Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

царини фантазії має свій відповідник у заснуванні «резервацій», «природоохоронних парків» там, де вимоги сільського господарства, транспорту та промисловості загрожують невпізнанно змінити первісне обличчя землі. Природоохоронний парк зберігає цей давній стан, що його, на жаль, в усіх інших місцях віддано в жертву необхідності. Там усе може рости і множитись як йому заманеться — навіть некорисне й шкідливе. Отакою самою резервацією, що вирвалася з-під влади принципу реальності, є психічна царина фантазії.

Найвідомішим продуктом фантазії є так звані сни наяву, про які ми вже знаємо: це уявне задоволення честолюбних, владолюбних та еротичних бажань, що стає тим яскравішим і буйнішим, що наполегливіше дійсність закликає до скромності та терпіння. В них з усією виразністю виявляється суть вигадуваного щастя, відновлення незалежності задоволення від згоди реальності. Ми знаємо, що такі сни наяву — це ядро і модель нічних сновидь. Нічне сновиддя, по суті, — не що інше, як сон наяву з перекрученнями, властивими нічній формі психічної діяльності, що виник завдяки свободі інстинктивних збуджень. Ми вже знайомі з думкою, що й сон наяву не конче буває усвідомленим, є й неусвідомлені сни наяву. Такі неусвідомлені сни наяву — джерело як нічних сновидь, так і невротичних симптомів.

Після дальших пояснень вам стане зрозуміле значення фантазії в утворенні симптомів. Ми казали, що у випадку вимушеної стриманості лібідо, регресуючи, наснажує свої вже полишені позиції, які, проте, зберігали частку його енергії. Це твердження ми не будемо ні спростовувати, ні переглядати, тільки вставимо одну проміжну ланку. Як лібідо знаходить шлях до тих точок фіксації? Що ж, об’єкти і напрями, полишені лібідо, покинуті не зовсім: до них або до похідних від них утворень воно ще з певною силою чіпляється у фантастичних уявленнях. Лібідо потрібно лише повернутися до фантазій, щоб перед ним відкрився шлях до всіх згнічених фіксацій. Ті фантазії тішаться певною толерантністю, між ними і Я ніколи не виникне конфлікту, хоч як гостро вони можуть суперечити одне одному, поки дотримано однієї умови. Ця умова має кількісну природу і порушується внаслідок відпливу лібідо до фантазій. Завдяки цьому відпливу наснаженість фантазій енергією так зростає, що вони стають цілком здатні чинити тиск у бік реалізації. Саме це неминуче доводить до конфлікту між ними і Я. Байдуже, були вони раніше передусвідомлені чи усвідомлені, тепер вони зазнають згнічення з боку Я і стають доступні для притягання з боку неусвідомленого. А тепер від уже неусвідомлених фантазій лібідо переходить аж до їхніх джерел у неусвідомленому, повертається до власних точок фіксації.

Поворот лібідо до фантазій — проміжний етап на шляху утворення симптомів, який цілком заслуговує на окрему назву. К. Ґ. Юнґ створив для нього вельми підходящу назву інтроверсія, але, на жаль, те, що він без потреби використовує цю назву й для інших речей, зовсім негоже. Ми вважаємо, що інтроверсія означає відвернення лібідо від можливостей реального задоволення і його зосередження[40] на фантазіях, які досі терпіли як нешкідливі.

Інтроверт ще не невротик, але перебуває в хисткому становищі; при першій зміні рівноваги сил у нього сформується симптом, якщо він не знайде іншого виходу для свого застояного лібідо. Нереальний характер невротичного задоволення і нехтування різниці між фантазією і дійсністю вже наперед були визначені зупинкою на стадії інтроверсії.

