Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

кінець війни. Кожне проволікання — це продовжування війни з її жахливими жертвами і спустошеннями. Не раз вистачило б кілька днів війни, щоб зрівноважити всі жертви, якими доведеться окупити перемогу революції. Ждати на закінчення війни — може бути запізно. Кожне продовжування війни — це погіршування умов миру. Теж неправильно вижидати невдач, криз і заламань большевицької стратегії. Бо виснажування большевицької воєнної машини самим ходом війни — це ж гекатомби жертв, страшний уплив крови власних народів, спустошення країни.

Противники СССР можуть планово уживати стратегію довгого виснажування і зволікати з вирішальними кампаніями, що їх висліди мали б принести наглядні кризи большевицького ведення війни. Але найважливіше в цьому питанні — це большевицькі пля-ни сортування й уживання людського матеріялу у війні. Вони напевно вимітанням не будуть уодностайнювати якости всіх військових частин щодо вірности режимові. Навпаки, крім таких частин з перемішаним елементом, яких буде найбільше, будуть творити сортовані військові одиниці за двома протилежними бігунами. В одних будуть збирати найнадійніший, випробуваний у своїй вірності режимові елемент, — це будуть передусім війська НКВД. їх будуть ощаджувати, призначуючи їм ролю не так воювання з ворогом, як приборкування, утримування в шаху і під наглядом армії і запілля. На фронт такі частини йтимуть рідко, залишаючись залізною резервою на найгірший час. Отже, ті елементи будуть у війні найбільше ощаджувані.

Натомість завжди на заріз, в найгірших ситуаціях, в перший вогонь, усюди там, де треба гатити греблі трупами, — будуть гнані інші, спеціяльно добирані частини, в яких збиратимуть найнебезпечніші для большевизму елементи, на зразок карних батальйонів. Очевидно, що той розподіл буде йти головно за принципом національним і територіяльним, а крім того, за спеціяльним висортуванням шляхом індивідуального пізнання. Таким чином больше-вики мають змогу пляново робити так, що все перші і найбільші жертви нестимуть поневолені Москвою народи, передусім українці, а головно ті, що можуть повернути свою зброю проти большевиків. А росіяни та спеціяльно комуністичні елементи будуть ощаджуватись.

В цьому самому пляні йтиме розкладання всіх воєнних тягарів, трактування територій у воєнних діях і т. п., щоб війна вичерпувала і винищувала в першу чергу і найсильніше вороже наставлені до російсько-большевицького імперіялізму народи, в тому головно Україну. Тож рахунок на те, що мірою продовжування війни зростатиме революційний потенціял — неслушний. Правда, війна щораз більше перетворюватиме пасивних і покірних на готових до боротьби з катами. Але заплянований большевиками процес винищення всіх потенціальних противників режиму доведе до страшного упливу крови найцінніших сил.

У питанні — в якій стадії війни найдоцільніше підіймати революційний зрив-повстання, треба собі сказати, що не можна задовго відкладати, ні в якому разі на самий кінець війни. Не можна розраховувати на большевицькі невдачі, заламання, вони не можуть мати вирішального значення. Найважніше — це психологічна підготова до революції широких мас, і те, що вони дістануть в руки зброю. А сам стан війни створює багато корисніших для революції ситуацій, ніж мирний час.

Приготування загального протибольшевицького зриву під час війни — це передусім широка революційна пропаґанда, що має відповідно наставити народні маси, кожну людину зокрема. Щоб кожний знав, що в час війни прийде протибольшевицька революція, яка єдина принесе визволення і він має в ній стати до боротьби там, де опиниться в час зриву і так, як це можливо. Вона ведеться увесь час, уже тепер, з найбільшим зусиллям, різними методами і в різних формах. Важливо, щоб вона доходила скрізь. При тому її неможливо приховати перед большевиками, і немає такого пляну. Вони мусять знати і про її існування, і про її зміст та засяг. Не уявляємо, ані не плянуємо революції у формі цілком законспірованої умови замаху, що виникає несподівано, захоплює якісь ключеві позиції, центри, відразу паралізує ворожу систему, або далі поширюється під впливом першого несподіваного удару й розмаху. Такі пляни підготови революції уважаємо за нездійсненні фантазії в протибольшевицькій дійсності. Якщо б така справа мала бути справді невідомою, нерозкритою в час підготови, то мусіла б бути при тому дуже мала групка учасників. Значить, це міг би бути якийсь один акт, а не масова, підготовна акція. А відірваний акт, який би він не був змістом і в який центр большевицької системи він не грозив би, — не викличе загальної революції, тільки залишиться епізодом, хоч би й дуже значним.

Головною ставкою визвольної революції мусить бути масовість, підготова, а потім підняття на боротьбу широких мас. Зміст підготовної пропаганди при тому мусить бути загально відомий, тільки деякою мірою конспірується організаційно-технічне проведення, а керівні і виконуючі сили якнайбільше, щоб ворог не міг паралізувати. В масовості лежить сила і забезпека революційної підготови. Бо її властива суть — це свідомість, внутрішнє переконання і наставлення кожної людини, заховане в її душі. Ідеальне її проведення — щоб усі знали, усі ждали на поготові, мовчки, непомітно. Чим ширше розгорнена така пропаґанда, тим важче ворогові її поборювати, а далі вона шириться сама, а навіть від большевицької протидії. В наслідок великого поширення революційних кличів серед протибольшевицьких народів, режимові стає чимраз важче провести межу між небезпечними і нешкідливими. Зростає його недовір'я, страх. У воєнній обстановці це створює особливу атмосферу загального великого напруження між вояцькою масою та комуністичним активом в армії. Щораз менше таких елементів, до яких режим має довір'я. А повністю й одверто перейти на розподіл за національним принципом, — що москаль і свій певний, а українець й іншої національности — «ворог народу», — большевикам важко, бо з того постають погані наслідки для всієї їхньої політики в національному питанні, яке під час війни відограватиме дуже важливу ролю. Большевики щораз більше заплутуються у такі суперечності, які будуть їм зривати одні позиції за одними. Це все корисне для розгортання революції, яка має за собою правду, ясні ідеї і шлях боротьби.

Війна незмінно збільшує терпіння, жертви і руїну поневолених большевизмом народів. Перед десятками мільйонів людей під час війни стоїть загроза певної заглади. І це все на користь, на захист найстрашнішої неволі, гніту. З другого боку, війна під різними оглядами створює пригожі можливості, нагоди для протибольшевицької революції, яка дасть волю народам, нове вільне життя людині. Вона одночасно покладе край самій війні і боль-шевицькій тиранії.

Такі протиставлення, конечність вибору між двома протилежними догмами, які стоять перед кожним народом і кожною людиною під час війни, — це головний матеріял для революційної пропаґанди. її завдання — правдиво і переконливо розкрити перед усіма дві догми-альтернативи, так щоб кожний вибирав дорогу боротьби за правду і волю, дорогу активного борця, а не пасивний шлях до большевицької