Джонатан Свіфт - Мандри Гуллівера

його було обрано членом Лондонського королівського наукового товариства.

63

Потім ми відвідали школу мовознавства… — Свіфт був не байдужим до питань мови, виступав з різними пропозиціями щодо її захисту та розвитку. Тут він відповідає своїм опонентам.

64

Інший професор показав мені величезну написану ним інструкцію для викриття змов проти уряду. — Відгук на гучний політичний процес проти Аттербері, єпископа Рочестерського і декана Вестмінстерського, прибічника реставрації Стюартів, якого було 1722 р. ув'язнено до Тауера. Підкреслюючи далі образливі і безглузді методи розшуку, «раблезіанець» Свіфт використовує пікантну деталь: в стульчаку Аттербері було знайдено два листи.

65

Я сказав йому, що в королівстві Трібнія, яке тубільці звуть Ленгден… — анаграми слів Британія (Britain) і Англія (England). Сатира Свіфта знов набуває політичного характеру.

66

Вони, приміром, можуть виявити, що стільчак означає таємну нараду, табун гусей — сенат, кульгавий пес — загарбника… — Аттербері, якого суд звинуватив у зв'язку з претендентом (сином опального короля Якоба II — Джеймса), одержав у подарунок від французьких друзів собаку, який в дорозі зламав лапу.

67

Англійською мовою «Our brother Tom has just got the piles» і «Resist, a plot is brought home, the tour».

68

Александр Македонський (356–323 pp. до н. е.) — видатний полководець стародавнього світу, в битві під Арбелою (331 р. до н. е.) здобув вирішальну перемогу над персами. В добу еллінізму, коли жив Александр, грецька мова — «койне» — суттєво відрізнялася від мови Гомера й афінських класиків, яку за часів Свіфта прийнято було вивчати в школах;

69

Ганнібал Барка (247–183 pp. до н. е.) — видатний карфагенський полководець; за розповіддю Тіта Лівія (кн. 1, розд. 37), під час переходу через Альпи він наказав розпекти вогнем, а потім полити оцтом (прокислим вином) скелю, що перегородила йому дорогу, після чого скеля тріснула;

70

Тіт Лівій оповідає (LXXI, с 37), що Ганнібал знищив скелю, яка загороджувала шлях його армії, тим, що розпік її вогнем і потім полив оцтом, від чого вона розм'якнула, і її легко було прорубати.

71

Цезар Гай Юлій (102—44 pp. до н. е.) — римський полководець і політичний діяч, наприкінці життя проголосив себе імператором, за що був убитий в сенаті прибічниками республіки; свої перемоги відмічав тріумфами — урочистими зустрічами в Римі, що вважалися найвищою формою вшанування полководця;

72

Помпей Гней (106—48 pp. до н. е.) — римський полководець, спочатку союзник, пізніше — противник Цезаря, що завдав йому поразки в битві на Фарсалі у Фессалії 48 р. до н. е.;

73

Брут Марк (85–42 pp. до н. е.) — римський сенатор; захищаючи республіканський устрій в Римі, виступив проти диктатури Цезаря і був учасником його вбивства;

74

Юній Брут (на рубежі VI–V ст. до н. е.) — легендарна постать, засновник республіки і перший консул в Римі; дізнавшись, що його сини замішані у змові етруського царя Тарквінія, рішуче засудив їх на страту;

75

Сократ (469–399 р. до н. е.) — грецький філософ, за наказом афінського суду мусив випити чашу с отрутою;

76

Епамінонд (418–362 р. до н. е.) — грецький полководець, воював із спартанцями, помер від числених поранень;

77

Катон Молодший («Утичний») — (95–46 pp. до н. е.) — римський політичний діяч, республіканець; після поразки армії Помпея, в якій він воював, позбавив себе життя в Утиці;

78

Томас Мор (1480–1535 pp.) — англійський філософ і політичний діяч, автор «Утопії», де змалював ідеальний соціальний устрій; був страчений королем Генрі VIII.

79

Гомер — легендарний поет Стародавньої Греції, якому приписують створення поем «Іліада» і «Одіссея» (VIII–VII ст. до н. е.);

80

Арістотель (384–322 pp. до н. е.) — грецький філософ;

81

Дідім (рубіж І ст. до н. е. — І ст. н. е.) — коментатор Гомерових поем, жив у Римі;

82

Коментатори Гомера, перший — І ст. до нашої ери, другий — XII ст. нашої ери.

Євстафій з Константинополя (кінець XII ст.) — архієпископ, досліджував Гомерові поеми;

83

Дунс Скот Йоганн (1270–1308) — середньовічний філософ-франци-сканець, коментатор Арістотеля;

84

Представники схоластичної науки, перший — XIV, другий — XVI ст. Обидва критикували Арістотеля.

Рамус П'єр (1515–1572) — французький філософ, критик Арістотеля;

85

Декарт Рене (1596–1650) — французький філософ і математик, засновник філософії Нового часу;

86

Гассенді П'єр (1592–1655) — французький філософ, виступив проти схоластичної інтерпретації Арістотеля в середні віки і проти вчення Декарта про вроджені ідеї, прибічник філософії Епікура;

87

Епікур (341–270 pp. до н. е.) — грецький філософ, заперечував роль богів у світі, визнавав вічність існування матерії; теорія тяжіння — теорія Ісаака Ньютона (1643–1727), до якого Свіфт ставився зневажливо;

88

Натяк на Ньютона.

89

Геліогабал (або Елагабал) — римський імператор у 218–222 pp., прославився своєю любов'ю до витончених страв;

90

ілот — раб у Спарті;

91

Агесілай (IV ст. до н. е.) — спартанський цар;

92

спартанська юшка — юшка з бичачої крові із сочевицею (різновид бобових), яку ніхто, крім спартанців, не міг їсти.

93

Полідор Вергілій (1470–1555), італієць, гуманіст, чималий час жив в Англії, італійський історик на службі у папи, автор «Історії Англії» латинською мовою..

94

Ні дужого мужа, ні цнотливої жінки (лат.).

95

Акціум — мис на західному березі Греції, де у 30 р. до н. е. відбулася битва між флотами Августа Октавіана і Антонія;

96

Антоній Марк (82–30 pp. до н. е.) — римський полководець, суперник Октавіана в боротьбі за владу в Римі; у вирішальний момент битви при Акціумі його кораблі, разом з кораблями єгипетської цариці Клеопатри, повернули до берега; після поразки заподіяв собі смерть.

97

Август Октавіан — римський імператор («принцепс») з 27 р. до н. е. по 14 p.;

98

…коли б я з його ласкавого дозволу міг «вилизати пил коло його ніг». — На острові Лагнег панують типові східні звичаї. В Японії і Китаї тих часів існували принизливі для європейців церемонії допуску до імператора, зокрема обряд «кетоу» (в Китаї), коли дипломат мав 9 разів стати перед ним на коліна і стільки ж лягти долілиць, при цьому він мусив визнати імператора за свого сюзерена, а себе — за його васала; подарунки передавалися імператору