Лариса Юріївна Копань - Пульсари

— А нам що до цього? — не може збагнути старий Феліче, ще й простромлене ножами тіло Венери заважає йому зосередитись.

— Хіба ви думаєте, що хороші контракти нам дають за південний темперамент?

— А тим, що дають, яка вигода?

— О вчителю! Ви не знаєте, як борються із шкідливими комахами? Обробляють гамма-променями самців, тобто стерилізують їх, і випускають у поле чи ліс. Вони, займаючи місце повноцінних, і поводяться, як повноцінні, але потомства не дають. Вид вимирає або кількісно різко зменшується. Ніяких хімікатів.

— Не розумію…

— Та дуже просто! Тихін в ореолі слави з’явиться додому. Збере собі подібних. Вони легко позаймають місця здібних людей — з його гонором і вдачею це так само просто зробити, як нам у святого отця благословення випросити. І почне Тихін журнали запруджувати своєю антинаукою. Поки там розберуться в його антиформулах!..

Альберто вийняв з коробки ще два ножі. «О мадонна! Скільки ж їх у нього!» — жахнувся старий професор.

А учень і конкурент, його підлеглий і шеф продовжував своє повчання-пояснення:

— Ви ж пам’ятаєте історію колись широковідомого дослідника, члена Французької Академії наук Р. Блондло… Йому здалося, що відкрив N-промені. Вогонь його успіху розпалив пожежу в двох десятках лабораторій, і вони теж підтвердили сенсацію. Перший авторитет електромагнетизму д’Арсонваль (ім’я якого і по сьогодні з вдячністю згадують люди в медичних фізкабінетах) повністю підтвердив відкриття. Лише за кілька місяців 1904 року з’явилося близько сотні статей з приводу новинки. Блондло вручили двадцять тисяч франків і золоту медаль. Кайзер дав прочухана своїм геніям, котрі проґавили N-промені. А потім з’ясувалося, що Блондло помилився. Трагічне розвінчання призвело бідолаху до смерті. А все тому, що він мав слабкі нерви. І не усвідомлював дивак, що створив нам… ну не зовсім нам… скажемо, деяким колегам… підказав метод боротьби з наукою — кидання лжеідей у мозковий центр противника. Пильнюк, наприклад, за період інкубаційного розвитку завдасть дома шкоди на мільйони карбованців. О’кей! Він виростить аспірантів, які зубами захищатимуть свою псевдонауку — засіб до існування, п’єдестал для слави… Як уже бити, професоре, то бити слід по мозкових центрах.

— Я завжди вважав, що наука інтернаціональна. Пам’ятаєте, я говорив на лекціях, що замахнутися на неї біля Південного полюса, означає пошкодити і біля Північного. Я й зараз у цьому впевнений. Адже наша цивілізація — плід світлих розумів усіх племен і народів.

Учень все ще намагався бути ввічливим:

— Професоре, на землі нині тісно, і дичина ховається. Той їстиме свіжину, хто перший здибає лзся. Так що не заважайте нам опромінювати комара. — Він помовчав хвилину, ніби збираючись з думками, скрушно зітхнув: — Ех, минув час, коли світом Рим правив… Закінчується доба й заокеанської весільної дудки. Рівновага. Не знаєш, на чию шальку й плюнути. А це створює невпевненість у завтрашньому дні. О вчителю, запам’ятайте афоризм мого виробництва, однак достойний і вуст парламентаря: ракетна рівновага знищує душевну. Ви його трохи підредагуйте, вималюйте на плакаті і сміливо рушайте з борцями за мир. Тільки не зараз, а як на пенсію підете… Так от, рівновагу можна порушити не тільки бомбоодиницями — їм треба кислотою на мозок капати, щоб дискредитувати інтелігенцію. Щоб молодь втратила інтерес до математичних і всяких там технічних спеціальностей, щоб їхні специ-технарі були третьосортними, щоб будували вони свою матеріальну базу до третього пришестя… Так що мораль ваша присняділа. Темпи — ось що нині головне. Сьогодні надумав — завтра зробив. Якийсь російський садівник радив не чекати милості від природи. От ми й не чекаємо — зубами вгризаємося в її тіло.

Альберто вже пересохло в роті від цієї промови. Але люди, яким він підкорявся, радили напоумити старого: як не перестане про етику згадувати, може просто зникнути… Шкода наставника… Нерви так розходилися, що не зміг заспокоїтись, навіть коли «пошив» Венері їжакову вдяганку з кинджалів. За кожним кидком Венера кланялася, а дон Феліче зажмурювався.

Нарешті коробка спорожніла. Альберто зашторив статую, кинув їй під ноги порожню тару — прибиральниця вдосвіта повитягає тесаки і зробить належний «масаж». А якщо порядкуватиме звечора, то рани самі позатягуються за ніч. Чудо-пластмаса!.. Гарний тренажер. Штамповка, правда. Зате дешево!

Прощаючись, зніяковілий і пригнічений професор все ж наважився уточнити:

— Скажіть, шановний, навіщо ж влаштували Тихонові театралізовану виставу у тому вертепі? Топтати людську гідність…

— То нас не стосується. Кожен робить своє. Спеціалізація!

 — І все ж — навіщо?

— Ну… хай думає, що дуже цінний, що ми не гребуємо ніякими методами, аби його переманити. Там він одержав перемогу над нами, повірив у силу сзого розуму… Але це не моя галузь, учителю. Є фахівці, які й справжнього гладіатора обернуть в опроміненого комара.

— Не розумію нинішнього світу… Навіщо? Усі ж програють. Усі…

На аеродромі тітка плакала. Прибігла й Докійка провести свого приятеля, і розкішні троянди в її руках ще дужче підкреслювали красу цієї диво-жінки. Лише очі сьогодні в неї сумні, і колір ніби змінився — раніше морська бірюза вигравала в них, а зараз нагадують чорнобривці, на які скапують тітчині сльози. Сам Альберто взявся піднести Тихонові валізи.

— Професор Феліче просив кланятися, на жаль, не може провести… — Добре тренований Альберто ставить ношу на підлогу. — Він у відставку подав. Тепер я керуватиму кафедрою.

— Від душі вітаю! — Тихін тисне міцну, пещену руку нового керівника. — Хоч старого мені шкода… Скільки зробив мені… Чи й побачимось…

— А ти не барись. Креши свою брилу, щоб іскри аж до нас долітали… Завжди розраховуй на мою підтримку. Розумні й енергійні люди можуть усіх обігнати, якщо узгоджено педалі крутитимуть. Сьогодні ти лідируєш,