Віктор Суворов - Оповіді визволителя

башти — броньова рубка з броньових плит товщиною 90 міліметрів. Озброєння — 152-мм гаубиця-гармата. Бронебійний снаряд для цієї гармати важив 48,8 кілограмів і мав дульну швидкість 600 метрів на секунду.

У німців були «Пантери» і «Тигри», у нас — «Звіробій». Цю нашу машину німці називали «консервним ножем» або «відкривачкою консервних бляшанок». Відносно невисока швидкість снаряда компенсувалася його великою вагою. Удар такого снаряда по броні супостата практично завжди виводив ворожий танк з ладу. Особливо гарним «Звіробій» був у вуличних боях. Своїми снарядами він пробивав нові вулиці там, де їх раніше не було.

3

В області штурмових гармат Німеччина йшла тим же шляхом. На базі танка з гарматою калібром 50 мм створюється штурмова гармата з низьким силуетом, більш потужною бронею і 75-мм гарматою. На базі танка з гарматою калібром 75 мм створюється штурмова гармата з 88-мм гарматою. І, нарешті, на базі танка з гарматою калібром 88 мм створюється штурмова гармата зі 128-мм гарматою.

Ніде, крім Радянського Союзу і Німеччини, машини подібного класу не випускалися. Мало того, у Великобританії і США навіть не було розуміння того, навіщо потрібні такі машини. Нещодавно я зустрів таке пояснення причин створення штурмових гармат, автором якого був один вельми авторитетний американський експерт: радянським і німецьким танкобудівникам нібито не вистачало танкових башт, тому вони клепали коробки з катаних броньових плит.

Ні, громадяни експерти, танкових башт вистачало. У німецькій армії башти танків «Пантера» використовували в якості нерухомих вогневих точок, а в цей час заводи випускали «Пантери» з баштами і без них. У Радянському Союзі під час війни башти від Т-34 ставили на бронекатери проектів 1124 і 1125. Після війни радянська промисловість могла дати скільки завгодно танкових башт, проте виробництво СУ-100 спочатку в Радянському Союзі, а потім в Чехословаччині тривало до середини 1950-х років.

Чому? Та тому, що Т-34-85 важив 32,2 тонни, а СУ-100, створена на його базі, важила на 600 кілограмів менше, мала таку ж рухливість[25], проте була нижчою майже на півметра. Товщина лобової броні корпусу Т-34-85 — 45 міліметрів, СУ-100 — 75 міліметрів. У танка — башта, яку ворожий снаряд або навіть осколок снаряда може заклинити, а у СУ-100 — суцільна броньова плита.

Та найголовніше — вогнева могутність. Т-34-85 стріляв бронебійними снарядами вагою 9,3 кілограма з початковою швидкістю 800 метрів в секунду, а СУ-100 стріляла бронебійними снарядами вагою 15,88 кілограма з початковою швидкістю 897 метрів в секунду. На СУ-100 стояла гармата, калібр якої був на 15 міліметрів більшим, ніж на танку, довжина ствола була збільшена на півтора калібри. Вага снаряда зросла в півтора рази, його початкова швидкість зросла на 97 метрів в секунду. В результаті дульна енергія була в два рази вищою.

Повторюю: вага машини менша, силует нижчий, броня товща, гармата в два рази потужніша.

4

Під час війни і в перші роки після неї в Радянському Союзі було випущено понад 25 тисяч штурмових гармат різних типів масою від 11 до 46 тонн, із гарматами калібром від 76 до 152 міліметрів.

Після війни Німеччина була роззброєна і ніякої зброї не виробляла. Та лиш тільки обмеження були послаблені, Німеччина приступила до виробництва танків і штурмових гармат. У 1956 році в Західній Німеччині була прийнята на озброєння штурмова гармата (винищувач танків) з 90-мм гарматою. Армія Західної Німеччини отримала 770 самохідних гармат цього типу.

У Радянському Союзі на базі танка Т-54 була створена чудова штурмова гармата СУ-122-54. Ця машина мала надпотужну 122-мм гармату (ні у кого в світі нічого подібного не було) і два 14,5-мм кулемета (і таких кулеметів ні у кого в світі не було). Питома потужність СУ-122-54 — 14,5 кінських сил на тонну ваги. Питомий тиск — 0,81 кг на квадратний сантиметр. Лоб корпусу — 100 мм броні під великими кутами, борт — 85 мм. Про що після цього мріяти?

Однак таких машин було випущено... рівно в десять разів менше, ніж в Німеччині — 77 одиниць. Виробництво їх завершилося в 1956 році. Нічого на заміну цій машині більше в Радянському Союзі не створювалося.

Чому?

Тому що з того часу танку цілком вистачало вогневої потуги для боротьби з собі подібними. Починаючи з другої половини 1960-х років на озброєння Радянської Армії надійшли танки з 125-мм гарматами. Гармати ці мали автоматичне заряджання, тобто були здатні вести вогонь з високою скорострільністю. Крім того, вони могли стріляти керованими снарядами. Такий танк здатний уражати танки противника на дальності 4 кілометри. Тому відпала необхідність мати поруч з танком штурмову гармату з ще більш високою здатністю уражати танки противника.

Одначе у танка з’явилися інші, не менш страшні вороги. Вже на кінцевому етапі Другої світової війни німці створили ручні протитанкові гранатомети. Лиш тільки танки встряють у ближній бій, особливо на пересіченій місцевості, в лісі чи в населеному пункті, вони несуть величезні втрати.

У той же самий час у танка з’явився й ще більш грізний противник — протитанкова керована ракета (ПТУР[26]). В кінці 1944 року німці першими в світі створили ПТУР Х-7 «Rotkäppchen» ( «Червона шапочка»).

Одночасно з цим під час Другої світової війни і після її завершення в найбільш передових країнах світу йшов бурхливий розвиток вертольотів. Носієм протитанкової ракети міг стати вертоліт, бронетранспортер, легкий автомобіль або навіть солдат піхоти з переносним комплексом.

Стріляти з 125-мм танкової гармати по піхоті, озброєної гранатометами, безвідкатними гарматами і переносними протитанковими комплексами, — значить майже в буквальному сенсі стріляти з гармати по горобцях. Ось чому танкам стала потрібна зовсім інша машина підтримки. Вона мала бути створена на базі танка, тобто мати таку ж рухливість на полі бою і такий самий захист, що й танк, та на відміну від танка мусила мати можливість вести боротьбу з безліччю дрібних рухливих цілей на кшталт гранатометника, який причаївся в кущах, або вертольота, що раптово з’явився над сусіднім гаєм.

Іншими словами, щоб вижити на полі бою, танку потрібна підтримка не ще більш потужними гарматами, а менш потужними, однак з набагато більшою скорострільністю і великим запасом боєприпасів. На такій машині потрібно мати автоматичні гармати калібром 20-30 мм, які діставали б дрібні цілі на великій дальності, і автоматичні гранатомети, здатні накрити будь-який підозрілий кущик лавиною осколків.

У Радянському Союзі для цих цілей розроблялися бойові машини підтримки танків (БМПТ). Після краху СРСР роботи над ними тривали. Зараз такі машини існують, проте з ряду причин