Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і орден Фенікса

Коли Гаррі наблизився, одне з тих одоробл крякнуло: - Ти маєш бути на уроках, пане-брате.

- Це терміново, - коротко кинув Гаррі.

- Овва, терміново? - пискнуло тоненьким голоском друге одоробло. - А ми, бач, заважаємо...

Гаррі постукав. Почув кроки, двері відчинилися, і перед ним виринула професорка Макґонеґел.

- Невже ти знову заробив покарання? - відразу запитала вона, а її квадратні окуляри загрозливо блиснули.

- Ні, пані професорко. - мерщій заперечив Гаррі.

- Чому ж ти не на уроках?

- Бо це терміново, - єхидно бовкнуло котресь одоробло.

- Я шукаю професорку Граблі-Планку. - пояснив Гаррі. - Це моя сова. Вона поранена.

- Поранена сова? Я правильно розчула?

З-за спини професорки Макґонеґел з'явилася професорка Граблі-Планка. Вона курила люльку й тримала в руках «Щоденного віщуна».

- Правильно, - підтвердив Гаррі й обережно зняв з плеча сову. - вона прилетіла пізніше за інших сов-листонош, а крила в неї стирчать якось дивно. Подивіться...

Професорка Граблі-Планка міцно затисла зубами люльку й забрала в Гаррі Гедвіґу, а професорка Макґонеґел мовчки за цим спостерігала.

- Гм. - мугикнула професорка Граблі-Планка, і її люлька легенько гойднулася: - Таке враження, ніби щось на неї напало. Але я не знаю, що саме. Зазвичай на птахів нападають тестрали, але Гегрід так видресирував гоґвортських тестралів, що вони на сов навіть не дивляться.

Гаррі нічого не знав і знати не хотів про тестралів. Його цікавило єдине - щоб усе було гаразд з Гедвіґою. Але професорка Макґонеґел гостро глянула на Гаррі й запитала: - Поттере, а звідки ця сова прилетіла?

- Е-е, - замислився Гаррі. - Думаю, з Лондона.

Їхні погляди на мить зустрілися, і з того, як зійшлися докупи її брови, Гаррі зрозумів, що «Лондон» означав для неї «будинок номер дванадцять на площі Ґримо».

Професорка Граблі-Планка понишпорила в мантії, знайшла там монокль і вставила його в око. щоб пильно оглянути Гедвіґу. - Поттере. я зможу все з'ясувати, якщо ти залишиш її в мене, - сказала вона. - Їй однак кілька днів не можна літати на далекі відстані.

- Добре... дякую, - проказав Гаррі, і тут продзвенів дзвінок на перерву.

- Немає за що, - буркнула професорка Граблі-Планка й повернулася до вчительської.

- Хвилинку, Вільгельміно! - покликала її професорка Макґонеґел. - А лист для Поттера!

- А, так! - згадав Гаррі про сувійчик, прив'язаний до Гедвіжиної лапки. Професорка Граблі-Планка передала листа й понесла Гедвіґу до вчительської. Сова дивилася на Гаррі так, ніби не вірила, що він отак легко її віддає комусь чужому. Відчуваючи свою провину, Гаррі зібрався було йти, але тут його покликала професорка Макґонеґел.

- Поттере!

- Що, пані професорко?

Професорка глянула в обидва кінці коридору - і звідти, і звідти надходили учні.

- Закарбуй собі на носі, - швидко прошепотіла вона, не відводячи очей від згортка в його руках, - за каналами зв'язку з Гоґвортсом можуть стежити, ясно?

- Я... - почав було Гаррі, але до нього вже наближався учнівський потік. Професорка Макґонеґел коротко йому кивнула і зникла в учительській, а натовп учнів виніс Гаррі надвір. На шкільному подвір'ї він побачив Рона й Герміону, що стояли в захищеному від вітру куточку, попіднімавши коміри плащів.

Гаррі, йдучи до них, розгорнув пергамент і побачив там сім слів, написаних Сіріусовим почерком: «Сьогодні, те ж місце, той же час».

- З Гедвіґою все гаразд? - стурбовано запитала Герміона, щойно він підійшов.

- А куди ти її відніс? - додав Рон.

- До Граблі-Планки, - відповів Гаррі. - А там зустрів Макґонеґел... послухайте...

І він переповів їм слова професорки Макґонеґел. На його подив, це їх анітрохи не здивувало. Навпаки, вони обмінялися багатозначними поглядами.

- Що? - спитав Гаррі, переводячи погляд з Рона на Герміону й навпаки.

- Я оце щойно казала Ронові... А якби хтось вирішив перехопити Гедвіґу? Бо вона ж іще ніколи не поверталася з польоту поранена, правда?

- А від кого, до речі, лист? - поцікавився Рон, забираючи Гарріну записку.

- Від Сопуна, - тихенько відповів Гаррі.

- «Те ж місце, той же час»? Може, це про камін у вітальні?

- Звичайно, - підтвердила Герміона, стурбовано переглядаючи листа. - Сподіваюся, більше ніхто його не читав...

- Він був запечатаний, - намагався Гаррі переконати не так її, як самого себе. - І ніхто не докумекає, про що тут мова, якщо не знає, де ми зустрічалися з ним раніше.

- Не знаю, - Герміона стривожено закинула на плече портфель, бо щойно пролунав дзвоник, - ще раз запечатати пергамент чарами не дуже й складно... а якщо хтось стежить за мережею порошку флу... хоч я все одно не знаю, як його попередити, щоб він тут не з'являвся, бо це попередження теж можуть перехопити!

Вони попленталися кам'яними сходами у підвал на урок настійок, заглиблені у власні думки. Уже в підвалі їх повернув до реальності голос Драко Мелфоя. Той стояв біля дверей Снейпового кабінету, розмахував якимсь офіційним пергаментом і говорив дуже голосно, щоб усі чули його слова.

- Карочє, пані Амбридж одразу дала слизеринській квідичній команді дозвіл на гру. Я з самого ранку заскочив до неї і отримав дозвіл майже автоматично. Карочє, вона ж добре знає мого старого, він постійно крутиться в міністерстві... А от цікаво, чи ґрифіндорцям дозволять грати, га?

- Не заводьтеся, - благально прошепотіла Герміона Гаррі й Ронові, що люто зиркали на Мелфоя, стискаючи кулаки. - Він тільки цього й чекає.

- Тобто, - ще голосніше заговорив Мелфой, лиховісно поблискуючи очима на Гаррі з Роном, - якщо це залежатиме від впливів у міністерстві, то навряд чи вони мають шанси... мій старий каже, що там уже багато років шукають приводу, щоб виперти звідти Артура Візлі... а про Поттера... старий каже, що це лише питання часу, коли міністерство запроторить його в лікарню Святого Мунґо... карочє, там є спеціальна палата для тих, кому від чарів зірвало дах.

Мелфой скривив дебільну міну, безтямно роззявив рота й закотив очі. Креб з Ґойлом заіржали в своєму стилі. Пенсі Паркінсон верескливо захихотіла.

Щось раптом штовхнуло Гаррі в спину, відіпхнувши його вбік. За мить він зрозумів, що це повз нього промчав Невіл - прямо на Мелфоя.

- Невіле, ні!

Гаррі стрибнув уперед і схопив Невіла ззаду за мантію. Невіл видирався з рук, розмахував кулаками й відчайдушно намагався дорватися до Мелфоя, який на коротку мить геть