Едуард Ісаакович Ростовцев - «Привид» не може втекти

своїми думами, ділами, надіями. А він криється. Навіть тут, у рідному місті, він не міг бути самим собою, не мав права. Він не належав собі. Він оддав справі, якій служив, усе, що мав: життя, десть, розум, серце. Собі не залишив нічого…

Ці думки полонили Ірину Дмитрівну. А невдовзі до них долучилася ще одна, яка найбільше тривожила і лякала її.

Після тієї розмови, якось увечері, Ірина Дмитрівна сиділа з книжкою на балконі. Читати не могла. Щойно вони з Фріснером слухали Москву. Наступ гітлерівців закінчився цілковитим провалом: Червона Армія, відбивши всі атаки, сама перейшла в наступ, прорвала і зім’яла оборону ворога, розгромила його хвалені бронетанкові дивізії, погнала їх на захід. Це повідомлення схвилювало Оскара: слухаючи радіо, він усміхався, ходив по кімнаті, не приховуючи радості, що переповнювала його. А коли диктор прочитав наказ Верховного Головнокомандуючого, в якому йшлося про визволення Орла та Бєлгорода і про те, що на відзначення цієї перемоги в Москві буде дано артилерійський салют, Оскар поцілував Ірину Дмитрівну. Її схвилювало повідомлення Радінформбюро не менше ніж Оскара — серед з’єднань, відзначених у наказі, було названо і її дивізію.

І ось тепер, сидячи на балконі, вона з тривогою думала про той поцілунок. Він непокоїв її. Почувши ходу, вона квапливо розгорнула книжку. І здригнулася, аж відсахнулась, коли Оскар обережно торкнувся її плеча. Та він сказав не те, що вона сподівалася почути.

— Іро, зараз до мене прийде наш спільний знайомий, полковник Улінгер. Вам не треба з ним бачитися. Лишайтеся тут чи в кімнаті, але постарайтеся зробити так, щоб він не здогадався про вашу присутність.

Ірина Дмитрівна кивнула на знак згоди. Вона зачинила за Оскаром двері, лягла на ліжко. Розмова за стіною невдовзі захопила її увагу. Ця розмова почалася, очевидно, ще внизу — у холі чи палісаднику, де Оскар зустрів Улінгера. Ірина Дмитрівна добре чула голоси, але не бачила співбесідників, і тому розмова запам’яталася їй як діалог.

Улінгер…останній раз її бачили два дні тому, коли вона виходила з вашого особняка.

Оскар. Так, вона приходила, але до її зникнення я відношення не маю. Можливо, з нею щось сталося по дорозі в Русанівку. Протягом останніх днів партизани знову активізувалися.

Улінгер. Капітан Рененкампф зникла добровільно. Усі гроші, цінні речі, документи, які вона зберігала в замку і в будинку свого названого батька, забрано. Так не гинуть. Вона дезертирувала.

Оскар. У мої обов’язки не входить шукати співробітників абверу, які дезертирували.

Улінгер. Поговоримо відверто, Фріснер. Я знаю, що ви оперуєте проти мене. Я зрозумів це, щойно ви тут з’явилися. Та, признатися, недооцінив вас. Ви розумніші, проникливіші за багатьох своїх колег. І все-таки я не боюся. Ви хочете взяти мене за горло. Стережіться, я вмію кусатися.

Оскар. Що ж, починайте. Ви ж для того й прийшли.

Улінгер. Зараз мені не лишається нічого іншого. Ви ліквідували Магду, приручили російську медичку настільки, що вона буває з вами в ресторанах. Фрау Рененкампф так залякали, що вона втекла, прихопивши з собою цінності, які їй не належали. Ви збираєтесь повідомити в Берлін про якісь мої зв’язки з паном Трібо, котрого я знаю не більше ніж ви. Хочу вас розчарувати: я не злодій і не шахрай. Усе, що я роблю, мені наказують. А людей, які віддають ці накази, я вважаю далекоглядними. Після трагічної поразки наших військ на Орловсько-Курському виступі Німеччина повинна готуватися до найгіршого.

Оскар. Тепер мені зрозуміло, чому пан Трібо затримався в Сосновському. Від наслідків битви на Східному фронті залежав характер іншої операції.

Улінгер. Не фантазуйте. З Трібо я не маю ніякого діла. Що ж до певних заходів абверу, то не тіште себе надією перешкодити нам.

Оскар. «Нам»? Кого ви маєте на увазі?

Улінгер. Людей, які виступають од імені Німеччини в найважчі дні.

Оскар. Чи слід розуміти, що серед них не буде фюрера?

Улінгер. Не провокуйте мене. Це нечесно. Скажу одне: я був і лишуся вірним солдатом своєї батьківщини. Таким же, як і ви, Фріснер.

Оскар. Моя батьківщина — Росія.

Улінгер. Я це й мав на увазі.

Оскар. Комедія. Наскільки я зрозумів, ви звинувачуєте мене у зраді рейху?

Улінгер. Зрадити можна тільки першу присягу. Ви не зраджували її.

Оскар. Послухайте, Улінгер, можливо, я перевищу свої повноваження, якщо арештую вас. Але я це зроблю. Ви не стільки шантажист, скільки небезпечний базіка.

Улінгер. Щоб не здаватися ним, я перейду до фактів. Не заперечуєте?

Оскар. Ці факти стосуються мене?

Улінгер. Почасти.

Оскар. Мене тішить така увага. Ви, очевидно, немало потрудилися, збираючи дані, які компрометують мене.

Улінгер. Це не моя заслуга. Що ж до самих фактів, то вони торкаються не стільки вас, скільки вашого покійного батька.

Оскар. Уже легше… Вам легше, Улінгер. Покійник — усе-таки покійник. Йому важко виправдуватись. Я вас слухаю.

Улінгер. Те, що ваш батько був вихідцем із Росії, відомо. Відомо також, що до першої світової війни він був лісничим маєтків полковника царської служби Рененкампфа. Мобілізований восени 1914 року в російську армію, Фріснер-старший хоробро воював на Турецькому фронті і в чині поручика зустрів революцію, на бік якої невдовзі перейшов. Командир загону Червоної гвардії, начальник штабу полка, кавалерійський комбриг. Це теж відомо і можна пояснити: молодість, революційний порив, знищення старого світу, примарні перспективи, які п’янили. Навряд чи можна звинуватити в тому вашого батька. Тим більше, що уже в двадцятому році він розчарувався в революції і захопився гарненькою француженкою, небогою секретаря союзницької місії у Владивостоку. З нею він їде в Японію. Потім — Сполучені Штати Америки, Франція. У країну своїх предків приїжджає двадцять шостого року багатого людиною. Його захоплює націонал-соціалістський рух. І він грошима підтримує його лідерів. Таке не забувається. У двадцять восьмому він знайомиться з фюрером і завойовує його симпатії. Він не марнославний, завжди в тіні. Але незмінно потрібен. У 1934 році він попереджає Гітлера про змову Рема