Влада Клімова - Заручники істини, Влада Клімова

– Добре. Та я сумуватиму, – зізналася дівчина й звісно теж не розуміла: яку прекрасну струну зачепили їх недоторкані почуттями душі.

– Ну, зрозуміло! Вони вже на зв’язку. Передавай маленькій красуні привіт від мене й зав’язуй, бо бригадир наразі пломби начепив і матюкається, що треба виїжджати, – скомандував Топчій.

Звичайно в батьковій квартирі молодий Лісогір вже побував та зібрав стандартну дорожню сумку. Йому тяжко було дивитися на стіни в яких виріс та, як виявилося, вони наскрізь були просякнуті брехнею й зрадою, тому Артем повернувся в гараж такий сумний. Але коротка розмова з маленькою втікачкою його дуже розрадила.

Ось хлопці забралися до кабіни величезного, під самий дах завантаженого товаром, MANa та вирулили на трасу, щоб покинути країну на кілька днів.

А тим часом у маєтку Годзіли відбувалися жахливі речі. Відразу після гучного свята потворне громило зрозуміло, що всі подарунки, котрі принесли гості –

йому ніяк не замінять полонянку Яну. Поки вони пили-гуляли його іграшка, на очах у всіх, зникла в невідомому напрямку й жодна особа не могла згадати нічого підозрілого. Гребенюк дико лаявся й допитував усіх мало не на детекторі брехні, але ніхто не міг згадати: коли бачили дівчину востаннє? А ще пів години записів з усіх камер, наче за наказом вищих сил, були знищені й монітори тільки мерехтіли та не могли підказати нічого про викрадачів.

В гніві від того, що з його дому можна винести чи вивести кого завгодно та від неможливості покарати винних, Годзіла втрачав розум. Він ганьбився й телефонував гостям, але ті вчора були веселі й п’яні, та нікому б не прийшло до голови слідкувати за домашньою прислугою. Народ лише жартував і запитував: коли буде наступна гулянка?

До вечора у старого розпусника неслабо підскочив тиск, але він ганяв маєтком і ревів наче дикий звір, аж доки не звалився на власній галявині й охоронці викликали господареві швидку. В безсилій істериці він ще обматюкав бригаду медиків, котрі приїхала його рятувати і їм нічого не залишалось, як вколоти потворному дідуганові заспокійливе та забрати до лікарні.

Розділ 12. Зустріч

Відразу після повернення до Києва, Артем вже знав, де буде жити. Він орендував однокімнатну квартиру на правому березі, подалі від дачі Годзіли. У відрядженні Лісогір накупив Яні добротного одягу, адже забрали вони дівчину, як стояла тоді в маєтку на кухні. А ще він виконав обіцянку й купив їй якісного телефона, щоб вони в будь-який час та звідусіль, могли спілкуватись абсолютно безперешкодно.

Таким чином закоханий далекобійник витратив майже всі валютні кошти, що зберігав на картці, але почувався піднесеним, як ніколи у житті. В нього, окрім роботи та вірного друга, з’явився сенс існування на землі.

– Жеко, поїдеш завтра зі мною до Пирятина? – весело запитав він.

– Навіщо? Свічку тримати? – вже давно все зрозумів Топчій.

– Ви рідкісний грубіян, мсьє! – посміхнувся Лігосір і додав: – Женько, я сам не розумію, що діється. В житті такого не пам’ятаю. А про Яну згадаю, відразу все всередині перевертається...

– Ага! І назовні теж. Ти навіть зараз виглядаєш так, що я поруч боюся стояти. Арте, ти якось контролюй свої бажання. Ні, до Яни ти поїдеш сам, а новин про весілля я чекатиму в гаражі, – радів за товариша Євген та розумів, що безвідмовного напарника він поступово втрачає.

Звісно вони й надалі будуть працювати разом та, можливо, колись кореш навіть запросить його в куми, але ж тепер між них точно застрягла юна жінка, заради якої молодий Лісогір гори переверне. Це великими літерами було написано в нього на лобі!

