Ольга Островська - В твоїх руках не страшно, Ольга Островська

− Ну, що тут у вас, відьмочко? Отямився твій підопічний? − усміхається в вуса бородань.

– Так. Вже прокинувся, – несміливо посміхаюся йому у відповідь.

− Це добре. Я саме за ним прийшов, щоб віднести до замку. Там уже цілитель чекає.

− Цілитель, це просто чудово. Я не маю сил навіть перевірити, чи все правильно зробила, – зітхаю з полегшенням.

− Не прибідняйся, відьмочко. Упевнений, підлатала ти хлопця так, як треба, − хмикає Бранн, піднімаючись у дормез і займаючи собою весь простір. – Давай-но його мені.

Вовченя, спостерігаючи за демоном, починає загрозливо гарчати. І намагається відсунутись до стінки.

− І чого зуби скалиш? Я малюків не ображаю, відьмочка підтвердить, – мружиться насмішкувато бородань.

− Іди з дейром Бранном. Тебе ніхто не скривдить, – запевняю я хлопчика, знову заглядаючи йому у вічі. − Ти в безпеці.

Декілька секунд ми так і дивимося один на одного. Я, намагаючись переконати, і він, насторожено і недовірливо. Маленький перевертень здається перший, забурчавши щось дуже схоже по емоційному забарвленню на: «Добре, твоя взяла».

Бранн, хмикнувши, підступає до нас. Я відсуваюся, щоб йому було зручніше підняти вовченя, перемотане бинтами, і незабаром вони вже вдвох покидають дормез. А я залишаюся сама. І виразно розумію, що навіть не уявляю, як мені тепер бути. Що робити? Куди йти?

Зітхнувши, я перевіряю, чи не зсунулася хустка на голові. Потім, подумавши, беру люстерко Торі. Але не для того, щоб переконатися у своїй красі, як вона, а для того, щоб перевірити, чи не змилася до кінця фарба з моєї шкіри.

Не змилася. Але стала помітно світлішою. Можна сприйняти це за блідість. Особливо у поєднанні із синцями під очима. Ні, все ж таки на королеву Аміннаріель я зовсім не схожа. Треба у це вірити. І оновити фарбу, щойно з'явиться така можливість.

Відклавши золоту річ, накидаю на плечі плащ, на голову капюшон, беру свою торбинку. І… глибоко зітхнувши для хоробрості, рухаюся до дверей.

− А я вже почав думати, ти там до ранку сидіти зібралася, − чую насмішкуватий голос, як тільки висовую голову з дормеза.