Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

не платять. Служити доводиться майже на добровільних засадах. Якщо тільки не йти вгору кар’єрними сходами.

28

Ця зустріч могла б видатися навіть трохи кумедною, якби не призвела до смерті мільйонів людей. З одного боку, високий блондин у чорному однострої та начищених до блиску чоботах, із кобилячим обличчям і високим різким голосом. Із другого — низенький хом’ячок в окулярах, темний шатен із вусиками, на вигляд геть не схожий на арійця. Ці вусики — сміховинне бажання бути подібним до свого вождя, Адольфа Гітлера, — були єдиним зовнішнім виявом зв’язку Генріха Гіммлера з нацизмом, без них здогадатися про його політичні погляди було нелегко, якщо не зважати на різноманітні вбрання, яких уже тоді в нього було вдосталь.

Усупереч расовій логіці, цей хом’ячок — головний. Його становище в партії, яка ось-ось виграє вибори, непохитне, і тому, стоячи перед цим кумедним коротуном із писком гризуна, але з дедалі більшим впливом, високий білявий Гайдріх намагається всім своїм виглядом демонструвати одночасно повагу до співрозмовника і впевненість у собі. Це перша його зустріч із головою організації, до якої він належить. Ставши есесівським офіцером завдяки протекції друга матері, Гайдріх прагне керівної посади в розвідувальній службі, яку Гіммлер має намір створити всередині СС. Гіммлер вагається. Є інший кандидат, який подобається йому більше. Голова СС не знає, що цей кандидат — агент Республіки[7], якому доручено проникнути в нацистський апарат. Гіммлер настільки переконаний у тому, що саме ця людина йому потрібна, що хоче відкласти співбесіду з Гайдріхом на невизначений термін. Однак Ліна, щойно дізнавшись про це, посадила чоловіка на перший же потяг до Мюнхена, щоб Райнгардт не гаючи часу вирушив додому до колишнього птахівника, майбутнього райхсфюрера Гіммлера, якого Гітлер скоро не називатиме інакше, окрім як «мій вірний Генріх».

Гайдріх, нав’язавши цю зустріч, постає таким чином перед своїм начальником, не надто прихильно налаштованим до нього. І якщо він не хоче до кінця життя лишатися інструктором для багатіїв у кільському яхт-клубі, то повинен швидко справити хороше враження.

Але, з іншого боку, у нього на руках козир: Гіммлер не має ані найменшого уявлення про те, що таке розвідувальна служба.

«Офіцер зв’язку» німецькою буде «Nachrichtenoffizier», а «офіцер розвідки» — «Nachrichtendienstoffizier». Гіммлер нічогісінько не тямить у військовій справі, а Гайдріх, колишній флотський офіцер зв’язку, насправді не має практично ніякого досвіду в розвідувальній роботі. Гіммлер хоче не більше й не менше — створити всередині СС шпигунську службу, що зможе сперечатися з абвером адмірала Канаріса, до слова, колишнього Гайдріхового начальника на флоті. Тепер, коли кандидат на посаду тут, Гіммлер чекає від нього, щоб той змалював йому в загальних рисах проект такої служби. «Ви маєте двадцять хвилин».

Гайдріх не хоче лишатися водним інструктором до кінця своїх днів. Тому він зосереджується, щоб зібрати докупи всі свої знання на цю тему, головним чином узяті з численних англійських шпигунських романів, які він поглинав роками. Байдуже! Зрозумівши, що Гіммлер знає про це ще менше, Гайдріх вирішує блефувати. Він черкає кілька діаграм, не забуваючи використовувати в поясненнях якомога більше військових термінів. І йому вдається. Гіммлер приємно вражений. Настільки вражений, що забуває про свого другого кандидата, подвійного агента Веймарскої республіки, і пропонує молодому чоловікові, що сидить перед ним, тисячу вісімсот марок платні щомісяця, ушестеро більше за його заробіток відтоді, як його звільнили з флоту.

Гайдріх переїжджає до Мюнхена. Основи зловісної СД закладено.

29

СД — «Sicherheitsdienst» — Служба безпеки. Найменш відома й найжахливіша з усіх нацистських організацій, разом із ґестапо.

Утім, спочатку це лише невеличкий відділ з обмеженими ресурсами: свої перші картотеки Гайдріх тримає в коробках із-під взуття, а в його розпорядженні тільки шість агентів. Але він уже засвоїв основне правило розвідки: знати все про всіх. Без винятків. Поступово СД розростатиметься, Гайдріх відкриватиме в собі неабиякий хист до паперової роботи, що є головною якістю для керівника добре налагодженої шпигунської мережі. Його девіз міг би бути таким: «Досьє! Досьє! Ще більше досьє!» Найрізноманітніших ґатунків. У найрізноманітніших сферах. Гайдріх дуже швидко набирається смаку. Інформація, маніпуляція, шантаж і шпигунство стають його наркотиками.

До цього ще додається дещо дитяча манія величі. Дізнавшись, що голова англійської Таємної служби розвідки називає себе «М» (саме так, як у «Джеймсі Бонді»), Гайдріх вирішує скромно зватися «Г». Це свого роду перше його справжнє прізвисько, невдовзі почнеться епоха, коли їх буде чимало: Празький Кат, Різник, Білява Бестія і те, яке він дістав від самого Адольфа Гітлера, — Людина із Залізним Серцем.

Не думаю, що його підлеглі часто називали свого начальника «Г» (вони мали б надавати перевагу варіанту Білява Бестія, більш описовому). Певна річ, така кількість заголовних «Г» у прізвищах вищих за нього нацистських керівників загрожувала плутаниною: Гайдріх, Гіммлер, Гітлер… він мав би сам, із обережності, відмовитися від цієї дитячої забаганки. Хоча «Г як голокост»… це могло б слугувати за поганеньку назву для його біографії.

30

Наташа побіжно гортає «Літературний журнал», який вона люб’язно купила мені, і зупиняється на рецензії на книжку про життя Баха, того, що музикант. Стаття починається із цитати автора: «Чи існує біограф, який не мріяв би впевнено написати: “Ісус із Назарета мав звичку: замислившись, він здвигав лівою бровою”?» Усміхаючись, вона читає цю фразу мені.

Якусь мить я ще не усвідомлюю обширу формулювання і, зберігаючи вірність своїй давній відразі до реалістичних романів, думаю собі: пфе! А потім беру в Наташі часопис і перечитую фразу. Мушу визнати, що мені справді кортіло знати такі подробиці про Гайдріха. А Наташа сміється:

— Атож, я так і бачу, як ти це пишеш: «Гайдріх мав звичку: замислившись, він здвигав лівою бровою».

31

Підлабузники Третього райху завжди бачили у високому, білявому, із доволі тонкими рисами обличчя Гайдріху ідеал арійця. Улесливі біографи описували його зазвичай як вродливого чоловіка й чарівливого звабника. Якби вони були чесні або не так засліплені власним захопленням, коли йшлося про нацизм, то, придивившись краще до світлин, помітили б, що Гайдріх не лише не зовсім підходить на роль еталона краси, а ще й має деякі риси обличчя, мало сумісні з вимогами арійської класифікації: товсті губи, звісно, не позбавлені певної чуттєвості, але майже негроїдного типу; довгий горбкуватий ніс, який запросто можна було б назвати гачкуватим, якби його власником був єврей. Додамо сюди великі, доволі відстовбурчені вуха й видовжене обличчя, яке інакше, як кобилячим, і не назвеш, — і ми матимемо результат: людину із зовнішністю, звісно, не потворною, але