– Дякую за розуміння, брате! – щиро обійняв його Артем, а Євген жартівливо відсторонився та додав:

– Все, їдь стурбований! Не треба мене посеред вулиці ґвалтувати.

Артем вже перевіз своїм Мерсом речі до нової квартири й намагався уявити там Яну. Від діловито перевірив пружне ліжко й зазначив, що воно відповідає інтересам вимогливого орендатора. Далі сам трохи підправив стрижку й тоненьку борідку та був готовий вирушити до тітки на Полтавщину.

Доїхав далекобійник легко, під приємну музику. Він весь час таємниче посміхався так, наче Яна вже згодилась повернутися з ним до Києва у спільне житло. Принаймні закоханий Лісогір на це дуже сподівався.

Тітка знову зустріла небожа щирими обіймами, а Яна звісно стояла осторонь та не наважувалася повторити рухи тьоті Віри. Наразі вона була одягнена в сукню тітки, яку жінки скоріше за все перешили під розміри тендітної фігурки. Але ті різноколірні квіточки на чужій сукні здавалися Артему весняним полем. Він страшенно хотів обійняти красуню, але не смів. Просто наблизився й потонув своїм сяючим поглядом молодого хижака десь глибоко в ній.

– Привіт, Яно! Ти стала ще гарнішою за ці дні. І сукня тобі дуже личить. Тьотю, твоя робота? – відчував, як рветься з грудей до дівчини його серце, Лісогір.

– Наша спільна. Тьомочко, кого ти мені привіз? Ця дитина, наче та Попелюшка з казки, хапається за будь-яку роботу та робить її, як найголовнішу в житті. Яна дивовижна дівчинка, – констатувала тітка те, що Артем вже й так давно побачив.

А Яна почервоніла, наче квітка та не знала, що відповісти людям, котрі хвалять її за звичайні домашні справи. Правда, тут її не змушують до ницих занять та не тримають на ланцюгу й саме від цього вона щасливо посміхається.

– Привіт, Артеме! А де ж Ваш напарник? – розгублено запитала дівчина.

– Яно, а ти на Жеку чекала? Я не знав. Звісно, привіз би його тобі, – зробив вигляд, що образився Лісогір. – І чого це ми знову на «ви»?

– Вибач, я забула... Ні, я й тьотя Віра чекали саме на тебе, – тепер відверто зізналася красуня й почервоніла ще більше.

– Дякую! То може запросите гостя в дім? – спеціально чудив щасливий Лісогір.

– Ой, ми від радощів обидві розгубилися. Ласкаво просимо, синку! – плеснула себе по боках тітка й показала Яні, щоб провела Артема до господи. Хіба ж досвідченій жінці треба було пояснювати: що відбувається наразі між цих двох молодих створінь?

За столом, повним зелені та смачної домашньої їжі, Артем сів поруч з Яною й відчував до неї такий блаженний потяг, що боявся не стриматися. Він вдихав ніжний аромат її дитячого тіла й від цього ще більше шаленів. Та все ж підкреслював манери вихованого столичного мачо й лише трішки натякав на особливе ставлення до неї.

Тітка, як завжди, подала свою неймовірну вишневу наливочку та милувалася чарівною молоддю. Вона дуже раділа, що племінник двічі підряд побував у неї в гостях, а ще через те, що можливо скоро він перестане ганяти світом на тих своїх довжелезних авто й створить власну родину. Та й парочка разом виглядала дуже гармонійно!

Після смачного обіду, тітка силоміць випхала Артема з Яною на вулицю й наказала гуляти в саду, аж доки вона не розбереться з господарством та приготує гостю постіль. Звісно сперечатись з місцевим матріархатом Артем не міг та й не хотів. Більше за все на світі він марив залишитись наодинці з Яною, серед квітучих дерев та кущів.

