Анджей Пилипюк - Фантастичні оповідання польських авторів про святого Миколая, Діда Мороза і..., Анджей Пилипюк

- Браво! Діалектичне мислення - це основа, - обдарував його той усмішкою.

Тільки тепер всі помітили, що частина зубів у нього – за російською модою – золота.

- Мені час, - сказав чоловік у шубі. – Бесіда приємна, але самі розумієте, діти чекають…

Він забрав кинутий у кутку мішок. Досі той здавався зовсім порожнім, але тепер гаданий Дід Мороз витяг зсередини дванадцять товстих томів, оправлених у позолочену шкіру.

- Твори Сталіна, видання люкс, тільки для вищого керівництва та членів політбюро, - похвалився він. – З автографом автора. Це для вас, товаришу Шмарагдов… І скромна допомога на розвиток Інституту Розвитку Діалектичного Матеріалізму… – дістав він із того ж мішка двадцять пачок банкнот по сотні карбованців. Пачки були обгорнуті банківськими бандеролями. - Тільки, будь ласка, розпишіться в отриманні, - підсунув він бланк. - А для вас, - звернувся "Дід Мороз" до гмінного секретаря та інструктора з повіту, - по пляшці "столичної"...

Пляшки були дволітрові, з прикрашеними та позолоченими етикетками з нагоди чергової річниці Жовтневої Революції.

- Бувайте, - посміхнувся він і неквапливо посеменив сходами нагору.

А п'янка в банківському фойє якраз добігала кінця. Радянські десантники валялися непритомні. Якуб із Семеном насилу трималися на ногах, але тяжке випробування вони витримали з честю – не так легко перепити три десятки російських солдатів.

- О, то ви тут? – здивувався Миколай, виходячи з ведучого до підвалу коридорчика.

– Ми прийшли тебе рятувати, – пояснив Якуб.

– Знаю. – Святий запустив телепатичний зонд та миттєво оцінив ситуацію. - На тебе, Якубе, завжди можна покластися... Так само, як і на твого батька, пам'ятаю, як разом ми йшли від облави агентів охоронки... Ось тільки ризикували ви даремно. Як бачите, я й сам спокійно впорався.

- Твоїх оленів перестріляли, - буркнув екзорцист.

- Що поробиш, нових дістану...

Усі троє вийшли на мороз. Вендрович вручив гостю літрову пляшку сливовиці.

- Тільки стільки на дні бочки й лишилося, - виправдовувався він.

- Дякую. Обов'язково вип'ю за ваше здоров'я. А мені час, - повідомив святий. - Але за сьогоднішні труди дещо вам подарую.

Він сунув руку в мішок і дістав новенькі чоботи до коліна.

- Ризький "Провідник"? – здивувався Якуб. – Дореволюційні. Це ж років тридцять таких не виробляють….

- Ну, ти ж розумієш, якусь дешевку я б тобі дарувати не став, - усміхнувся Микола. - А це тобі, Семен. - Він витяг на світ повний білогвардійський мундир з усіма додатками. - Тільки пам'ятай, надіти можеш тільки в православний Святвечір, 6 січня ...

- Так я зараз вдягну, релігію давно вже змінив. – Старий козак був зворушений до сліз.

- То що, знову побачимося лише за сорок років? – насупився Якуб.

- Нічого не поробиш. Такими є принципи.

Академік Шмарагдов сидів у чорній "волзі". Збудження не дозволяло йому спокійно розмірковувати. Виходить, Дід Мороз і справді існує! Росіянин вже склав чорновий рапорт для Інституту, тепер же, зі слізкою на очах, погладив шкіряні корінці товстих книжок. Гарне видання! Ексклюзивне! Вся Академія Наук заздритиме. Та ще автограф самого Автора! Поруч лежали рівні пачки радянських банкнот. Автомобіль пригальмував. Кордон. Перевірка, чи треба було вийти з машини і зайти в будівлю. Вчений подав паспорт митникові.

- Із Польщі повертаєтеся? - Співробітник окинув подавця похмурим поглядом.

- Так.

- Відкрийте валізу, товаришу, - наказав той.

Академік спокійно поставив валізу на столі, оббитому листами оцинкованого заліза, відкрив кришку. Митник, тільки-но глянув усередину, тут же схопив гвинтівку і переклацнув затвор. Чорне, оксидоване дуло він притис до грудей вченого.

- Під стіну, гад! - гаркнув він.

- Та в чому річ? – злякано проблищав Шмарагдов.

А митник уже схопив слухавку телефону.

- Товаришу капітан[28]? Доповідаю, що я тут якогось шпигуна впіймав. У нього ціла валіза творів Троцького. З автографом та присвятою! Тьху! Ага, і половина кубометра американських доларів.

Гминний секретар і його приятель налили собі ще склянку горілки з сувенірної пляшки від Діда Мороза.

- Чорт, щось перед очима темні плями попливли, - поскаржився інструктор із повіту.

- П'ємо швидше, це затемнення.

Через сорок років

Якуб із Семеном саме сиділи біля каді для браги і куштували – дозріла та чи ще ні. Найповніше бажання байдикувати охопило їх досить скоро, і вже після другої склянки вони вирішили, що самогон гнати в принципі навіть і не потрібно, раз можна пити десятивідсоткову бражку.

- І ти розумієш, у тій фантастичній книжці, що я читав, була у них така штучна ластівка, а всередині в неї камера і маленький моторчик, - пояснював Семен. - Такий шпигунський літачок.

І цієї миті на засніженому підвіконні сараю приземлився грак.

- Мусори літачок шпигунський надіслали! – закричав екзорцист і шість разів випалив із револьвера.

Крізь розбите скло подуло холодом, тож приятелі завісили вікно ганчіркою і випили ще по одній.

Якуб прийшов до тями вранці на погризеній мишами підлозі сараю.

- Ось тобі й на, - сказав він сам собі. – А так якщо подумати, то грака від мусорів я ще не бачив… Гаразд, камеру виколупаємо та заженемо, а пташку – у каструлю.

- Так він же не справжній, а штучний, - промимрив старий козак.

Необроблена бражка приємно знущалася над ним.

Якуб вийшов і, блукаючи через сніг, дістався вікна. Птах, а точніше - що від нього залишилося після шестиразового влучення кулями з нагану, все ще валявся тут. На диво екзорциста, куль у середині не було.

- Чорт, - розчаровано прокоментував він.

Раптом на його подвір'я скочив міліцейський "тарпан". Завила сирена. Якуб був настільки пригнічений справою з птахом, що навіть не кинувся тікати. З "тарпана" браво вискочив Бірський.

- Обшук! – громовим голосом заявив він.

У екзорциста вистачило інстинкту непомітно викинути зброю в кучугуру. Мусори ж спритно взялися до справи.

- Сто двадцять літрів браги в бочці, - доповів Ровицький, виходячи з сараю.

- Ви, громадянине Вендровичу, непоправним грішником є, - суворо промовив дільничний. - А готового самогону не знайшли?

- Ні краплі. Але там валяється Семен. Схоже, вночі самою бражкою нажралися... Цей теж ледь стоїть на ногах...

- За бражку ви нічого мені вдіяти не можете, - обурився Якуб.

- Ні, але якби ми завтра заскочили, то була б не бражка, а самогон? – поцікавився мусор.

- Нічого мені не доведете.

Дільничний