Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

Мокк оглянув все навколо, присвічуючи собі ліхтарем, і швидко зрозумів походження цього смороду. На підлозі сидів зв’язаний чоловік. Ліхтар освітив скуті наручниками й заломлені за спиною руки, кляп і краплини поту на поголеній голові, на якій були помітні численні синці, крововиливи й сині смуги від отриманих ударів.

— Це Моріц Стжельчик, — почув Мокк Смоложів шепіт. — Той, що побив мене ногами в басейні. Охоронець барона фон Гаґеншталя. Тепер мій реванш. Я спіймав його.

— Де Софі? — Мокк освітлював то Смоложа, то Стжельчика. Його підвладний мав досить жалюгідний вигляд. Очей майже не було видно на спухлому обличчі. Ніс, мабуть, був зламаний, а одяг подертий і без гудзиків.

— Ходімо. — буркнув Смолож.

Вони рушили темним коридором у бік мерехтливого відблиску, звідки долинало човгання ніг. За мить вони опинилися біля входу до бічного коридорчика, освітленого гасовими лампами. Смолож йшов, здіймаючи сильний галас. Мокк зупинив його й приклав палець до вуст.

— Вони мало що чують, — мовив Смолож. — Я повертався потому, як подзвонив до вас. Стжельчик мене тут заскочив. Бійка. Нічого не чули. А Стжельчик добряче дер горлянку.

Вони дійшли до виходу з коридору й обережно виглянули. Це не був типовий коридор, швидше маленький підвальний майданчик, із трьох боків якого були двері до підвалів пожильців. На майданчику валялося ганчір’я, яке, вочевидь, правило бездомним за постіль, пляшки від пива, вина та слоїчки з-під дешевої косметики.

Посередині майданчика стояла ялинка й ясельця з колискою, навколо якої були розкидані маленькі цукрові баранці. Поруч із яслами стояв табурет, накритий білою серветкою. На серветці лежали три наполовину повні шприци, а поруч стояв аптечний слоїк з тією самою рідиною, яка була в шприцах. Серед усього цього поточувалися дві постаті. Барон фон Гаґеншталь спирався на стіну й щохвилі безсило падав на коліна. Повільно, похитуючись навсібіч, підводився, й за мить його коліна знову підгиналися. Олексій фон Орлофф був зовсім голий. Він також спирався на стіну й похитувався так само, як барон, але, на відміну від фон Гаґеншталя, його очі не були каламутними. За ялинкою присідала Софі й пісяла на долівку. Закінчивши фізіологічний процес, вона вийшла з-за деревця й, розтягнувши рота в неприродній посмішці, вклалася під ялинкою на купі шмаття. Мокк заплющив очі, бо йому здалося, що усмішка Софі призначалася йому.

— Муж святий зачатий буде за шість днів у святвечір. День народження Христа стане днем зачаття нового спасителя. Народження старого спасителя додасть сил тим, що сплоджуватимуть нового. Христос зачатий був від цнотливої діви, а батьком його був Господь через свого посередника, Духа Святого… Він народився в місці, призначеному для тварин, у повному приниженні… Новий Христос буде зачатий у ще більшому приниженні… у гріху, від грішниці, блудниці вавилонської…

Мокк розплющив очі. Фон Орлофф ліг поруч із Софі й почав на неї вилазити. Із напіввідкритого рота на колючу бороду спливала цівочка слини. Мокк з’явився у світлі гасових ламп, тримаючи пістолет у правій руці. Барон захвилювався, потрусив головою, схопив шприц і кинувся в його бік. Далеко він не зайшов, бо могутній удар Смоложа відкинув його до стіни, й він упав на коліна. Смолож замахнувся ногою. Голова барона різко хитнулася дозаду. А тоді повернулася в попередню позицію, щоб разом із цілим тілом зсунутися на купу порожніх пляшок.

Побачивши Мокка, який збирався напасти, фон Орлофф підвівся й кинувся у бік дверей до найближчої комірчини. Куля потрапила йому в сідниці й пройшла навиліт. Смолож помітив, що з паху фон Орлоффа хлюпнув фонтан крові. Мокк вистрілив ще двічі, але схибив. Кулі із дзижчанням рикошетували по стінах. Гуру вбіг до однієї з підвальних комірчин і сягнув до кишені пальта, що висіло на гачку. Мокк копнув його так сильно, що сам відчув біль у нозі й шиї. Носак черевика потрапив у поранену сідницю. Поранений завив, впав на пальто й зірвав його з гачка, обірвавши петельку. Мокк підскочив до нього, приклав пістолет до скроні й натиснув на курок. Затхле повітря розітнув сухий тріск ударника. Фон Орлофф витяг з кишені маленького зауера й вистрілив наосліп. Мокк відчув вологу біля вуха й завдав ще одного удару ногою. Його підкований черевик потрапив фон Орлоффові в скроню. Голова гуру заколихалася на шиї, наче збиралася от-от відірватися, а тоді різко крутнулася. Фон Орлофф упав, вдарившись скронею об великий камінь, просяклий запахом квашеної капусти. Якусь хвилю лідер секти загрібав ногами землю, а тоді знерухомів.

Мокк вийшов з комірчини й рушив до виходу. Він навіть не глянув на Софі, яка стояла замерзла й беззахисна біля колиски. Присвічуючи собі ліхтарем, він дістався сходової клітки, а тоді брами будинку. Краплини крові стікали з вуха на комір і плечі світлого драпового пальта Мокк приклав до вуха носовичка й за мить відчув поруч запах цигарок «Берґманн Приват», улюблених цигарок Смоложа.

— Ви зможете мені пробачити? — запитав Смолож, а цигарковий дим змішувався з парою дихання. — Я вам збрехав… Я з нею… Це не фотомонтаж…

— Мовчи й уважно слухай мене, — мовив Мокк. — Ось тобі ключ від Віртового складу на Офенер-штрасе. Одягни наручники на неї й барона, відвези їх цим «адлером» і зачини в підвалі під конторою. Там вже є один. Стжельчика копни під зад і позбудься його десь по дорозі. Тоді викинь тіло старого на Низьких луках. Коли зробиш це все, виїдь мені назустріч. Я йтиму Клоштер-штрасе в бік Офенер-штрасе. Мені треба прогулятися.

Мокк рушив у бік дірки в паркані, якою він дістався на територію будинку.

— А, ще одне, — повернувся він до Смоложа, — я пробачаю тобі, що ти мені збрехав і втік від мене. Ти й далі стежив за бароном, і завдяки цьому ми тут і опинилися. А крім того, хіба можна гніватися на когось лише тому, що той трахнув вавилонську блудницю?