Розділ 13. Я тебе не варта

Пухнасті бджілки продовжували невтомно працювати та збирати на лапки майбутній мед. Їх монотонне дзижчання по всьому саду дарувало спокій, а медові аромати дурманили голову й Артем ще більше захмелів та хотів, щоб сталося все й відразу. Але як нормальний цивілізований чоловік, він покірно ходив за Яною та поки нічого не говорив. Здавалося, дівчина теж чекає на щось незвичайне. Ось вона різко обернулась і потрапила в його обійми.

Лісогір аж застогнав від насолоди та вже ні за що не хотів випускати її зі своїх лагідних рук.

– Я дуже сильно сумував за твоїм поглядом, Яно. Він неземний! – трішки нахилився він до її синіх оченят.

Але дівчина не підіймала голови й мовчала, наче готувалася сказати щось важке. Та Лісогір був терплячим. Ось вона все-таки подарувала йому свій небесний погляд, тільки він знову був повен сліз і тоді Артем почув:

– Тьомо, я вже казала, що ніколи в житті не зустрічала такої гарної людини, як ти. Мене переповнюють щирі почуття. Але я тебе не варта! Я сплюндрований шматок м’яса, що нікому не потрібен...

Серце закоханого боляче стислося й він обережно приклав пальця до її вуст:

– Яночко, пообіцяй мені, що більше ніколи не скажеш цих слів. Я не хочу й не буду так вважати. Ти була жертвою безжального гада, та ніжнішого й солодшого плоду я не зустрічав. Багато чоловіків пишаються своїми кількісними надбаннями. Я теж був таким, але коли побачив тебе, зрозумів, що мені більше нікого шукати. Хочу бути з тобою завжди...

Яна мовчки слухала й поки негативно кивала голівкою, але відчувалось як вона мліє від його обіймів і слів. Артем обережно пестив долонею її щічки й просив:

– Ну, скажи мені, що більше не будеш згадувати минуле й хочеш далі жити щасливо. Я й так бачу, але скажи... З вдячності мені нічого не треба. Просто кохай, як я тебе. Лише цього я хочу, розумієш?

– Розумію... Відчуваю все те, що ти говориш. Ніколи не знала, як це прекрасно, – підняла вона голівку й Артем спочатку ніжно поцілував її мокрі очі, а потім зовсім ненав’язливо опустив лице до її шовкових губ та вдруге доторкнувся до них. І красиві слова він говорив не просто так, а кожною клітинкою відчував солодощі, що захлиналися в його душі.

– Маленька ніжна квітко, я кохаю тебе і більше ніколи не відпущу зі свого серця і рук. Ти навіть не уявляєш: яким сумним був мій світ, доки я не побачив тебе. А тепер все навколо засяяло твоїм світлом, – натхненно прошепотів Артем і вперто боровся з бажанням заволодіти нею вже зараз.

– Твій світ був сумним? А мені здавалося, що ти живеш неначе в казці, – здивовано сказала Яна.

– Хм! Звісно я нікому не хотів показувати свій душевний біль. Зовнішність – штука оманлива. А тобі я все розповім. Як жив зі злою мачухою, чому загинула моя мама. Ну, а батько? Він підвладний тій хапузі. Та зараз я не хочу говорити про них. Хочу про нас. Яночно, ти згодна бути зі мною разом? – якось по дитячому просив він.

– Тьомо, ти врятував мене. Не знаю: хто ще на таке здатен? Я вік буду дякувати тобі. Але не тільки через це. Ти з першої зустрічі дуже сподобався мені. Тому, якщо я тобі потрібна... Так! Я хочу бути з тобою разом, – притулилася вона до його грудей і додала: – Як сильно воно б’ється.

Щасливий Лісогір наразі відчував, що втратить свідомість. Вона погодилася бути з ним! Взагалі-то, у відносинах з дівчатами Артем вважав себе циніком. Ні, він ніколи не був грубим чи нав’язливим, але ось таких щирих і палких почуттів – зроду не пам’ятав. Зараз він отримав можливість виконати своє давнє бажання й пригортав її до себе дуже обережно. Цілувати він хотів страшенно, але ж дівчина натерпілася такої гіркоти, що він просто зобов’язаний дарувати себе по ковточку, щоб не злякати та більше не нашкодити їй.

