Бенно Фелькнер - Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер

Муре, підтримали й поділилися останнім, як і годиться в нас на Заході.

Він подав старому револьвера. Той на мент завагався, а тоді взяв його: хтозна, що цьому чудному чоловікові стрелить у голову, як він відмовиться. Він уже розтулив рота щось сказати, як знадвору долинуло гучне бовкання. Так скликали шукачів на збори з якоїсь несподіваної причини.

Слейтер і Мур вражено ззирнулися.

— Що сталося? — спитав Гол. — Мабуть, ходімо.

Це було єдине, що Гол сказав за цілу розмову.

Вони підвелися. Слейтер був стривожений.

Наостанці Мурові сяйнула щаслива думка. Він запитав:

— Може й до мене заглянете, Біле Ліку?

— Залюбки. І навіть скоро.

— Я живу там унизу…

— Та я знаю, Муре.

Вони вийшли з намету. На вулиці безперервно бовкало. Шукачі з ближніх займанок уже рушили на збори. Трохи відійшовши від намету, Мур запитав:

— Що ти скажеш, Голе?

— Це все треба добре обміркувати. Він якийсь химерний і небезпечний чоловік.

— Він злочинець, Голе.

— Певне. В нього це на обличчі написано, досить лиш пильно придивитися.

Вони додали ходи. Бовкання на хвилину затихло, та тільки-но вони досягли вулиці, почулося знову. Вони ще дужче здивувалися, побачивши, що то Берт Джілберт тарабанить у старі ночви.

У наметі Біл Лік і Метьюз стали один проти одного.

— Не розумію: куди ти гнеш? — спитав Метьюз. — Хочеш приспати їхню пильність?

Біл Лік гойднувся на підборах і повільно мовив:

— Метьюзе, ти мене знаєш, отже, і розумієш.

— Ти збожеволів, Біле. А що далі буде?

Біл на хвилю завагався. Всі прикипіли до нього очима.

— Я мав на увазі тільки Семюела Мура, Метьюзе, — сказав нарешті він.

Той витріщив очі.

— Ну й чудна в тебе мораль, Біле!

— Принаймні якась є. Але мені треба ще все добре обміркувати. А тепер ходімо вибирати нового шерифа. Ти поголився, Бобе?

Біл знову дзвінко засміявся, і вони вийшли з намету. Боб із їхньої ватаги мав стати шерифом.

За Боєровим бараком, із того боку, де починалися займанки, громадилися люди. Для промовця вже поставили стіл. Людей надходило чимраз більше. Гол побачив, що багато корктаунців навіть не встигли осідлати коней. Вони з Муром проштовхалися ближче до столу.

— Ти що-небудь розумієш? — спитав Мур.

— Мерщій іди до наших, Семе, і спробуй привести сюди найвідважніших. Мерщій, — замість відповіді сказав Слейтер.

Мур пішов. Кілька шукачів, побачивши Гола, пропхалися до нього й спитали, чи це не він скликав збори. Той мовчки похитав головою: не мав часу розмовляти з ними. Тільки муркнув:

— Побачимо…

Він перебіг очима по натовпі — додивлявся, як люди групуються, але не помітив нічого особливого.

Зненацька коло нього опинився Гай Джілберт.

— Я лишив ірландця з Доком, — тихо сказав він, дивлячись на юрбу. — Мабуть, поки що досить. Ларрі зараз прийде.

— Вони не тримаються гурту, змішалися з натовпом, — мовив Слейтер, не повертаючи голови.

Він побачив, як Семюел Мур із кількома чоловіками проштовхувався до столу, і йому стало гірко на серці: всього чотири душі. Трошки згодом до них приєдналися ще Ед Фінні і Джо.

В цей час появилися Боєр і Ронні в супроводі Берта Джілберта. Люди пошукали очима Гая і побачили його біля Слейтера. Техасці височіли над юрбою на цілу голову. Більшість шукачів думали тепер про те, що їх самих чекає.

Усе відбулося дуже швидко. Боєр став на ослінчик, тоді вибрався на стіл і відразу почав промову:

— Громадо! Всі ви зі мною погодитесь, що в цій долині не можна ані дня бути без шерифа! — Люди затихли, дослухаючись. — Тут почалися дивні події…

— О, то це так просто все робиться! — мовив Слейтер. Його почули тільки найближчі сусіди.

Більше Боєр не встиг нічого сказати. Люди внизу коло столу зашамотілися, і враз Гол Слейтер одним скоком опинився коло Боєра. Той з несподіванки затнувся, щось пробелькотів, забігав очима по юрбі і люто глянув на Берта Джілберта й Ронні. Гол Слейтер безцеремонно відштовхнув його вбік. Подекуди почувся схвальний гомін. Юрба захвилювалася.

Слейтер спробував відразу заволодіти увагою слухачів. Не зважаючи більше на Боєра, що зблід і аж губи кусав з люті, він вигукнув:

— Я згоден із тим, що Боєр сказав, але…

Він теж не встиг докінчити. Ронні закричав унизу. Берт Джілберт також, люди з Бідової ватаги почали пхатися наперед. Зненацька на столі коло Гола з’явилася велетенська постать Гая Джілберта. Хоч який крик і гармидер стояв навколо, люди помітили, що Гай не збирається нічого говорити. Він міцно стулив губи, пригнув голову й виставив уперед плечі. Обличчя в нього було грізне, мов з каменю тесане. — Не піднімаючи рук, Гай просто грудьми зіпхнув Боєра додолу і навіть не глянув на нього: очі його були прикуті до схвильованої юрби.

Поки Боєр підводивсь і обтрушувався, юрба затихла. Гай Джілберт заступив Гола Слейтера. Вони стояли спиною один до одного, і кожному в натовпі здавалося, що хтось із них дивиться саме на нього. Було так тихо, що всі чули, як десь далеко в долині іржав жеребець.

Гол Слейтер почав знову:

— Я згоден з тим, що Боєр тут сказав, але саме йому найменше личить про це говорити! Помиляється Боєр та й інші, до нього подібні, також! І ще не раз будуть помилятися. Постріл з-за рогу ще не дає змоги горлорізам і гендлярам робити все, що їм заманеться. — Слейтерів голос загримів над юрбою: — В долині є шериф. І він подбає про те, щоб ніщо не заважало працювати чесним шукачам!

На цім слові Гол Слейтер сягнув рукою до кишені, витяг блискучу, нову-новісіньку зірку