобається — видно, що давньої школи. Отак постоїш перед ним, то аж у п’ятах залоскоче… — Він скинув капелюха, помахав ним як віялом, і повільно подався геть, побризкуючи великими срібними острогами.

— Хто то? — спитав Джо, підступивши до Мура.

— Ходімо до батька, — нічого не відповівши йому, сказав Мур.

Він ішов, і серце йому стискало тривожне почуття: страх за Гола Слейтера.

Вони зібралися всі в канцелярії шерифа і разом рушили до салону Доротеї. їх зустрів Док, і з виразу його обличчя видно було, що він уже дещо знає:

— Бренкер ще, може, сьогодні й опритомніє, — сказав він.

Мур, Слейтер і Гай Джілберт зайшли до кімнати. Там сиділи обидва помічники шерифа. Поранений лежав у гарячці й тихо хрипів. Запалі щоки були жовті як віск, товстий ніс загострився. Аж не вірилося, що то лежить шериф Бренкер.

Чоловіки ступали навшпиньки. Хоч суворе життя здичавило цих людей, притупило їхні почуття, груди їм сповнила пекуча туга.

— Чи він видужає, Доку? — ледь чутно шепнув Мур.

Лікар так само тихо відповів:

— Найближчими днями буде видно.

Коли Док міняв пораненому мокру хустку на лобі, той розплющив очі. Вони гарячково блищали, але Бренкер наче був притомний.

— Доку, дай мені води, — благально прошепотів він.

Док сумно похитав головою.

— Потерпіть, шерифе, і ще станете на ноги.

— Я хочу води… більше нічого… тільки води.

Док намочив губку у відрі з водою, видушив її, тоді витер нею гаряче Бренкерове обличчя і обережно змочив губи. Це все, що він міг зробити.

Бренкер ще раз глянув на нього, вже цілком притомними очима.

— Куди влучила куля? — прошепотів він.

— У шлунок.

Поряд з Доком Бренкер побачив Гола Слейтера, і погляд його зупинився на блискучій зірці. Він хотів щось сказати, та очі йому заплющились; одначе їм усім здавалося, що губи його торкнула легенька усмішка.

— Не говоріть, Бренкере, — мовив Док. — Тепер…

Він не докінчив: Бренкер уже спав. Док ще хвилю дослухався до його віддиху, тоді випростався. Він був задоволений.

Поки всі стояли коло хворого, Гай Джілберт підійшов до стільця, де лежала порізана шерифова сорочка, обережно відшпилив погнуту зірку, витер з неї засохлу кров і обернувся до Гола Слейтера.

— Ви законно приведені до присяги, Голе?

Слейтер кивнув головою.

— То можете приймати її і в інших?

— Авжеж, Гаю.

— Бренкер колись пропонував мені стати його помічником, то прийміть тепер, Голе, від мене присягу.

Він простягнув руку: на долоні в нього лежала Бренкерова зірка. Обидва помічники шерифа, Мур і Док підступили до них. Очі в Дока блищали, він схвильовано переступав з ноги на ногу.

— О, тепер ви напевне з ними впораєтесь! — радісно прошепотів він. — Тебе, Голе, вони ніколи не здолають, а Гая, ха-ха-ха,