Анджей Пилипюк - Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк

- Це коли у нас Святвечір? Післязавтра? Хлопці, а вилийте цю бочку в канаву і хлоркою добре присипте. Нової бражки він поставити вже не встигне. Тож тут, на Майдані, цього року свята будуть сухі.

- А щоб тебе всього скрутило, хорт ...! - занив Якуб. - А до речі, хто мене заклав?

- Юзеф Бар... Що це, Вендровичу?! Хочете, щоб я службову таємницю видав?

Годиною пізніше обидва старі сиділи на лавці, похмуро дивлячись на калюжу бражки, що замерзала.

- А з хлоркою вже не вдасться вигнати? - заговорив Семен.

- Та ти чого, я б людей потруїв... Нічого не вдієш, доведеться напувати село з резервів... А цим слугам закону я ще покажу, - погрозив він кулаком у бік міліцейської дільниці.

– А що ми їм можемо зробити? – зітхнув Семен. - Хіба що в тебе ще залишився той ящик динаміту від батька?

- У мене завжди чогось знайдеться, тільки ... - І тут його очі погано блиснули. - Це який у нас рік? - Запитав він.

- Рік? Здається, 1988, - буркнув у відповідь Семен. - Так, це ж нещодавно ми мені дев'яносто п'ять святкували. А ти чого питаєш?

– Це ж рік святого Миколая, – нагадав йому приятель. – У будь-якому разі, він обіцяв.

- Ти дивись, точно! – зрадів Семен. – Я зовсім забув… А цікаво, хто ще в нього вірить… Може ж статися, що він тільки до них прийде…

– Ні, він завжди до всіх приходив, – згадав Якуб. – Нічого не вдієш, треба листа писати.

- Святому Миколаю? Йому лише діти пишуть.

- А мені – як? Не можна? – розлютився екзорцист. - Кожний може…

Щойно Семен почалапав у свою халупу, Якуб улаштувався за столом. Перед тим він перетрусив ящик і дістав ручку-вставочку, ще від діда, і чорнильницю з залишками ще довоєнного чорнила. З горища він стягнув пакет, добре обгорнутий восковим папером. Він старанно закрив вікно і витяг з пакета... буквар. Пам'ять його не підвела.

На одній з останніх сторінок було зображено весь алфавіт і навіть малюнки: як слід вимальовувати, коли пишеш від руки.

Якуб відрізав шматок пакувального паперу і, послинивши перо, почав зосереджено калякати. Близько півночі закінчив. Лист вийшов чудовий, цілих чотири рядки. Після цього він додав підпис, щоб Миколай знав, від кого лист надійшов. Листа поклав на підвіконня. Звичайно, було б краще надіслати поштою, але адреси він не знав. Втім, конверта в нього також не було.

А вранці Святвечора перед будинком Якуба зупинилися санки, запряжені четвіркою оленів. Святий Миколай зістрибнув із козел і зайшов у халупу.

- Якубе, скільки літ, скільки зим, - привітався він.

Вони потиснули один одному руки. Екзорцист виставив пляшку сливовиці. Випили, налили по новій, бо після першої ж не закушують... Потім випили по третій, адже Бог трійцю любить, потім по четвертій: адже будинок з чотирма кутами, а у коня чотири копита. Потім по п'ятій, воно ж на руці п'ять пальців, а в танку - три поляки, грузин і собака, потім по шостий: адже раніше в тижні шість робочих днів було, а потім і по сьомий: у тижні все ж сім днів , а скарб вічно лежить за сім кроків від місця, де його шукаєш…

- Те, про що ти просив, суперечить усім приписам, - сказав Микола після восьмої. - Тільки, курррка, коли ти і твій батько двічі врятували мене від загибелі, то, гадаю, ми прикриємо очі на параграфи.

- Ми ж говоримо не про те, що є законним. Говоримо про те, що є можливим, – зрадів Якуб.

- Коротше, мішок діє так: суєш руку всередину ...

Бірський похмуро стирчав у відділку. Один. А що тут поробиш? Кидали монету, хто чергуватиме на Святвечір, випало йому. Народ в окрузі спокійний, скандалів не буде, але міліція на випадок має бути насторожі… В принципі, варто було б Вендровича заарештувати до з'ясування – ось сидів би він зараз у камері, було б з ким побалакати, вони навіть могли б, хоч це й проти правил, по чарці випити... А тут ще ці ідіотські плітки, що начебто святий Миколай з'явиться. Справжнісінький. Він давно про це чув. Народ в окрузі страшенно забобонний…

Несподівано хтось постукав у двері.

- Заходьте, - бравим голосом запросив Бірський.

Подуло холодом, і у двері з'явився Святий Миколай. Причому, справжнісінький, зовсім не такий, яких малюють на поштових листівках. Яскравий плащ із розшитої золотом парчі, єпископська митра на голові, в руці пастораль, на спині – мішок. Щоправда, у його постаті було щось до занепокоєння знайоме…

- Привіт, мусор, - промовив гість. - Бажаю всього найкращого.

- Ти хто такий? – схопився Бірський за зброю.

- Не обманюй себе комуніст-атеїст. Ти чудово знаєш, хто я такий… І подаруночок тобі є… – Микола сунув руку в мішок. - А будь ласка, - виклав він на стіл новенький автомат "Узі". – Своєю іржавою тетешкою можеш у вусі копирсатися, а не ганятися за злочинцями…

- Але ж такого не буває…

Міліціонер обмацав зброю. Воно було справжнісіньким: пальці в метал не провалювалися. А Микола виставив на стіл пляшку шоколадного лікеру.

- А тут: щоб було чого почитати у вільну хвилинку, - поклав він на стіл стопку книжок. - І пам'ятай, щоб мені не чіпати Якуба Вендровича, бо розгу отримаєш[29], - погрозив святий пальцем і попрямував до виходу.

Цілком ошелешений дільничний оглядав зброю… Ось це була штука, дружкам з інших ділянок тільки заздрити. Але ж… Так ні, Миколай пішов! Холера, але "узі" не зникав. Чи, таки, Миколай існує? Бірський випив склянку лікеру. Напій був божественним на смак. Бірський налив собі ще порцію.

А десь за годину перед ділянкою з писком шин зупинився патрульний автомобіль: летюча бригада з Любліна. Два інспектори увійшли до приміщення без стуку.

- Перевірка, - повідомив один із них, - пред'являючи посвідчення.

- Дільничний Бірський повідомляє…

- Вільно. А що це за холера? - Інспектор дивився на імпортну волину, що все ще лежала на столі.

– Доповідаю, що це автомат.

– Бачу. І що він тут робить? У ваше спорядження він не входить.

– Це святий Миколай приніс, – посміхаючись, доповів міліціонер.

Інспектор якось не поділяв його веселощів.

- Святий Миколай? – процідив він крізь зуби. - Ану подуй в