Софія Малинська - Стережіться, пане ректоре, або Справу веде потраплянка!, Софія Малинська

РОЗДІЛ 11.3

— Тоді я зроблю усе, що в моїх силах, — рішуче сказала вона, — Існує якийсь спосіб підвищити мої шанси? Наприклад обравши певну спеціалізацію? Може щось, на що підвищений попит?

Я поблажливо посміхнувся.

Насправді зайняти деякі посади в певний період часу дійсно легше, ніж інші. Однак зазвичай адепти визначаються зі спеціалізацією на другому курсі. Тобто задовго до випуску. І передбачити попит на ту чи іншу спеціалізацію за кілька років доволі складно.

Коли я повідомив їй про це, вона сумно зітхнула, змирившись із тим що немає легкого шляху.

— Але ви можете підвищити власні шанси, якщо заздалегідь почнете працювати над дипломною роботою. Звісно, для цього ви маєте спочатку визначитися з власною спеціалізацією, темою і знайти керівника, що навряд станеться в цьому році, однак…

— Однак це краще, ніж почати працювати над нею за півроку до випуску? — Агата всміхнулася, ніби щось згадала, і я здивовано вигнув брову.

— Схоже, ви вже мали схожий досвід?

Раніше я не розпитував її про минуле життя. Принаймні не більше, ніж в тому була потреба задля безпеки. Та правда була в тому, що я хотів знати більше. Не тому, що це якось допомогло б розслідуванню. Через мій особистий інтерес до неї.

Так. Заперечувати його і далі було б безглуздо.

Врешті, я вже давно сам не адепт, аби вдавати, що між нами нічого не коїться. Особливо після того поцілунку. Хай навіть це і неправильно. Хай це і суперечило моїм принципам.

— Так… Не те, щоб я сама тягнула з дипломом аж так сильно, але знаю тих, хто відкладав до останнього, — поділилася вона, підібравши ноги, відриваючи їх від крижаної підлоги, і підтискаючи пальці від холоду.

Я ковтнув, переводячи погляд на її обличчя. Вона здавалася схвильованою.

— Але… я не впевнена яку тему краще обрати. І спеціалізації…

— Ми поговоримо про це за рік, коли ви трохи адаптуєтеся до магії… І цього світу в цілому. Не варто вирішувати це просто зараз, — заспокоїв її я, — Зараз вам краще поснідати та сконцентруватися на навчанні. Будьте обережні на лекціях, і пам’ятайте, що вам поки що не слід користуватися магією. Щодо вашої безпеки… Як ми вже обговорювали, я приставлю до вас декого для додаткового захисту. Проте зайвий раз по академії вам краще не блукати. Принаймні поки ми не позбудемося артефакту з вашої шиї.

Агата

Ректор міг не повторювати. Я і сама не палала бажанням зайвий раз ризикувати власним життям.

Відверто кажучи, якби я могла вирішувати, то пропустила б і сьогоднішні заняття, віддавши перевагу самостійному навчанню. Хоч мені й трохи набридло сидіти в чотирьох стінах.

Роттус теж здавався стривоженим, хоч і не визнавав цього. Коли ректор зник, залишивши на мо без кінця буркотів щось про те, що в його часи чоловіки були більш рішучішими. Хай би що це не означало.

Я вирішила не розпитувати, тим паче, що прокинулася голодною, а часу на сніданок і підготовку до лекцій лишалося не те, щоб дуже багато.

Сирну запіканку зі свіжою полуницею проковтнула так швидко, що і не помітила. А от хрумкі тости з чимось, підозріло схожим на авокадо, трохи розтягнула. Не тому, що було несмачно. Просто я водночас переодягалася і повторювала матеріал перед першою лекцією, присвяченою… Артефактам.

Так, хоч це і була доволі вузька дисципліна, й справжніми майстрами з нас мали стати одиниці, загальний курс був обов’язковим для всіх адептів. Здебільше через те, що навіть ті з нас, що оберуть іншу спеціальність, будуть так чи інакше змушені взаємодіяти з портальними каменями, накопичувачами, магічними кристалами, амулетами, тощо. І не буде зайвим знати, як з ними поводитися.

Одним з основних правил було уникання взаємодії з будь-якими невідомими, підозрілими чи ушкодженими артефактами.

Враховуючи оце неподобство на моїй шиї, мені на це лишалося хіба що сумно всміхнутися.

Цікаво, як це все ж таки сталося? Невже Арієстель довірилася комусь настільки, що прийняла цей медальйон за подарунок, і сама надягла його на себе? Чи навпаки, не хотіла цього, і його одягли на неї силоміць?

Відповіді на це питання я вже, мабуть не дізнаюся. Хіба що злочинець, ким би він не був, не вирішить щиросердно у всьому зізнатися, коли опиниться на допиті в ректора.

— Після того, як Ранмар пориється в його свідомості, він все підпише. Якщо, звісно, доживе до арешту, — зауважив Роттус.

Я подумала про те, що злочинець навряд просто віддасть себе в руки правосуддя, навіть якщо його викриють, і по моїй спині пробіг холодок.

Певно, буде бій.

Тільки б ніхто не постраждав… Ну, крім вбивці. Його не шкода.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