– Тьомо, я погодилася, але дуже боюся повертатися. Той страшний звір, він нас знайде і вб’є, – затремтів голосок Яни.

– Нічого він нам не зробить. Нехай сам боїться. Адже за законом це він винен у твоїх нещастях. Та й помешкання я знайшов зовсім на іншому кінці міста. Не бійся, Яночко, я буду тебе оберігати, – вмовляв окрилений Лісогір і бачив, як щиро вона йому довіряє.

– Як? Ти часто їздиш у відрядження, а мені залишатиметься чекати й кожної миті боятися, – сказала розумна дівчина те, чого закоханий не врахував.

Після всього, що відкрилося, Артем взагалі не дуже хотів працювати на батька. Звісно він з дитинства звик до гаражів та великих машин, до друзів-водіїв, до доріг, що весело мчать під колеса. Але зараз, коли Яна поставила його перед фактом ризику, водій-далекобійник з вищою освітою зрозумів: наскільки він по-дитячому дурний.

– Ти дуже мудра, моя маленька бджілко. Я про це не подумав, мене засліпило бажання бути з тобою. Та ми й це вирішимо, тільки не відмовляйся від мене.

– Не відмовлюсь. Я не зможу. Тьомо, я кохаю тебе і дуже хочу бути поруч...

Артем підхопив тоненький стан над собою та порівнював її погляд з небом. Господи, яка ж вона легенька й тендітна. Отак би й носив все життя, наче квітку!

– Дякую і кохаю! Яночко, не бійся нічого. Ми будемо жити довго й щасливо. Пішли до тьоті, я хочу похвалитися новиною. А ще я привіз тобі телефон і одяг. Щоб моя весняна бджілка не ходила у старому перешитому вбранні. Господи, ти зробила мене сьогодні таким щасливим!

Артем рішуче взяв її за руку й так зайшов у дім. Тітка щось перекладала, але миттю обернулася й хитро примружила погляд:

– Що, вже нагулялися в садку?

– Так, тьотю Віро, нагулялися. Познайомся: перед тобою моя наречена. Яночка хоче бути зі мною доти, поки не стане дружиною, мамою, бабусею, а потім ми разом полетимо кудись до інших світів. Десь так я планую, тьотю! – виголосив Лісогір, а дівчина зблідла й навіть похитнулася та його рука була надійною.

– Ну, ти дивись, знову! Сад у мене зачарований якийсь. Ви вже третя пара, що домовляється бути разом серед моїх духмяних кущів. Щиро вітаю і бажаю довгих щасливих років! – розпливлося посмішкою лице Артемової тітки.

Розділ 14. Шлях додому

Сьогодні Яна вперше сиділа в авто поруч, як кохана жінка. Артем мчав на своєму улюбленому Мерседесі й траса тихо шаруділа під колесами. На чарівній нареченій були новенькі легкі джинси та весела маєчка, що привіз їй Лісогір з закордонного відрядження. Щасливий водій лише зрідка поглядав на свого божественного штурмана й здавалося від життя більше нічого не хотів.

Ні, звісно він мав море бажань та виконати їх мріяв лише з Нею разом. А Яна загадково посміхалася й схвильовано дихала. Від цього її невеличкі груди здіймалися й бідолашний Артем намагався уявити її без одягу та від подібних думок блаженно млів.

– Яночко, тобі з вікна не дме? – уважно запитав він.

– Ні, дякую, все в порядку. На вулиці стає дедалі спекотніше й тому так дуже добре. Тьомо, розкажи мені про своїх батьків. Що сталося? Якщо можеш, звичайно. Я хочу розділити твій біль, – вимовила дівчина й Артем відчув, що болю вже немає, адже Вона поруч.

