Олександр Вікторович Зима - День на роздуми, Олександр Вікторович Зима

— Ви бачили це? — показав Павлові свою знахідку.

— Так, але я не знайшов уламка і тому не зміг показати вам раніше. Колишні граніти справді схожі на рубін.

— Я певен, це найчистіші рубіни, — утаємничено сповістив Кукудзі. — Там цього добра дуже багато, сер. На вашому місці я б не дозволив солдатам рятівної команди набивати ним свої кишені. Вони вас просто грабують, сер.

— Ви так вважаєте? — Павло відчув, як вивільняється з кам’яного полону.

— Контрактом не було передбачено, що ви маєте добути штучні рубіни, — пояснював Кукудзі й слідкував за обличчям Острожного, котрий спокійно розглядав склоподібний червоний уламок. — Ви повинні заявити про своє право на винахід. Вам вистачить цього добра не тільки заплатити за знищене обладнання полігона, а й нечувано розбагатіти, сер. Це унікальний мінерал, містер Острожний. Гляньте, як грає проміння у його глибині. Воно палахкоче, як у справжньому діаманті. Викличте з шахти охорону і заявіть; Тому Уоррену своє право на гравіталовий рубін.

— О, ви навіть уже охрестили його, — зауважив Павло й. передав уламок рідкісного витвору Кукудзі. — Раджу вам віднести його туди, де знайшли. І не забудьте попередити про небезпеку тих хлопців, що прибігли нас рятувати.

— Про яку небезпеку? — з прихованим недовір’ям запитав Кукудзі. — Я хотів би зробити подарунок Тійоці. Звісно, з вашого дозволу, сер.

— Але б ви ніколи, напевне, не подарували своїй дружині уламок уранової руди, — спокійно застеріг Павло. — Ми ще не знаємо, які енергії ховають у собі ці привабливі кристали, сер.

— Я про це якось не подумав, — сказав Кукудзі й швидко рушив до дверей, тримаючи у витягнутій руці жаріючий шмат холодного вогню. — Боже, до чого ж утаємничений світ, якого ми так і не пізнаємо за коротку мить свого життя, — бубонів уже в шахті Кукудзі. — Джентльмени, ви чуєте мене?! Я прийшов попередити, щоб ви негайно покинули приміщення шахти й витрусили з своїх кишень те, що тут узяли. Інакше я не гарантую, що доживете до вечора, панове.

— Всі на вихід! — пролунала команда. — У камеру санобробки! Викиньте оманливий непотріб — він радіоактивний.

Кукудзі вернувся в залу, де його чекав Острожний.

— Вони мені не повірили, сер. Треба сказати Уоррену, щоб поставив тут вартових. Багатство має жахливу принадність, а невидима смерть не страшна.

— Треба негайно показати мінерал нашим сусідам. У г пунктуального німця Акселя Бецольда є своя ідея щодо [енергій з новоутворених порід. Гадаю, він схопиться за наші рубіни обома руками.

— Зробимо це після обіду, — спохмурнів чомусь Кукудзі. — Вам би не завадило занотувати свої спостереження над роботою імпульсної установки.

— Обов’язково, — заклопотався Павло й слідом за Кукудзі пішов до його лабораторії.

Джім Френк вийняв довгасту перепустку з кодованим Символом, вкинув її в щілину біля металевої брами головного входу, і двері майже безшумно ввійшли в стіну. Френк опинився у просторому холі підземелля, де біля півсферичного пульта чергував Роні Цвид. Показуючи на заґратовані двері, що поволі перекривали вхід, запитав:

— Як ви гадаєте, скільки чоловік стигли б проскочити слідом за мною? Невже вас влаштовує така система контролю?

Вайлуватий, з густою кучмою білого волосся неговіркий Роні звівся з важкого, пригвинченого до підлоги крісла й навис над Френком, розглядаючи його з височини свого двометрового зросту. Проте він ще не встиг розкрити рота, як Джім Френк зауважив йому, ніби сам Роні встановлював у підземеллі Гленда блокуючі системи вхідних дверей:

— Я попереджав, щоб миша, щоб навіть тінь, не те що людина, не могли проскочити в сектор Хілди Брайнт. Навіть у моєму гаражі ворота швидше зачиняються, ніж у вас, сер. Невже ви покладаєтесь тільки на свою зброю?

— Ви даремне нападаєте, шеф, — гримнув басом Роні. — Якби ви привели приреченого на смерть, я зміг би продемонструвати вам роботу лазерної гармати, вмонтованої в одвірках: вона спрацьовує в режимі тисячної долі секунди, сер.

— Я цього не знав, — озирнувся на прохідну. — А були вже випадки, коли ваша гармата спрацьовувала?

— Так, сер, — сповістив Роні з байдужим виразом на довгастому обличчі, де добру половину займало важке підборіддя. Воно разом з нижньою щелепою видавалося вперед і неприємно вражало Френка.

— Це, напевне, було недавно?

— Минулої середи, сер. Коли виходила міс Хілда, а за нею хотів вибігти один бездомний з її лабораторії.

— Але як він тут опинився?

— Йому не було де жити й що їсти, сер. Він погодився жити й працювати в лабораторії міс Хілди. Ви знаєте, американець, у якого є дах над головою, не схоче жити в цій шахті, сер. Тому ті, хто приходить до нас, не варті називатися американцями. Я правильно думаю, сер?

— Думати корисно тому, хто знає, для чого він думає, - зауважив Френк. — Що сталося з тим… нещасним?

— Його перерізало на дві половини, сер. І ні крапельки крові. Гармата діє безвідмовно, сер.

— Так, погано бути нетерплячим, Роні, - мовив Френк і повернув ліворуч, на половину Гленда.

— Хто його знає, - кинув навздогін Роні, бо не вмів швидко думати. — Може, й погано, але тому, кого переріже моя гармата, буде вже однаково. Він навіть не чує, як його зшивають докупи, щоб похоронити, — пробубонів собі під ніс і важко опустився в крісло.

Френк ішов тінистою алеєю колишньої шахти. Над головою палахкотіли велетенські лампіони, у їхньому світлі грілися троянди, гвоздики, гладіолуси, ромашки, гербери, білі й блаватні волошки, казкові квіти різноманітних кактусів, і все це вживалося поруч, приймаючи умови дивакуватого Гленда, що цілий рік збував не тільки городину, саджанці сосни, білі гриби, а й заполоняв міські базари своїми вишуканими квітами.

— Радий бачити вас, люб’язний, — обізвався