Джеймс Дашнер - Випробування вогнем

Праворуч, огинаючи повітряне судно і відрізаючи шлях до відчиненого люка, вибігло з десяток монстрів. Їхні леза, вимащені кров’ю, волого блищали. Чудовиська втратили половину жовтогарячих шишок і рухалися ривками, однак вони й далі дуже небезпечні. Екіпаж берга і не сіпнувся, щоб допомогти підліткам.

— Пробиваємося! — гукнув Томас. І враз поруч виникли Мінхо з Ньютом та ще кілька глейдерів. Разом з ними Гаррієт і решта дівчат. Нехитрий план добити велетнів і забратися з пустелі зрозуміли всі.

Вперше за останні тижні, від самого Глейду, Томас забув про страх, та й навряд чи він колись його ще відчує. Хлопець і сам не розумів, та щось змінилося. Спалахнула блискавка, пролунав чийсь зойк; злива посилилася. Вітер жбурляв в обличчя дрібні камінчики і краплі води, і били вони з однаковою силою. Чудовиська з ревом розтинали повітря клинками. Томас біг на них, здійнявши ніж над головою.

Страху не було.

За три фути від монстра, що стояв по центру, Томас підстрибнув і ногами хвицнув у лампочку в нього на грудях. Із сичанням лампочка луснула, й чудовисько, завиваючи, гепнулося на спину.

Томас приземлився в багнюку й відкотився. Скочив на ноги і почав танцювати навколо істоти, рубаючи і штрикаючи ножем, розбиваючи шишки.

Хлопу хлоп, хлоп.

Пірнаючи й відстрибуючи, Томас ухилявся від млявих ударів лез на кінцівках істоти. Рубав і колов. Хлоп, хлоп, хлоп. Залишилося всього три шишки, чудовисько ледь ворушилося. Томас без жодних вагань став над ним, широко розставивши ноги, і швидкими рухами розбив світні нарости. Шишки з сичанням згасли, і чудовисько здохло.

Томас озирнувся, чи не потребує хтось допомоги. Тереза свого монстра прикінчила, Мінхо і Хорхе — теж. Ньют схопився за хвору ногу, а Бренда допомагала йому добити почвару.

За декілька секунд усе закінчилося. Жоден монстр не ворушився. Жовтогарячі лампочки не горіли. Кінець.

Засапаний Томас подивився на берг, що був за двадцять футів. У цю мить двигуни завелися, і корабель почав зліт.

— Відлітає! — крикнув Томас якомога голосніше, вказуючи на єдиний засіб порятунку. — Швидше!

І тільки-но останнє слово зірвалося з його вуст, як Тереза схопила його за руку і потягла за собою до корабля. Послизнувшись у калюжі, Томас заточився, але швидко вирівнявся і помчав уперед. Позаду пролунав грім, спалахнула блискавка, осяваючи все небо. Долинув ще один крик. Інші хлопці бігли поруч — ліворуч і праворуч, попереду і позаду. Ньют шкутильгав, і Мінхо наглядав за ним, щоб той не впав.

Берг уже відірвався від землі на три фути. Піднімаючись у повітря, він кренився набік, готовий щомиті полинути вперед. Двоє глейдерів і три дівчини уже вилізли на платформу люка; берг продовжував зліт. Приспіли інші хлопці й теж почали залазити.

Коли до люка підбігли Томас і Тереза, дверцята вже піднялися до грудей. Учепившись у гладку поверхню долонями, Томас підстрибнув і, закинувши на дверцята спершу праву ногу, потім ліву, перекотився. Корабель злітав. Хлопці досі забиралися на борт, допомагаючи залізти в берг останнім. Тереза ніяк не могла вчепитися за край дверцят.

Томас нахилився, вхопив її за руки і втягнув усередину. Дівчина впала просто на нього, обмінявшись із ним коротким переможним поглядом. Підвелася і разом з Томасом перехилилася через край перевірити, чи не відстав ще хто-небудь.

Берг, піднявшись на шість футів, збільшив крен. З краю дверцят звисали троє; Гаррієт і Ньют витягали незнайому дівчину, Мінхо допомагав Арисові, й тільки Бренда безпорадно хвицала ногами, намагаючись підтягнутися.

Впавши на живіт, Томас підповз до неї і вчепився в праву руку, а Тереза — в ліву. Через дощ дверцята зробилися слизькі, й Томас під вагою Бренди почав був з’їжджати вниз, до краю, але раптом зупинився. Глянувши назад, він побачив, що їх із Терезою за ноги тримає Хорхе: сівши, він уперся в підлогу п’ятами.

Томас, повернувшись назад до Бренди, смикнув її за руку, і за допомогою Терези її вдалося затягнути наполовину. Далі пішло легше. Бренда отримала опору, і, поки забиралася на борт, Томас іще раз подивився на землю під кораблем. Та наче падала вниз, забираючи з собою трупи жахливих велетнів, дохлих і мокрих, з обвислими клаптями шкіри, які колись сяяли жовтогарячим світлом. А поряд з ними залишилися тіла людей: полягло їх небагато, і Томас їх не знав.

Він відсунувся подалі від краю, відчуваючи неабияку полегшу. Прорвалися — переважна більшість. Прорвалися через психів, бурю і монстрів. Прорвалися. Обмінявшись поглядами з Терезою, Томас обняв її — міцно і забувши на мить про зраду. Прорвалися!

— Хто ці двоє?

Томас обернувся на окрик. Коротко стрижений рудий чоловік спрямував чорний пістолет на Бренду і Хорхе. Вони двоє сиділи й тремтіли поряд, усі в синцях, наскрізь змоклі.

— Відповідайте! Хто-небудь! — крикнув чоловік.

Томас промовив, не встигши як слід зміркувати:

— Вони допомогли нам пройти через місто. Без них ми б не дісталися прихистку.

Чоловік різко обернувся до Томаса.

— Ви… підібрали їх дорогою?

Не розуміючи, до чого він хилить, Томас кивнув.

— Ми уклали угоду. Обіцяли, що вони теж отримають ліки. Все одно наших поменшало.

— Це не має значення, — сказав чоловік. — Вам не дозволялося підбирати містян.

Берг набирав висоту, та