– Добре, слухай моя чарівна половинко. Я тобі все-все розповім...

Він почав з того часу, як себе пам’ятав. Тоді в житті Артемчика була прекрасна ніжна мама, що любила його всією душею й він був абсолютно щасливим. Потім розповів, як вона раптово кудись зникла й він дуже довго сподівався, що найрідніша ось-ось з’явиться на порозі. Та йшов час, а замість мами в них оселилась чужа тітка. Одного разу на вулиці він почув: «Твоя мама померла». Тоді світ відразу почорнів і йому здалося, що теж помирає. Але він жив під одним дахом з вередливою бабою, котра спала в татовій спальні й часто лаялася з ним за прикраси, подорожі та гулянки. Потім батько повіз сина на кладовище й показав: де тепер знаходиться мама. Артем ніколи не забуде тих страшних слів на сірому мармурі: «Моїй коханій гарних снів...» Це виглядало наче насмішка або знущання. Він зрадив мамі з тією підлою особою, довів до смерті, а потім ще й побажав гарних снів.

– Яночко, я так ненавидів їх, що інколи хотів встати вночі й просто обох задушити. Але сидіти в тюрмі я не мав бажання, тому просто пішов з друзякою до дорожнього вишу. Там серед студентів стало трохи ліпше. А коли почали їздити по Європі, взагалі забував про дім. Жека мені дуже допомагає. Коли ми буваємо вдома то до ночі зависаємо в боулінгу чи на більярді. Ось так одного разу в «Максимумі» я й зачепив дівчинку, що несла комусь замовлення. Тоді мій світ змінився назавжди, бо твої небесні оченята забути вже не міг. Я весь час мріяв про тебе і Бог мою мрію здійснив. Яно, ти погодилась бути зі мною й більшого я не бажаю.

Лісогір плавно загальмував і подивився дівчині в очі так, наче хотів перевірити: чи правда все те, що відбувається й раптом почув:

– Тьомо, я б ніколи не подумала, що той гордий зеленоокий красень має такий страшний душевний біль, а ще дасть мені можливість розрадити й допомогти. Все життя я дякуватиму тобі, що врятував і ти ніколи не пошкодуєш, що це зробив. Поїхали скоріше додому.

Артем не витримав і поцілував її рученята, а потім відповів:

– Так, їдемо. Я хочу додому з тобою. Там, де ти – завжди буде мій дім. Навіть якщо ми опинимося в пустелі.

– А ти вже бував у пустелі? – зацікавлено спитала Яна, чи може просто хотіла відвернути його від неймовірно збудженого настрою.

– Так, кілька разів. Та мені там не сподобалося: спека, пісок і люди трохи дивні. Набагато більше я люблю мандрувати Європою. Скрізь цивілізовані умови, знижки, поступлива обслуга; а ще купа прекрасних місць, де ми обов’язково разом побуваємо, – щиро запевнив її Лісогір.

– Знаєш, Тьомо, я завжди мріяла про щось подібне. Звісно, з моєю матір’ю це було абсолютно нереально, а потім взагалі... Вибач! – вона сором’язливо опустила очі та відчула свій страшний біль.

– Сонечко моє ясне, не смій. Не треба переді мною вибачатись, я ж просив. То не твоя провина. Забудемо все, що було з нами до цього. Почнемо з самого початку, з нашої чистої сторінки у житті. Добре? – запропонував Лісогір.

– Добре, я згодна, – покірно кивнула Яна.

– А хочеш, я тобі опущу крісло й ти поспиш? – танув від можливості доглядати за дівчиною Артем.

– Ні, дякую. Я хочу з тобою весь час розмовляти. Мені це приємно й цікаво. Я ще ніколи в житті не почувалась такою потрібною і впевненою, – щиро зізналася вона.

– Я ось подумав, що можливо всі мої негаразди були саме для того, щоб я на тебе заслужив. Яночко, я так хочу доторкнутися до тебе, але не знаю: чи можна, – на диво чемно поводився Лісогір.

