Наталія Ярославівна Матолінець - Академія Аматерасу, Наталія Ярославівна Матолінець

Нарешті темні очі відірвались від стіни. Закс прошепотів:

— Я тільки хотів спробувати… Але пропоную на цьому закінчити.

— Цілком згодна, — Рен з ентузіазмом кивнула.

Нортон кивнув у відповідь — зовсім розгублено, розвернувся і зсутулившись пішов геть.

Це відчуття з’явилось одразу, як він зник з поля зору. Відчуття зсудомлених м’язів на обличчі, які пориваються викривитись і дати вихід справжнім емоціям. Ридати, здригаючись, сопучи й ковтаючи сльози та соплі. Рен рішуче відкинула цей порив і спробувала подумати про справи. Про мандрівку в минуле та її фатальний фінал. Про Енліля та його прокляття. Про власні сили. Про практичне Одіна. Про тренування з Бентен. Про таємницю Амона. Аби відчути, що в цьому світі є щось, крім пустки, здатної спопелити.

«Це ж Закс Нортон. Усе було надто добре, аби тривати довго», — сказала вона собі, силкуючись зненавидіти його за нестерпний характер.

Наступного ранку відчуття, що все обличчя зсудомило і ніколи не відпустить, досі було з Рен. Зак на парах, як на зло, виглядав та поводився, як звично.

— Я переберуся до тебе! — заявила Нікта у відповідь на розповідь про цю історію (за винятком подорожі в минуле). — Давно думала виїхати з гуртожитку, а тобі не завадить товариство!

І того вечора мідноволоса подруга перевезла до Рен свої речі й кілька годин розкладала по кімнаті пакунки й пакуночки, баночки, скриньки, коробки та пакети, а Рен сиділа на підвіконні, бо то було єдине місце, не захаращене Ніктиними речами, і думала про своє: про те, що минуле змінювати не можна, а вони змінили.

Потім їй ще згадалася розповідь Гермеса про часову компресію. Отож, попри всі заборони, була змога втрутитися в хід часу. І професорка-мрієроста Лакшмі в часи свого студентства поєднувала її з вирощуванням. Хай неуспішно — але вона спробувала. Тож може спробувати ще хтось. Рен заповзялася дізнатися все про це вміння й освоїти його, підбадьорена тим, що ніде раніше не натрапляла на згадки про нього. Нехай їй не дісталося жодної унікальної навички — що ж, вона сама її собі влаштує!

Минуло кілька днів — та Зак не заговорив з Рен жодного разу після того, як вона з Енлілем повернулися з минулого. На щастя, кандидат у Тріаду успішно пояснив ситуацію Аматерасу. Рендалл не знала деталей, але Енліль списав усе на свою унікальну навичку, що вийшла з-під контролю — це було доволі поширеним виправданням. Більше змін, спричинених їхньою мандрівкою, ніби не було. Тож усе складалося непогано — за винятком Закової реакції, яка виявилася, що найгірше, справедливою, бо Аматерасу повідомила: вони справді зникали на два дні.

Проте в аудиторії з мріями, хоч скільки Рен шукала те місце, де відчула порожнину під паркетом, більше нічого їй не трапилось, мовби світ сам стер усі сліди їхньої мандрівки.

8060 рік 7 кроку Колеса Долі

— Тепер він зненавидить мене… — видихнула Герес і повалилася на гори вишитих подушок, наче сподівалася втопитися в них.

— Чудово, тоді принаймні у ваших стосунках буде визначеність, — Геката, котра вмостилася поруч, утомлено поплескала її по спині.

— Зевс дізнався, що ми були в підземеллях, коли стався обвал. Він ще подумає, що це

Її подруга зберігала спокій, бо на Гермі та Зевса їй, звісно, було начхати. Як і на Герес та її метання.

— Без паніки, золотце. Ніхто нічого не доведе — все складається бездоганно, — голос лився, як медова патока, в якій мало втопитись найсильніше хвилювання.

Проте на Герес магія подруги, вплетена поміж слів, цього разу не подіяла.

— А ті двоє? Хто були, Стовпи б їх забрали, ті двоє?

— Мойри сказали, що то молоді боги з майбутнього, які бозна-як потрапили до нас. Ти ж відчула це — їхні аури.

— Подорожувати крізь час не може ніхто! Хіба це якісь наймогутніші вищі? Якщо вони…

— Вони ніде більше не з’являлися. Тож або загинули в завалах, або повернулися у свій час.

— …або говорять зараз із Кроном і розповідають про побачене! Та вони можуть знищити весь наш план, якщо захочуть.

— Не знищать, — струна впевненості промайнула в голосі Гекати. Вона поклала руку на груди, де блискотіла намистинка СВІТу. — Ну хочеш, я їх позбудуся, тих прибульців? Знайду і позбудуся?

— О, Гекато, а ти зможеш? — у голосі Герес зажевріла надія.

— Залюбки. Я знайду їх: будь-де, у будь-якому часі, коли вони тільки прийдуть в Академію і будуть ще слабкими та легкими цілями. Коли хтось із тогочасних студентів, мій підопічний, зможе оволодіти силою чорного чародійства, то ми їх позбудемося. Вір мені.

— А якщо твій підопічний прийде на тіньову сторону? А якщо вийде з-під твого впливу? А якщо він і сам буде слабким і ні на що не здатним? Надто багато «якщо»!

— Ну, люба, ти знала, що йдеш на ризик. Зараз твоє завдання — не сваритися з Зевсом. Адже скоро ви будете разом навіки, і ніхто не зможе перешкодити. Адже це записано в Словах, — Геката погладила намисто на грудях. — Слова ніколи не брешуть.

Розділ 12

За тінню та іскрами

— Кажуть, колись усі боги жили в одному-єдиному світі, — приглушеним голосом почала Хранителька Намиста.

— Я думала, що це лише теорія, — зауважила Рен.

Викладачка схилила голову. Збоку це виглядало доволі сонно, проте дівчина вже звикла до того, що всі рухи Інанни схожі на рухи людини, яка не спала три дні.

— Грань між фактом і легендою, що обросла дивними подробицями, дуже тонка. Потрібен тільки час. А часу було достатньо, — вуста Хранительки ворухнулись, зображуючи усмішку. — Утім, так, це лише одна з теорій.

— Добре-добре.