Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

— це перше підставове завдання революційної дії. В цьому напрямі і йдуть змагання ОУН-УПА на українських землях.

В цьому нашою властивою ціллю е усвідомити народам їхню власну потенцію, можливість здобути волю власною боротьбою в революційному зриві, незалежно від світової ситуації, без допомоги сторонніх сил, ідучи за покликом ядра революції і її народу — націоналістичного підпілля. Але так само треба відповідно використати все те, що успішно б'є в стіну суґестій про непереможність большевизму, зокрема там, де найважче її зрушити власними аргументами революції. До багатьох людей, які ніяк не повірять в спроможність революції, має легший доступ думка про падіння большевизму у його воєнному зударі з західніми потугами. Для тих, хто вже піддався суґестіям большевицької пропаґанди про невичерпні засоби, а передусім про недосяжну технічну могутність СССР, найпереконливіше значення має протиставлення аргументів того самого порядку — зудар СССР з ще більшим, сильнішим, а передусім якісно набагато вищим технічно-мілітарним потенціялом західнього бльоку. Разом з поширенням переконання про неминучість такої тотальної війни в недалекому майбутньому, прищеплююється віра в провал большевизму також у таких середовищах, куди ще не доходить революційна пропаґан-да, або де ще немає для неї сприємливого ґрунту. Сподівання на-родніх мас на війну, як таран б'є в стіну суґестій про непоборність большевизму. Треба оволодіти теж цією машиною і вибити нею виломи, щоб через них прорвалися вістки визвольної революції — революційні ідеї, кличі, віра й запал до боротьби.

Зв'язання з війною усіх надій народніх мас на знищення большевизму має неґативне для революції ділання, оскільки воно посилює орієнтацію на зовнішні сили, замість покладатись на власну боротьбу. Тому зусилля революційної політично-пропаґандив-ної роботи мусять бути спрямовані на те, щоб таку воєнну орієнтацію перетворити на революційне наставлення, а пасивне вичікування — на активну боротьбу. Не можна протиставляти сподіванням на війну революційної концепції визволення, бо через те настрої, викликані таким сподіванням, залишалися б невикористані для справи революції або й частково спрямовувались би проти неї. А вони можуть бути дуже сильним, стихійним чинником. Навпаки, ці настрої, надії мас у зв'язку з війною треба використати, як ґрунт для самої революції, пов'язуючи один процес з другим.

Революційну концепцію визволення в ситуації правдоподібного вибуху війни оформлюємо в ядерну програму-гасло, що поширюється серед широких мас усіх поневолених большевизмом народів: під час війни, не чекаючи на її кінець, поневолені народи повстають у спільній визвольній, протибольшевицькій революції. Революція — це кінець большевизмові і кінець його війні. Це воля і мир!

Загальну протибольшевицьку боротьбу-повстання мають розпочати організовані революційні, підпільні сили, ОУН-УПА та організації інших народів, як рівнож зреволюціонізовані частини армії, робітничі осередки. До розпочатої боротьби приєднаються широкі народні маси, змобілізовані в армії і немобілізовані, на фронті і в запіллі. Вирішальним у революційному зриві є його масовість та експльозивне поширення з огнищ вибуху на всі підбольшевицькі простори, на всі галузі життя. Не замикання революційного процесу в бастіонах і не перехід до малої фронтової війни проти тих сил, які большевики ще тримають в руках і кидають на здавлення зриву. Всі.зусилля мусять бути спрямовані на те, щоб революційний зрив поширився як вогонь, не дався — льокалізуватись, щоб він викликав спаралізування всієї державної і воєенної машини большевицького режиму та схоплення за горлянку. В кожному місці, в кожній галузі власних рупорів большевицького режиму.

Вся акція підпільних революційних сил, політично-пропаґандивна і партизансько-бойова в першій стадії зосереджується на тому, щоб таку концепцію-плян визвольної революції поширити скрізь, щоб її кличі дійшли до кожного закутка, до кожної людини, щоб вони були зрозумілі і пориваючі та щоб політичними і мілітарними виявами дій підпілля, створити серед мас свідомість, що існуючі провідні, ініціятивні й організуючі сили революції є готові, і тим піднести віру в справу революції та готовість до участи в ній.

Ці висліди підготовчої боротьби підпілля, в сполуці з загальною ненавистю до большевизму, створять вибуховий матеріял, що у відповідний час має спалахнути й рознести большевицьку тиранію, зламати хребет поневолюючому російському імперіяліз-мові. Пропаґанда революції, в широкому її розумінні, з усіма засобами й методами поширення і утвердження ідей і пляну революції в Україні і серед інших народів — має вирішальне значення для цілого змагання. Вона має підготовити народ і кожну людину до боротьби, створити таке наставлення, щоб опісля ініція-тива, організуючі дії, заклики і вказівки з революційного підпілля знаходили в масах не тільки симпатію, але й реалізацію.

В поширюванні й обґрунтовуванні наших кличів та перетворюванні пасивного очікування свободи від війни на готовість до чинної боротьби — революційна пропаганда якнайповніше використовує науку з останньої війни, що глибоко закарбувалась у свідомості народніх мас. Коли гітлерівська Німеччина була вже зламана, а маси ще були у війську і мали в руках зброю, був відповідний час, щоб вони активно стали до боротьби, що її розгортала УПА. Замість того — складення зброї, поворот у ненависне ярмо і у страшні злидні ще більше погіршує боронений ними режим. Фальшива омана в сподіваннях на якусь поправу через еволюцію большевицької системи. Чи це саме має знову повторитись?!

Сама війна, без уваги на її висліди, ніколи не принесе визволення. Чужі держави, які ведуть війну, борються за власні цілі, за власне добро, а не за волю інших ще й тих народів, які хоч поневолені, стояли в совєтських лавах. При відсутності активної протибольшевицької боротьби не можна надіятися на доборозичливе відношення від сторонніх переможців. А до того ж тоді й перемога над большевизмом була б набагато трудніша і пізніша. Війна створює лише добру нагоду й пригожі можливості для визволення власною боротьбою.

Протибольшевицька, визвольна революція під час війни — це знищення ворожої неволі, комуністичної системи гноблення, створення і захист підстав для національної, соціяльної й особистої свободи та добробуту, забезпечення волі й непридавленого розвитку націй у самостійних державах — ціною найменших жертв. Вона відразу перериває, закінчує війну, рятує життя дальших мільйонів гнаних на воєнний заріз вояків і цивільного населення, рятує родини, оберігає оселі, міста, цілі країни перед дальшими страшними спустошеннями новітньої атомової війни. Революція за жадних умов не вимагає навіть частини тих жертв, які пожирає війна. А ті, що впадуть, віддадуть життя за добру справу, за волю, здобудуть собі вічну славу серед своїх народів та вдячність багатьох поколінь. Якщо найширші маси, вояцькі і цивільні, свідомі справедливої народньої справи, стануть активно по боці революції, тоді большевизм будуть захищати тільки найгірші вороги свободи націй і людини — комуністично-енкаведівські злочинці та найзапекліші оборонці російського імперіялізму.

Загального революційного зриву не можна відсувати аж на