Лі Бардуго - Шістка воронів

— Що ж, вони не збиралися одягати на тебе сукню з копитами.

Ніна розпрямила руками дивакуватий костюм.

— Схоже, я буду дуже популярною.

— Цікаво, що сказав би Матаяс із приводу цього вбрання.

— Він би його не схвалив.

— Він не схвалює нічого, що стосується тебе, але коли ти смієшся, хлопчина оживає, як тюльпан у свіжій воді.

Ніна фиркнула:

— Матаяс — тюльпанчик.

— Великий задумливий жовтий тюльпан.

— Ти готова? — запитала Ніна, коли вони опускали низько на обличчя свої каптури.

— Так, — відізвалася Інеж і справді так думала. — Нам потрібно відволікти їхню увагу, інакше вартові помітять, що всередину зайшли четверо дівчат, а вийшли лише двоє.

— Я подбаю про це. І уважай на пруг своєї сукні.

Щойно вони відчинили двері до коридору, вартові нетерпляче помахали їм. Ніна різко клацнула пальцями під мантією. Одна з вартових заревла, коли на уніформу їй із носа абсурдно потужним потоком полилася кров. Інша жінка відсахнулася, а вже за мить схопилася за живіт. Ніна повернула зап’ястя круговим рухом, насилаючи на організм жінки нудоту.

— Твій пруг, — повторила Серцетлумачниця спокійно.

Інеж ледве стало часу, щоб підняти край мантії, коли вартова раптом склалася навпіл і виблювала на вкриту кахлями підлогу свій обід. Гості в передпокої завищали й заштовхалися, намагаючись утекти подалі від нечистот. Ніна й Інеж рушили ближче, видаючи відповідний лемент, наче від огиди.

— Крові з носа, мабуть, і так було достатньо, — прошепотіла Інеж.

— Завжди краще ретельно підготуватися.

— Якби я не знала, подумала б, що тобі подобається завдавати фієрданцям страждань.

Дівчата опустили голови нижче й змішалися з юрбою, котра вкривалася брижами й заповнювала ротонду; вони не зважали на новоземську оленицю, котра намагалася покликати їх на інший бік кімнати. Важливо було не наближатися до інших служниць «Звіринцю». Інеж лише сподівалася, що їхні мантії не так просто буде відстежити в натовпі.

— Ця, — сказала вона, скеровуючи Ніну до черги подалі від інших служниць «Звіринцю». Здавалося, вона рухається трохи швидше. Але коли вони дісталися початку черги, Інеж засумнівалася, що зробила правильний вибір. Вартовий тут мав іще похмуріше обличчя й менше гумору, ніж усі інші. Він поклав руку на Нінині папери й ретельно вивчав їх холодними синіми очима.

— Тут сказано, що ти маєш ластовиння, — промовив він керчинською.

— Я маю, — протуркотіла Ніна. — Просто зараз його не видно. Хочеш побачити?

— Ні, — відрубав охоронець холодним, як крига, голосом. — Ти вища, ніж тут написано.

— Черевики з підборами, — сказала дівчина. — Я полюбляю дивитися чоловікам в очі. У тебе очі дуже гарні.

Він знову кинув погляд у папери, потім оглянув її статуру.

— Схоже, ти важча, ніж стоїть у паперах. Я зважу тебе.

Ніна майстерно здвигнула плечима, луска на вирізі її сукні опустилася ще нижче.

— Я люблю поїсти, коли в мене гарний настрій, — мовила вона, безсоромно надуваючи губи. — А гарний настрій я маю завжди.

Інеж намагалася зберегти незворушний вираз обличчя. Дівчина знала, що, якщо Ніна вдасться до кліпання віями, битву буде програно й вона розсміється. Але, схоже, фієрданець проковтнув пояснення. Може, Ніна справляє приголомшливий ефект на всіх поборників північного народу?

— Проходь, — сказав він хрипко. І додав: — Я… може, приєднаюся до вечірки пізніше.

Ніна пробіглася пальцем униз по його руці.

— Я залишу для тебе вільний танець.

