Рафаелло Джованьолі - Спартак

— О, клянуся богами, — з гіркотою вигукнув фракієць, — тебе поранено, коли ти прикривав мене від їхніх стріл!

Крікс справді був поранений стрілою в стегно, а інша, пробивши петлі кольчуги, стриміла між п'ятим і шостим ребрами.

Крікса перенесли в намет, дбайливо доглядали за ним, і хоча він втратив багато крові, все ж лікар заспокоїв Спартака: рани не були смертельними.

Спартак всю ніч не спав біля ліжка хворого, занурений у сумні думки, викликані всім, що трапилося у цей день. Він був обурений через Еномая і його незрозуміле дезертирство і, крім того, украй стривожений, передбачаючи небезпеки, назустріч яким неминуче йшли десять тисяч германців.

На світанку наступного дня Спартак велів своїм легіонам знятися з табору й рушати у напрямку до Камерина, куди, згідно з його розрахунками, Лентул прийшов пізно вночі. А консул Лентул із тридцятьма шістьма тисячами вояків з'явився майже на день пізніше.

Консул був не надто досвідчений у ратній справі. Проте як справжній патрицій, сповнений латинської пихи й зарозумілості, вважав неймовірним, щоб чотири римських легіони у складі двадцяти чотирьох тисяч бійців і ще дванадцяти тисяч допоміжних сил не могли б за двадцять чотири години розбити збіговисько із семидесяти тисяч гладіаторів, погано озброєних, погано дисциплінованих, без честі й віри. Правда, вони розгромили війська преторів, але не завдяки своїй хоробрості, а через неуцтво останніх.

Тому, зайнявши вигідну позицію на схилах декількох пагорбів і виголосивши перед своїм військом пихату й палку промову для легіонерів, наступного дня він вступив у бій зі Спартаком. Але той з мудрою завбачливістю зумів скористатися з кількісної переваги свого війська і менш ніж за три години майже повністю оточив ворога, легіони якого, хоча й боролися мужньо, все ж змушені були відступити, побоюючись нападу з тилу.

Спартак уміло скористався спантеличенням ворога й особистим прикладом надзвичайної хоробрості підняв дух гладіаторів, які з такою силою кинулися на римлян, що за кілька годин вщент розгромили їх, захопивши їхній табір. Залишки легіонів Лентула тікали.

Та попри радість цієї нової й блискучої перемоги, Спартака тривожила думка про Геллія, іншого консула, що міг напасти на Еномая й перебити його військо.

Тому наступного ж дня після бою під Камерином він повернув у напрямку Аскула, виславши вперед вершників під головуванням вправних воєначальників. Просуваючись далеко вперед, вони постійно доправляли відомості про вороже військо.

Відпочивши під Аскулом, Спартак і його військо вирушили у напрямку Требула. Надвечір вони наздогнали Мамілія, начальника кінноти, і він повідомив, що Еномай отаборився біля гір у Нурсії. Геллій, довідавшись, що загін з десяти тисяч германців через недовіру до Спартака відділився від нього, збирається напасти на них і знищити.

Давши своїм воїнам шестигодинний відпочинок, Спартак опівночі виступив із Требула й рушив через круті скелі кам'янистих Апеннін до Нурсії. Тоді як Спартак просувався до Нурсії, уночі там з'явився консул Геллій Публікола з двадцятьма вісьмома тисячами легіонерів і на світанку напав на Еномая. Необачний германець прийняв нерівний бій.

Сутичка була жорстокою й кровопролитною. Ось уже дві години обидва війська вели затяту боротьбу. Та незабаром Геллій розтягнув фронт свого війська, і йому вдалося оточити обидва германські легіони. А щоб дужче стиснути їх у кільце, він наказав відступити двом своїм легіонам, що боролися з гладіаторами. Це ледве не занапастило римлян. Побачивши, що легіонери консула відступають, германці, натхнені прикладом Еномая, кинулися на ворога з нестримною силою.

Аж тут на гладіаторів із флангів напала легка піхота римлян, а слідом за нею з тилу кинулися далматські пращники. Незабаром германці були затиснуті в кільці смерті. Переконавшись, що порятунок неможливий, вони вирішили загинути смертю хоробрих і боролися з небаченою люттю понад дві години. Вони всі загинули, завдавши чималих втрат римлянам.

Останнім упав Еномай. Він власноруч убив одного військового трибуна, одного центуріона, безліч легіонерів і з надзвичайною відвагою продовжував боротися серед мертвих тіл, що купами лежали довкола нього. Геть зраненого, його вразили у спину ударами одночасно декількох мечів. Еномай упав з диким стогоном поруч із нерухомою Евтибідою.

Так закінчився бій, у якому Геллій знищив десять тисяч германців, — жоден з них не вцілів.

Та ледь припинилася різанина, пролунав різкий звук букцин, що попереджав переможців про напад на них нового ворога.

Це був Спартак, який щойно з'явився на полі бою. Хоча його легіони втомилися від важкого переходу, він одразу розташував їх у бойовому порядку, закликав до помсти за загибель пригноблених братів, і вони лавиною кинулися на ошелешені легіони консула Геллія.

Геллій зробив усе можливе, аби вишикувати своє військо у бойовому порядку, підготувати до бою з новим ворогом. Спалахнув ще запекліший бій.

Помираючи, Еномай стогнав, час від часу вимовляючи ім'я Евтибіди.

Новий бій відволік римлян в інший бік, і колишнє бойовище германців спорожніло. На цьому величезному полі, встеленому трупами, чутно було лише стогони й крики поранених і вмираючих.

Кров лилася струмками з незліченних ран, що вкривали велетенське тіло Еномая, але все ж серце його ще билося. У свою смертну годину він кликав кохану, а в цей час вона підвелася і, відірвавши шматок тканини від туніки одного із загиблих контуберналів, що лежали поруч із нею, замотала ним свою ліву руку. Її щит розлетівся на друзки, і на руці в неї була досить велика кривава рана. Через несподіваний напад Геллія Евтибіда не встигла дезертирувати в табір римлян або ж вийти з поля бою, і їй довелося взяти участь у битві. Коли грекиня була поранена, вона вирішила, що для неї безпечніше буде впасти серед трупів, що лежали біля Еномая, і прикинутися мертвою.

— О Евтибідо!.. — шепотів Еномай слабким голосом, на бліде його обличчя повільно насувалася завіса смерті. — Ти жива?.. Жива?.. Яке щастя! Я помру тепер спокійно… Евтибідо, Евтибідо!.. Спрага мучить мене… у горлі пересохло… губи потріскалися… дай мені ковток води… і останній поцілунок!

Бліде обличчя Евтибіди спотворив вираз лютої зловтіхи. Зелені очі куртизанки дивилися на нього із задоволенням хижого звіра. Досхочу насолодившись страшним видовищем, вона байдуже повернула голову в той