Артуро Перес-Реверте - Фламандська дошка

— Зараз зрозумієш. Бо протягом цих тижнів я мав удосталь часу, щоб подбати про твої інтереси… В даний момент «Шахова партія» знаходиться в належному місці — у сейфі одного швейцарського банку, орендованому акціонерним товариством, яке існує лише на папері й зареєстроване в Панамі… Швейцарські адвокати та банкіри — люди доволі нудні, проте ретельні, вони не ставлять жодних запитань, поки ти поважаєш закони їхньої країни й платиш їм відповідні гонорари, — він поклав конверт на столик, ближче до Хулїї. — В цьому акціонерному товаристві, вся інформація про яке міститься тут, у конверті, тобі належать сімдесят п’ять відсотків акцій; один швейцарський адвокат, про якого я тобі якось розповідав, на ім’я Деметріус Циглер, мій давній приятель, узяв на себе всі формальності. І ніхто, крім нас і ще однієї людини, про яку ми поговоримо трохи згодом, не знає, що в цьому сейфі якийсь час знаходитиметься картина Пітера ван Гюйса… Тим часом історія «Шахової партії» перетвориться на головну мистецьку подію. Геть усі — засоби масової інформації, спеціалізовані журнали — досхочу смакуватимуть цей скандал. За попередніми підрахунками, міжнародна ціна картини може сягнути кількох мільйонів… Доларів, звичайно.

Хулія вражено, недовірливо глянула на конверт, а тоді на Сесара.

— Байдуже, скільки вона коштуватиме, — насилу пробурмотіла дівчина. — Вкрадену картину не можна продати. Навіть за кордоном.

— Це залежить від того, кому та як продати, — відповів антиквар. — Коли все вщухне, — скажімо, місяця через два, — картина залишить свою схованку й з’явиться не на публічному аукціоні, а на чорному ринку мистецьких товарів… Урешті-решт вона потайки опиниться в розкішному особняку одного з численних колекціонерів-мільйонерів — бразильського, грецького чи японського, — які, наче акули, накидаються на цінні твори, щоб перепродати їх у свою чергу або вдовольнити власні пристрасті, пов’язані з розкошолюбством, владою чи красою. Це також вигідне довгострокове капіталовкладення, бо в деяких країнах законодавство щодо викрадених мистецьких творів установлює термін давності кримінального переслідування за такий злочин у двадцять років з моменту його скоєння…

А ти ще чарівно молода. Хіба це не чудово? У кожному разі, це не повинно тебе обходити. Важливо те, що зараз, упродовж найближчих місяців, протягом таємної подорож і вам Гюйса, банківський рахунок твого новоспеченого панамського акціонерного товариства, відкритий дна дні тому в одному солідному банку Цюріха, збільшиться на кілька мільйонів доларів… Тобі не доведеться нічого робити, бо інша людина здійснить усі ці бентежні операції замість тебе. Про це я подбав якнайкраще, принцесо. А надто про таку необхідну відданість цієї людини. До речі, добре оплачувану відданість. Однак через це вона нітрохи не гірша за будь-яку іншу, а може, навіть краща. Ніколи не довіряй безкорисливій відданості.

— Хто ця людина? Твій швейцарський приятель?

— Ні. Циглер — методичний та діяльний адвокат, але тут його знання обмежені. Тому я звернувся до людини, котра має необхідні зв’язки, нічим не гребує і завдяки досвіду може вільно орієнтуватися в цьому складному підпільному світі, — до Пако Монтегріфо.

— Жартуєш.

— Я ніколи не жартую, коли йдеться про гроші. Монтегріфо — цікавий тип, який, між іншим, трохи закоханий у тебе, хоча це не стосується справи. Важливо те, що він — непроторенний негідник і водночас неабиякий спритник, ніколи не пожартує зле з тебе.

— Не розумію, чому. Якщо картина у нього, тоді пиши пропало. Монтегріфо здатний рідну матір продати за якусь акварель.

— Так. Але тебе він продати не може. По-перше, тому, що ми з Деметріусом Циглером змусили його підписати купу паперів, які не матимуть законної сили, якщо будуть оприлюднені, бо вся ця справа — суцільний злочин, однак яких достатньо, щоб довести твою непричетність. Так само, як і вплутати його самого — якщо він почне базікати зайве або займеться брудною грою — та ще й так, що це може скінчитися міжнародним розшуком й арештом, після чого він, скільки житиме, не зможе спокійно дихнути… З іншого боку, я володію певними секретами, оприлюднення яких зашкодило б його репутації та створило б йому дуже серйозні проблеми з правосуддям. Серед іншого, наскільки мені відомо, Монтегріфо принаймні двічі займався нелегальним вивозом з країни та продажем предметів, що входять до Національної мистецької спадщини: вони потрапили до мене, а я передав їх йому як посередник: це вертеп п’ятнадцятого століття, авторство якого приписують Пере Ольєру, вкрадений з церкви Пресвятої Діви Марії в Каскальсі у тисяча дев’ятсот сімдесят восьмому році, та знаменитий Хуан Фламандський, який зник чотири роки тому з колекції Оліваресів, пам’ятаєш?

— Так. Але я ніколи б не могла уявити, що ти…

Сесар байдуже стенув плечима.

— Таке життя, принцесо. В моєму бізнесі, як і в усіх інших, безневинна чесність — це найвірніша дорога до голодної смерті… однак ми говоримо не про мене, а про Монтегріфо. Звичайно, він намагатиметься прихопити стільки грошей, скільки зможе, — цього не уникнути. Проте він триматиметься в рамках, які не зашкодять мінімальному гарантованому прибутку твого панамського товариства, інтереси якого Циглер пильнуватиме, як доберман. Щойно справу буде залагоджено, Циглер автоматично переведе гроші з банківського рахунку акціонерного товариства на приватний рахунок, секретний номер якого належить тобі, ліквідує товариство, щоб замести сліди, й знищить усю документацію, крім тієї, що стосується темного минулого Монтегріфо. Її він збереже, щоб гарантувати тобі лояльність нашого приятеля-аукціоніста. Втім, я певен, що за даних обставин такий запобіжний захід є надмірним… До речі, мій любий Циглер має чіткі інструкції спрямувати третину твого прибутку на різні надійні та рентабельні інвестиції, що відмиють ці гроші й гарантуватимуть тобі — на випадок, якби ти заповзялася весело розтринькувати кошти, — платоспроможність до кінця твоїх днів. Ти можеш беззастережно довіряти порадам Циглера, ми знайомі вже понад двадцять років; він гарний чоловік — чесний, кальвініст та гомосексуаліст. Певна річ, він ретельно відраховуватиме з твоїх грошей свої комісійні та видатки.

Хулія, котра досі незрушно слухала його, здригнулася. Все чудово збігалося. Наче деталі якоїсь неймовірної головоломки. Сесар не залишив жодного вільного мотузка. Вона окинула антиквара довгим поглядом, а тоді зробила кілька кроків по кімнаті, намагаючись усе осмислити. «Забагато для одного вечора, — подумала вона, зупинившись перед Муньйосом, який — і досі з недопалком у роті — незворушно дивився на неї. — А може, забагато й для цілого життя».

— Бачу, — мовила дівчина, знову обернувшись до антиквара, — ти все прорахував… Або майже все. А чи подумав ти також про дона Мануеля Бельмонте? Можливо, тобі це видасться незначущою дрібницею, однак він є власником картини.

— Я подумав і про це. Звичайно, у тебе може бути гідна всілякого схвалення