Вартовий вишкірився, як дурник, а потім прочистив горло, і суворий вираз обличчя повернувся на місце. «Святі, — подумала Інеж, — мабуть, дуже виснажливо залишатися весь час таким млявим». Він кинув зацікавлений погляд на її документи, але думками, вочевидь, залишався там, де можна буде розгорнути всі шари Ніниного синьо-зеленого шифону, тож знаком показав їй проходити. Інеж зробила крок і затнулася.

— Чекай, — вигукнув вартовий.

Вона зупинилася, Ніна озирнулася через плече.

— Що не так із твоїми черевиками?

— Трохи завеликі, — пояснила Інеж. — Розносилися більше, ніж я могла очікувати.

— Покажи мені свої руки, — наказав охоронець.

— Чому?

— Просто роби те, що тобі кажуть, — гавкнув він у відповідь.

Дівчина випростала з мантії руки й підвела їх угору, демонструючи кострубате татуювання з павичевим пером.

Звідкись узявся вартовий із нашивками капітана на формі.

— Що це таке?

— Вона сулійка, стовідсотково, і має тату «Звіринцю», але воно виглядає якось не так.

Інеж здвигнула плечима.

— Дитиною я обпеклася.

Капітан зробив знак у напрямку гурту роздратованих відвідувачів вечірки, оточених вартовими, котрі зібралися біля входу.

— Усі підозрілі йдуть туди. Відправ її до них, і ми відведемо панянку назад до пропускного пункту, щоб іще раз перевірити документи.

— Я проґавлю вечірку, — заперечила Інеж.

Вартовий проігнорував її, схопив за руку й потягнув до входу, де решта вишикуваних у ряд людей витріщалася одне на одного й шепотілася. Серце Інеж загупало.

Ніна злякалася, її обличчя зблідло навіть під товстим шаром пудри, але Інеж не могла сказати нічого, щоб підбадьорити її. Вона злегка кивнула подрузі. «Іди, — подумала мовчки. — Тепер усе залежить від тебе».

29

Матаяс

Б’Є ДЕВ’ЯТУ

— Що, як я скажу: «Ні, Бреккере»? — Здебільшого Матаяс просто ставав у позу й сам це знав.

Час протестів давно минув. Вони підтюпцем бігли злегка похилим дахом посольства в напрямку сектора дрюскеле. Вілан задихався від напруги, Джаспер легко крокував невимушеною ходою, а Бреккер не відставав, незважаючи на кострубату ходу й брак ціпка. Матаяс ненавидів те, як добре цей ниций злодій може читати його думки.

— Що, як я не віддам тобі свій гонор і всього себе до останнього шматка?

— Віддаси, Гелваре. Ніна просто зараз прямує до Білого острова. Ти справді збираєшся покинути її в скруті?

— Ти забагато на себе береш.

— Мені здається, якраз достатньо.

— Це суди, так? — поцікавився Джаспер, коли вони бігли дахом, кинувши погляд на елегантні будівлі з внутрішніми дворами внизу. У центрі кожного двору вирував фонтан та цятками темніли й шелестіли крижані верби.

— Гадаю, якщо ти хочеш бути засудженим тут, то обрав не те місце.

— Усюди вода, — зауважив Вілан. — Ці фонтани символізують Джела?

— Невичерпні джерела, — поділився міркуваннями Каз, — де відмивають гріхи.

— Або де тебе топитимуть, щоб вибити зізнання, — прокоментував Вілан.

Джаспер фиркнув:

— Вілане, твої думки полинули в дуже темному напрямку. Боюся, ти погано впливатимеш на Покидьків.

Вони скористалися двома зв’язаними докупи шматками мотузки й гаком-кішкою, щоб перетнути дах сектора дрюскеле. Вілан перев’язався підв’язкою, а Джаспер із Казом перебралися просто мотузкою, переставляючи руку за рукою зі швидкістю, котра могла занепокоїти кого завгодно. Матаяс перейшов обережніше, і, хоча не показував цього, хлопцеві не подобалося, як рипить і прогинається під його вагою мотузка.

Хлопці затягнули його