– Тьомо, а ти завжди питаєш дозволу у дівчини?

– Ні. Лише у коханої, яку не хочу образити навіть подихом, – блаженно відповів він й розумів, що вона не проти.

Лісогір притулився вустами до її губ і зрадів, що Яна його не зупиняла. Вона тихенько здригнулася й відповіла на його пристрасть. Покірно танула під його настирливими вустами та задихалась від хвилювання. Рука Артема повільно сповзла з її плеча в бік грудей, але отримати бажане він не встиг, бо почув сильний протяжний звук великого автомобіля, котрий пронісся повз них. Яна й так була на межі, а тепер підскочила наче вжалена...

– Ну, керманич! От зараза, – посміхнувся Лісогір та розумів колегу, що своїм сигналом нагадав парочці в Мерседесі, що вони на дорозі не самі й потрібно дотримуватися пристойності. Артем відпустив Яну та попросив: – Вибач, я не стримався. Ще трішки й ми будемо вдома.

Розділ 15. Шалена бджілка

Досвідчений водій хвацько заїхав у вже знайомий двір біля висотки на Заболотного. Він дістав речі з багажника та подав Яні тацю з тітчиними пирогами. Вона запакувала їх всі до одного, а ще дала хрумких огірочків з діжки й тільки тоді випустила з двору. Також тьотя Віра подарувала Яні таємний рецепт своїх пухких пирогів і дівчина страшенно хотіла спробувати хоч би й відразу стати до плити.

До речі плита в орендованій квартирі була сучасна й гарна і взагалі, не дивлячись на віддалений район міста, новобудова виглядала більш ніж пристойно. Ця місцевість дійсно знаходилася на безпечній відстані від Осокорків і Яна трохи заспокоїлася.

Вона роздивилася інтер’єр та хотіла піти до ванної, але Артем її зупинив:

– Тобі туди терміново треба?

– Ні. Можеш іти першим, – ввічливо посміхнулася дівчина.

– Я не хочу нікуди йти. І тебе відпускати не хочу. Цей божественний аромат! Ти пахнеш, наче прекрасна квітка. Хочу дихати тобою. Не бійся, я буду яким захочеш, тільки дозволь відчути тебе всю...

Яна стояла не рухаючись і мовчала, а збуджений до нестями Лісогір заплющив очі та пестив її волосся. Він обережно провів руками по тілу дівчини й відчував, як вона тремтить, але точно не від страху. Її крихітні соски випиналися через тоненьку футболку, а дихання збивалось. Артем доторкнувся вустами до її обличчя і почув:

– Тьомо, я не буду втікати... Хочу належати тобі...

Вона звабливо потягнулася до його губ і їх вуста знову злилися в пристрасних рухах, захлинаючись від жаги. Вони не пам’ятали: куди подівся одяг та вже зліпилися тілами й тремтіли від збудження тепер разом так, наче стояли на морозі.

Артем підхопив Яну на руки й поглинав її ніжне тіло палаючим поглядом. Поклав на ліжко, попестив ніжки та відчув які вони вологі нагорі... Він спробував зайти і спеціально зупинився. Уважно подивився в сині озера її очей і знову спробував. Ще зволікав, з останніх сил насолоджуючись передчуттями, а дівчина вже молила поглядом змилуватись.

– Вперше у житті боюся не сподобатись, але кохаю й дуже хочу… – прошепотів Артем. Він наблизився до її губ і милувався та не поцілував.

– Навіщо мучиш? Тьомочко, не може не сподобатись коханий... – почув Лісогір й наче уві сні зайшов у вузеньку щілинку. Він повільно пробрався глибше і Яна блаженно застогнала, наче незаймана. Артем подумав, що той дід явно був імпотентом, адже в ній було гаряче й тісно та до запаморочення приємно. Свої інтимні органи Лісогір вважав звичайними, але тепер його просто розпирала насолода і гордість.