Ви напевне ж помітили, що в своїх останніх поясненнях я запровадив новий чинник у структуру етіологічного ланцюга, а саме: кількість, величину енергії, про яку йдеться; цей чинник завжди слід брати до уваги. Суто якісного аналізу етіологічних передумов нам не досить. Іншими словами, суто динамічного розуміння цих психічних процесів недостатньо, треба зважати й на економічний аспект. Нам слід зрозуміти, що конфлікт між двома жаданнями виникає тільки тоді, коли буде досягнутий певний ступінь наснаження енергією, навіть якщо сутнісні передумови існують уже давно. Так само й конституційний чинник набуває патогенного значення тільки тоді, коли один частковий інстинкт набагато переважує другий частковий інстинкт, теж властивий цій людині, й формується схильність; можна навіть уявити собі, що в якісному розумінні схильності всіх людей цілком однакові і різняться між собою лише кількісними співвідношеннями. Не менш вирішальне значення має кількісний чинник і для опірності супроти невротичних хвороб; вона залежить від того, який заряд невикористаного лібідо може легко витримати людина і яку завелику частину свого лібідо вона може відвернути від сексуальних цілей і сублімувати. Кінцеву мету психічної діяльності, що її якісно можна описати як прагнення насолод та уникання страждань, з економічного погляду зображують як завдання погамувати кількості збуджень (потенціали подразнень), що діють у психічному апараті, й уникати їхнього нагромадження, яке призводить до страждань.

Оце й усе, що я збирався розповісти про утворення симптомів при неврозах. Але я не промину нагоди ще раз вам твердо нагадати: все тут сказане стосується тільки утворення симптомів при істерії. Вже при неврозі нав’язливих станів, хоча головні риси зберігаються, ми бачимо чимало відмінного. Протилежне наснаження, спрямоване проти вимог інстинктів, — у зв’язку з істерією ми згадували й про нього, — при неврозі нав’язливих станів виходить наперед і визначає клінічну картину у формі так званих реактивних утворень. Такі, а то й більші відхилення ми спостерігаємо при інших неврозах, але, досліджуючи механізм утворення їхніх симптомів, ми ще не дійшли певних висновків.

Перше ніж відпустити вас сьогодні, я хочу ще на хвилину привернути вашу увагу до того боку світу фантазії, що заслуговує на якнайширший інтерес. Адже є один зворотний шлях від фантазії до реальності, і той шлях — мистецтво. За своїми схильностями митець — таки інтроверт, якому й до неврозу недалеко. На нього тиснуть надміру могутні інстинктивні потреби, він прагне честі, влади, багатства, слави й жіночого кохання, проте йому бракує засобів досягти цих усіх насолод. Тому, як і будь-хто незадоволений, він відвертається від дійсності й переносить усі свої інтереси, а також своє лібідо на вибудову тих бажань у світі власної фантазії, звідки дорога може допровадити й до неврозу. Потрібний збіг багатьох різних чинників, щоб таки не дійти до остаточного наслідку цього розвитку: адже відомо, як часто саме митці страждають на часткове ураження здоров’я через неврози. Либонь, їм притаманна надто могутня здатність до сублімації й певна поступливість згнічення, яке визначає конфлікт. Проте поворот до реальності митці знаходять наступним чином. Митець — не єдина людина, що живе у світі фантазії. Суміжний світ фантазії тішиться загальною прихильністю всього людства, і кожна знедолена душа сподівається знайти в ньому затишок і розраду. Але для немитця доступ до насолоди з джерел фантазії дуже обмежений. Безжальність згнічень, що їх він зазнає, змушує його задовольнятися злиденними снами наяву, які можуть стати усвідомленими. А справжній митець може скористатися набагато більшим. Він, по-перше, тямить, як обробити свої сни наяву так, щоб вони втратили все особисте, яке відтручує решту людей, і стали втішними для них, тямить, як їх пом’якшити так, щоб нелегко було вгадати, що вони походять із заборонених джерел. Митець, крім того, володіє загадковою спроможністю формувати певний матеріал, аж поки він адекватно відтворить його фантастичні уявлення, і вміє з цим відображенням своїх неусвідомлених фантазій пов’язати такі потоки насолоди, що вони принаймні тимчасово стають сильніші від згнічень і змітають їх. Маючи таку спроможність, митець водночас