Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

- Все добре. - сказала та, зачіска якої була дивніша.

Анаіс перевела погляд на мене.

А серце в мене в грудях калатало. Будинок. Тиша. Дві Відьми на варті. Анаіс їх знає. Третя Відьма напевно в будинку. Все виглядало спокійним. Нічого не вказувало на те, що тривога пролунала саме звідси. Але… Але я не бачила жодної із тих Відьом, що Ревей повела за собою. Значить, всі вони помчали десь у інший бік. Відволікальний маневр? Дуже схоже. Чому тоді тут так тихо? Ми зарано прийшли? Чи запізно?

Я знизала плечима і розвернулася, повільно крокуючи знову до палацу. Анаіс слідувала за мною. Мовчки.

Я видихнула.

Анаіс все ще дивилася на мене.

Обстановка все ще виглядала мирною.

І тут… Бах! Прозріння!

Обстановка… “виглядала”!

- Потрібна перевірка контролю. - швидко і тихо звернулася я до Відьми.

Ні секунди не вагаючись, Анаіс дістала мідяка і підкинула його в повітря. Через мить він впав на бруківку, але ані я, ані Анаіс цього вже не бачили. Відьма миттю прийшла у бойовий стан і вже випускала білі кулі в різні боки. Я відчайдушно намагалася вловити невидиму відмінність, яка могла з’явитися будь-де. Дві Відьми запалили очі і миттєво створили собі сині силові щити, як їх і вчили робити при першій же небезпеці.

Щось змусило мене розвернутися. Наче невідома сила смикнула мене за плече і повернула. Вона стояла на балконі. На фоні гарно освітленого сяючого палацу темна струнка фігура. Чорний плащ з глибоким вирізом. Чорне хвилясте волосся і червоного кольору губи. Рукою вона показувала вліво.

- Викликай Рене. - твердо прогриміла я на вухо Анаіс. - І за мною!

Допомога одної із самих сильних Відьом Ксерону, я зараз маю на увазі Рене-Лоран, ще й по волі самої долі зеленої Химерниці, зараз би нам сильно стала у нагоді. Тому я лише краєм ока спостерігала за тим, як Анаіс на бігу створює химер-птахів.

І тут мене сильно штовхнули. Я покотилася кущами в той час, як небо наді мною засвітилося різними кольорами. Стріли! Лінії сили пролетіли прямо над моєю головою. Перекинувшись ще раз, я стала на ноги. Анаіс уже вступила в бій з тими двома Відьмами. Це теж було навіяння! Ніякі не знайомі Химерниці! Вороги! Крізь кущі, не вибігаючи на стежку, я помчала вперед. У тому напрямку, куди показувала Маріен. І куди ж це мене привело? До стіни! До мура! Високого. Але я не могла чекати на Анаіс. Час грав проти мене. Я відчувала, як останні секундочки спливали як весняний сніг на сонечку. Безорд впорається з двома Відьмами, в цьому я була певна.

Не було часу перевіряти, чи є поблизу Відьми. Я й так забарилася. Кілька днів я відчувала, що невблаганно програю цю гонку. Застосувавши сили напівхимерниці, я швидко створила два щити і погасила очі. Стрімко злетівши на вершину муру я не хотіла обертатися, щоб упевнитися, що мої лінії сили зникнуть, бо почула як вони розсипалися звуком битого скла. Стріла над головою. Але занадто високо. А це вже змусило мене завмерти і подивитися назад. Стріли вилітали з палацу.

Спочатку гостинних Відьом по сигналу тривоги забирають у протилежну будиночку прислуги сторону, потім починається переполох у самому палаці. А справжній напад відбувся зовсім у іншому місці.

Не було часу розмірковувати над цим.

Я зістрибнула зі стіни і знов побігла… направо. Чому? Сама того не знаю. Вирішила довіритися собі. Дві хвилини бігу. Група людей коло вартових на вихід з деки. Ворота відчинені, вартові по обидва боки від людей, що проходять у ворота з Червоної деки.

- Стійте! - заволала я. - Зупиніть їх!

Спершу вони вбили кам’яного драйтла, який не встиг перейти до бойової форми. Потім інших. Відьми діяли рішуче, швидко і бездоганно точно. Хоча всі Відьми вбивці, але було видно, що ці Химерниці мали хист до вбивств. Думаю, у кожному клані є недалекого розуму чорнороби, яких і використовують для подібних завдань. Кілька миттєвостей знадобилося ворогам, щоб знешкодити всю охорону і прибрати перепони на своєму шляху. І навіщо її взагалі ставлять? Хто може зупинити Відьом? Тільки прості перехожі люди і вірять, що вартові можуть на щось вплинути.

Група кинулися тікати. Майже всім складом. І маленький хлопчик з усіх ніг біг разом із ними! Як і його старша сестра. І тут я відчула укол, що збив мене з ніг. По інерції я покотилася вперед. Потрясіння, жах, розпач… Я усвідомила, що емоції такої сили могли б мене вбити. Але… але ворог не знав, що Відьму у стані війни не так легко пробити емоціями. Відьму у стані війни взагалі краще не чіпати. Мої емоції зведені майже до нуля. Сильний драйтл, раз зміг таке зі мною зробити. Один із наймогутніших, з яким я зіштовхувалася. Одною рукою я вперлася в землю. Виставила ногу. Тепер вперлася іншою рукою і почала підійматися. Увесь час із насолодою спостерігаючи за виразом обличчя драйтла, що вирячав на мені очі все сильніше і сильніше з кожною секундою. Здається, він не міг повірити у те, що бачив перед собою. Як це? Проста людина? Я повільно встала, повільно набрала швидкість і вистрибнула вгору саме в той момент, коли у драйтла-змія щелепа відвисла. Два оберти в найвищий точці. Моя гаддаре не свистить у повітрі. Зброя безшумного вбивці. Я не знесла ворогу голову. Ну… лише її половину. Завдала двох ударів. Приземлилася на ноги. Секунду вдивлялася в очі змія, поки його голова не почала розлазитися, як невдало випечений пиріг. Спочатку один шар, потій інший. Наче хтось акуратно відрізав два шматочки пирога для двох діточок. Ляп-ляп. Два шматочки один за одним ляпнулися на землю. Одне око вже лежало під ногами драйтла, а інше, що лишилося на половині голови, ще один раз кліпнуло. Я нагнулася, схопила за волосся шматок голови і побігла за Відьмами. Навіть не нагородила змія своєю холодною усмішкою. Ненавиджу цей вид драйтлів. Просто ненавиджу.

Озирнувшись на бігу, поглядом пошукала Анаіс. Не видно. Я б могла побачити Відьму здалеку завдяки її випромінюючим світло очам. Та цього не сталося. Поки що я залишалася сама. Перехрестя. На бігу припала до землі і мазнула рештками голови по бруківці. Мізків у ній уже не було, їм нічим кріпитися до кістки. Але крові трохи лишалося. Повернувши у потрібному напрямку я кинула серед дороги залишки змія. Він свою роботу для мене виконав. Чи стану я від цього їх більше любити? Навряд.