Артем рухався то плавно, то стрімко. Інколи він боявся, що робить їй боляче, але прекрасна жінка лише жадібно прогиналася під ним. Вона періодично зводила свої тендітні брівки, а потім посміхалася ніжно й розгублено та давала зрозуміти, яке він дарує їй блаженство. Їх руки підсвідомо корчилися в нестримних рухах і трішки впивалися у м’які частини тіл. Періодично вони спліталися пальцями, до болю, а потім відпускали та обережно пестили одне одного. Очі молили не зупинятись і проникали в саму душу. Наразі їм не треба було слів, адже говорили серця, що рвалися з грудей назовні.

Ось Артем міцно обійняв Яну й опинився знизу. Дівчина підкорилася, вона підігнула ніжки й застогнала, відчуваючи його дуже глибоко у собі. Лісогір не стримався й почав пестити її пружні груди. А Яна закинула голівку й рухалася повільно, вслухаючись в безмежну насолоду, та звабливо облизувала розпухлі від бажань губоньки. Її очі стемніли й мерехтіли так яскраво, наче з них вилітали світлячки.

Досвідчений коханець тихо милувався красою їх єднання та непомітно натискав на животик в районі матки. Він відчував, що дівчина підходить до піка задоволення й не помилився. Ось Яна зупинилась, а потім скрикнула й запульсувала в його руках, від могутнього солодкого оргазму. По його плоті розлилася гаряча волога до нестями збудженої дівчини й скоро вона ослабла на ньому та прошепотіла:

– Я не знаю: як ти це робиш, але довіку належатиму тобі...

– А я тобі. Яночко, ти неймовірна. Я так довго шукав свою єдину, а ти була зовсім поруч, – обережно поклав він покірну красуню на ліжко й знову опинився на ній.

– Я ще цього хочу... Боже, як солодко кохати! – почув Лісогір та від щастя ледве не задихнувся.

– Бджілко моя шалена, все життя проживу в тобі, – відповів Артем, підняв собі на плечі її ніжки й почав тихенькі рухи, нарощуючи вогонь. Він вдивлявся в її скорений погляд та відчував, що теж підходить до найгострішої муки.

Лісогір одержимо рухався до останньої миті, а потім вирвався назовні й облив тіло Яни гарячою рідиною. Він пульсував та схлипував від насолоди, а дівчина милувалася кожним його подихом і посміхалася щасливою посмішкою.

– Підемо до ванної удвох? Яночко, тепер ми точно разом, – впевнено зітхнув Артем і подав їй руку, щоб підвелася.

По тілу коханої красиво стікали краплинки його густої сперми й Лісогір дурів від цієї краси та здається вже знову хотів неперевершену маленьку жінку. В кабіні вони лише встигли змити попередній гріх, як Артем нетерпляче розвернув Яну спинкою до себе:

– Прошу, обіпрись... Не можу я просто дивитися на тебе. Твоя крихітка весь час кличе мене до себе. Яночко, з тобою я інший, зовсім новий... О, Господи! Молю, прогнись сильніше...

Дівчина робила все, про що він просив й теж захоплено відкривала себе заново. Здавалося, вона забула всю гидоту і втрачала розум з тим, кого безмежно кохає. Сьогодні, вперше у житті, Яна відчула палкий вогонь жіночого задоволення, нічого не боялася та з радістю віддавалася неймовірно гострому блаженству.

Ось вони все-таки наситилися й зморились від мокрих солодощів та повернулися до ліжка. Але як тільки побачили його – відразу зрозуміли, що хочуть одне одного знову. Виходить, ця агонія щастя тепер не закінчиться ніколи й катуватиме їх до скону та божевільно закохані не пручалися силі своїх почуттів.

– Я не пам’ятаю себе таким нестримним. Що ти зробила зі мною? – палав у ній Лісогір.

– Це не я, а Кохання! Воно рветься до тебе й зупинятися не хоче... – відповіла Яна.

