Мати Янгола - Як пережити втрату дитини і не збожеволіти, Мати Янгола

  24
* Трохи про провину з точки зору психології. Ми завжди можемо знайти щось,
за що почати звинувачувати себе. За те, що ми зробили не те чи не так, або невчасно. Або, навпаки, не зробили. А ще може бути, так звана, «екзистенційна» провина: ми продовжуємо жити, а дитина – ні. Почуття провини може складатися
із суперечливих почуттів. Це можуть бути, наприклад, почуття сорому, емоційний біль, відраза
до самого себе, самобичування, сумнів, відчуття поразки, критичне ставлення до себе. Розуміння того,
які складові є у почутті провини кожної окремої людини, дозволяє роздивитися кожну частину, зменшити напруження та дає певне полегшення і примирення. Звичайно, це краще робити з психологом або психотерапевтом.
Раніше для мене були загадкою всі ці святі люди на іконах та їхні мощі у цер- квах. Але познайомившись із панотцем Михайлом, поряд із яким справді йде якась благодать, я повірила, що може бути щось чисте та священне в енерге- тиці людини. І що це дійсно може пози- тивно впливати на всіх довкола: заряд- жати, надихати, очищати чи зцілювати.
Через деякий час після похорону ми вже повернулися до нашої міської квар- тири і після чергової «хвилі» істерик і сліз задумалися про те, щоб звернути- ся за допомогою до психолога. Навіть почали дізнаватися через знайомих, бо шукали спеціаліста, який би працював саме з болем втрати. Але поки знайомі шукали інформацію, якось ми зібрали- ся до себе в село і, проїжджаючи повз ту саму церкву, де хрестили Петрика, спон- танно вирішили зайти до нашого панот- ця Михайла. Він був на місці і люб’язно погодився поспілкуватися, хоча й був зайнятий своїми справами. Дивно, але година спілкування з цією світлою лю- диною вже допоміг якимось чином на чуттєвому рівні й загальному стані. Ну, зрозуміло, що «допоміг» – це умовно ка- жучи, – наскільки взагалі можна втіши- тися в такому горі. Можливо, це завдяки заспокійливій аурі та його голосу, або ж розповідям із християнської точки зору: що не можна занадто побиватися, бо душа того, хто пішов, страждає і мучить- ся, коли ми її оплакуємо. А я, звичайно ж, не хотіла завдавати душі Петрика страждань. Думаю, саме це мені потріб- но було тоді почути. Хоча й розумію, що для декого можлива тільки злість на

 Всесвіт, життя чи Бога, і всі ці розповіді священника ніяк би не допомогли. Але я обрала повірити саме в це. Ще мені спо- добалися слова панотця Михайла, що душа немовляти – не просто душа, наш Петрусь – Янгол. Ба більше, тепер я і мій чоловік під захистом особистого янгола, і він нас захищає та оберігає! Чого, на жаль, не змогли ми...
Остання фраза, точніше, думка під- водить нас до ТРЕТЬОЇ і дуже важливої ПОРАДИ: не звинувачуйте себе!*
Увесь потік моїх думок був спрямова- ний на те, що я не так вчинила, дарма поїхала з тими кокосами, дарма зв’яза- лася з ворожкою, дарма слухала ліка- рів, дарма робила стільки УЗД, будучи вагітною, адже це теж впливає на плід, дарма, дарма, дарма... Могла би вчини- ти інакше. І весь цей потік самозвину- вачень і запитань без відповідей: а якби до лікарні встигли раніше? А якби до ін- шої лікарні поїхали? А якби я взагалі від кесарева відмовилася, незважаючи на призначення? І взагалі не треба було по лікарнях бігати, мучити малюка міль- йонами аналізів і заштриків, а краще б просто була весь час із ним.
Зараз я розумію, що це тупикові за- питання, і спрямовані вони лише на самобичування і саморуйнування. Про- сто прийміть той факт, що Ви не винні в тому, що сталося. Це дуже складно – перестати звинувачувати себе. Ці думки йдуть одна за одною, перетворюючись на клубок і виростаючи у снігову кулю, доводячи людину до істерик і депресій. Такі думки не мають під собою жодного
* Те, що можна робити самому: у той момент, коли
ви помічаєте, що знову звинувачуєте себе, дуже важливо подивитися на себе не засуджуючими теплими люблячими очима. Так, як ви могли б підтримати самого вірного друга чи подругу. Чи нав’язували б ви їм почуття сорому або провини? Напевно, ні. Тому нам дуже важлива підтримка
і самопідтримка. Підтримувати себе, не ганьбити, бути до себе найближчою і найріднішою людиною у світі.
Бо погані речі трапляються. А нам треба жити далі. З гідністю.
25

  26
* 1. Техніка «Свідоме дихання».
Техніка полягає
в тому, що коли робите вдих, ви коментуєте про себе: «Я знаю, що я зараз роблю вдих» (вдихнули). Потім промовляєте далі про себе: «Я знаю, що я зараз роблю видих» (видихнули). Повторюєте стільки разів, поки не відчуєте що ваші думки зупинилися, і ви заспокоїлися. Коли ви усвідомлюєте свій вдих та видих, ваш розум знаходиться в моменті присутності, що дозволяє знизити напругу, заспокоїтися.
фактичного обґрунтування, все це про- сто думки, і від передумування всьо- го цього потоку точно не прийде якась ясна відповідь, не буде чарівної пігул- ки, щоб позбутися всіх цих думок. Дуже важливо вчитися їх зупиняти! Вам у на- годі можуть стати такі техніки пере- ключення думок*
Контролювати свої думки складно, але можливо. Цьому навчають і про це говорять багато гуру та досвідчених лю- дей. Це те, що справді варто вчитися ро- бити чи хоча б намагатися. Я навчаюсь цього щодня. Це тривалий процес. Не завжди виходить й іноді закінчується сльозами, коли не можу боротися з пото- ком думок. Ні, це не про те, щоб обмежу- вати свої емоції, це про те, щоб зупиняти потік безглуздих деструктивних думок. Для «вихлопу» емоцій я завжди дозво- ляю собі поплакати. Якщо не накручу- вати себе, що я щось зробила не так, або життя таке несправедливе, і як все мог- ло б бути інакше, – то сам момент суму і слабкості пройде досить швидко. Не до- водьте себе до глибоких затяжних істе- рик і депресій, не лайте себе. Ви не вин- ні у смерті ближнього. І тут би я надала ЧЕТВЕРТУ ПОРАДУ: переключайте себе. Для когось – це робота по дому або офісна робота, перебування серед лю- дей або спілкуванням із близькими. Але якщо ви, як і я, в стресі волієте трохи за- критися від світу, то гуляйте, спостері- гайте за природою, птахами та плином життя. Якщо вмієте жити в моменті – це чудова навичка. Вмієте медитувати – ще краще. Але якщо ні, то просто дихайте,