Жюль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

в середині огорожі священну смокву, він одразу зрозумів би, що на цьому місці колись було селище. Згідно звичаїв більшості африканських племен, варто померти вождю, як жителі покидають свої домівки, аби збудувати нові в іншому місці.

Можна також припустити, що тут, як і в інших областях Центральної Африки, мешкали племена, які не будують будинків, а оселяються в ямах, виритих в землі. Це дикуни, що стоять на найнижчому щаблі розвитку, і виходять зі своїх помешкань виключно вночі, неначе хижаки із лігва. Так само, як і з хижаками, зустріч з ними дуже небезпечна.

Дік Сенд не сумнівався, що саме тут розташована країна людожерів. Разів зо три-чотири йому траплялися в ще теплій золі загаслого багаття на лісових галявинах обгорілі кістки людського скелета — залишки моторошного бенкету. Фатальна випадковість могла привести цих людожерів верхнього Казонде на берег річки саме в момент полювання Діка Сенда. Саме тому юнак висаджувався на берег виключно за умов крайньої необхідності, щоразу примушуючи Геркулеса дати обіцянку, що за найменшої небезпеки, він, не чекаючи на повернення юного капітана, негайно відчалить від берега. Геркулес давав необхідну обіцянку, але весь час, поки Дік Сенд знаходився на березі, великими зусиллями він приховував свою відчайдушну тривогу від місіс Уелдон.

Ввечері 10 липня їм довелося збільшити вдвічі кількість запобіжних заходів. На правому березі річки з’явилася низка будівель на палях. Розширюючись, річка утворювала там невелику бухту, де з води стирчало десь з тридцяток хатин. Бистрина несла каное у напрямку халуп і човен змущений був плисти між палями, оскільки вздовж лівого берега річки пробратися було неможливо — там з води стирчали каменюки.

Селище було велелюдним: у кількох хатинах світилися вогники і над тихою гладдю ріки линули голоси, схожі на гарчання. Якщо б виявилося, як зазвичай буває, що дикуни натягнули тенета між палями, то намагання каное прокласти собі шлях могла здійняти загальну тривогу.

Дік Сенд стояв на носі і пошепки віддавав команди, маневруючи так, щоб човен не натрапив на ці підточені хробаками стовпи. Ніч була ясна: видко було досить добре для керування човном, але і досить добре для того, щоб помітити їх самих.

Це була страшна хвилина. На риштуванні, над самою водою сиділи двоє туземців і голосно розмовляли. Каное, підхоплене течією, мусило пройти точно під ними, звернути вбік виявлялося неможливим через вузькість проходу. Туземці не могли не помітити човна. Що як вони піднімуть тривогу і розбудять все селище?

Якась сотня футів відокремлювала каное від стовпів, як Дік Сенд почув, що туземці заговорили ще голосніше. Один з них вказав іншому на купу трави, що спускалася за течією і яка загрожувала порвати тенета з ліани, які вони щойно прилаштували. Негайно ж обидвоє почали поспішно витягувати сіті з води, гучно закликаючи на допомогу одноплемінників.

П'ять чи шість інших дикунів, несамовито репетуючи, палями зісковзнули вниз і влаштувалися на балках між ними.

Зате в каное панувала мертва тиша, якщо не брати до уваги наказів, що їх тихцем віддавав Дік Сенд, і цілковита нерухомість, якщо не зважати на ледь помітні рухи Геркулеса, який крутив кермовим веслом. Іноді лунало приглушене ричання Дінго, але малюк Джек притискав рученятами його величезний писок. Ззовні вода тихо хлюскала на палі, а вище, з риштування лунав дикий лемент.

Тим часом туземці швидко витягали тенета. Якщо вони встигнуть прибрати їх до того, як каное увійде в проміжок між палями, все закінчиться щастливо; якщо ж ні, човен застрягне і це означатиме кінець для всіх, хто в ньому знаходиться. Ані спинити каное, ані змінити напрямок його руху Дік Сенд не міг, ба більше — палі стисли річку на цій ділянці і вода мчала тут надзвичайно швидко. За півхвилини каное опинилося під риштуванням. Втім, — яке щастя! — в останню мить дикунам вдалося витягнути свою пастку з води.

І все ж таки, як і передбачав Дік Сенд, проходячи повз палі, каное зім’яло увесь правий бік свого покрову.

Один з дикунів голосно скрикнув. Чи встиг він розгледіти, що ховалося під накривалом? Чи попередив він своїм криком одноплемінників? Це було більш ніж ймовірно.

Однак, Дік Сенд і його товариші вже знаходилися поза зоною їхньої досяжності. Річка, що перетворилася на стрімкий потік, мчала їх вперед, і за кілька секунд село на палях розтануло на горизонті.

— Триматися лівого берега! — наказав про всяк випадок Дік Сенд. — Підводних каменів більше немає!

— Є триматися лівого берега! — повторив Геркулес, навалюючись на кермове весло.

Дік Сенд перейшов на корму і, розвернувшись назад, став пильно вдивлятися в освітлену місяцем поверхню води. Однак нічого підозрілого він не помітив. Жоден човен не переслідував їх. Найімовірніше, дикуни не мали каное, а коли розвіднілося, ні на березі, ні на воді не було видно жодного туземця. Проте, з міркувань безпеки, Дік Сенд продовжував весь час вести каное вздовж лівого берега.

Протягом наступних чотирьох днів, з 11 по 14 липня, місіс Уелдон та її супутники почали помічати, що місцевість сильно змінюється. Перед їхніми очима був тепер не пустельний край, а найсправжнісінька пустеля, на зразок тієї пустелі Калахарі, яку Лівінгстон досліджував під час першої своєї подорожі. Сухий ґрунт був зовсім не схожий на родючі землі у верхів'ї річки.

А річка все тягнулася далеко за обрій безкінечною блакитною стрічкою і, скидалося на те, що повинна була впадати прямісінько в Атлантичний океан.

У цій безплідній місцевості нелегко було добувати їжу для п'ятьох. Від колишніх запасів продовольства не залишилося нічого. Риболовля давала мало, полювання не приносило більше жодної користі. Антилопи та інші травоїдні не знайшли б тут ніякого поживку, разом з ними зникли і хижаки.

Тому вночі вже не чутно було такого звичного гарчання. Нічну тишу порушували лише жаб'ячі концерти, які Камерон порівнює зі звуком, що видають конопатники під час конопачення, свердлувальники під час свердлування і клепальники під час клепання на корабельні.

Пласка, випалена сонцем рівнина без жодного деревця простягнулася по обидві боки від річки аж до пагорбів на схід та захід вздовж горизонту. Тут ріс лише молочайник, але не той його різновид, з якого добувають борошнисту масу — касаву, а той, з якого можна отримати виключно непридатну в їжу олію.

Необхідно було, однак, якось добувати їжу. Дік Сенд не знав, що робити, але раптом Геркулес згадав, що туземці нерідко вживають в їжу молоді пагони папороті і м'якуш стебел папірусу. Він сам неодноразово тамував в такий спосіб свій голод, коли просувався лісами вслід за кітандою місіс Уелдон. На