– Тепер я знаю, чому втратив розум, як тільки побачив. Бо ти частина мене, найголовніша моя частина. Як взагалі ми стільки витримали без усього цього? Моя тендітна бджілко, марю весь час бути у тобі... – відверто зізнався їй Артем.

Розділ 16. Термінова справа

Деякий час вони жили наче в казці, але одного ранку закоханих розбудив телефон Артема. Ні, не будильник – його вони взагалі не чули. Телефонував Лісогір-старший.

– Тьомо, де ти є? Скільки можна ганяти по тих клубах? З’явися нарешті вдома. Я маю до тебе термінову справу, – почув традиційний директорський голос Артем.

Коли він перевозив речі до орендованої хати – ні батька, ні його шалави вдома не було. Виходило, що Лісогір-старший спокійно займався своїми справами та згадав про сина лише за необхідності в роботі.

Тепер, коли Артем був з Яною, час і простір не мали для нього ніякого значення. Та все одно болюча скабка вколола хлопця в серце. Він скривився й відповів:

– Тату, а ти лише через роботу згадав, що я живу на світі?

– Ой, не починай зранку! Мене й так Ліна гризе, а ти тільки додаєш головного болю.

– То нащо ж ти мені телефонуєш, коли я лише головний біль? – обережно пестив шовкове плеченько Яни Артем й задоволено посміхався. Він був щасливий, що поруч дихає сенс його життя і це найголовніше. А дівчина тихенько лежала на його плечі та не заважала навіть поглядом.

– Телефоную, бо треба терміново їхати до Львова. Орест зовсім з глузду з’їхав, через свою горілку. Поїдеш розв’язати питання щодо його звільнення. Набрид мені! Подивишся: кого можна тимчасово призначити та деякі папери завезеш, – серйозно пояснював керівник компанії-перевізника.

– І все? А я думав, що ти за мною скучив, – з сарказмом припустив Артем.

– Тьомо, що ти верзеш? Приходь додому, поговоримо. Твій звіт по Хорватії я бачив, а тебе ніяк не вирахую. Топчій теж бігає загадковий, як наречена. Сину, що взагалі відбувається? – намагався зрозуміти батько.

– Звіт писав не я, а Топчій. Мабуть, зробив це краще за мене. А по клубах я не ганяю, просто переїхав в орендовану квартиру. Тату, я виріс, а ти й не помітив! У мене є кохана дівчина і ми тепер з нею разом. До Львова я, звісно, поїду. А ти купи собі пігулок від голови, бо та паскуда зробила дірку й заливає отруту. Ось твоя голова і болить, – сказав як думав син.

При зізнанні Артема щодо проживання з дівчиною, бідолашна Яна здригнулася й стиснула кулачки та вільнодумний молодик не надав цьому ніякого значення. Але коли відключив телефона, вона злякано глянула йому в очі й прошепотіла:

– Тьомочко, навіщо ж ти нас відразу розкрив? Тепер мене точно знайдуть...

– Яно, про що ти? Думаєш у людей немає інших справ, як лише одну тебе по місту шукати? Прошу: не переживай! Той нелюд вже й забув. Знайшов собі іншу жертву та знущається. А в нас почалося таке прекрасне життя, що від однієї думки, у мене дах їде, – Артем знову обціловував її личко та вже подумки обирав позу, але після згадки про лиходія, Яна наче скам’яніла.

– Ні! Тьомо, прошу, давай вставати. Тебе батько викликає, а я приготую обід. Ти ж повинен набиратися сил після всього, що вночі робиш...

Та настирливий закоханий наче не чув її слів і продовжував загравати, міцно притискаючи до себе:

– Тоді додай мені сил, прямо зараз! Ти надихаєш на кохання щомиті і я ладен літати. Яночко, хочу ранкової насолоди...

Після цих слів Яна чомусь здригнулася і в її очах з’явилися сльози. Звідки ж Артему було знати, що він слово в слово повторив фразу, з котрої часто починався ранок дівчини в підвалі Годзіли. Саме там, на ланцюгу, страшний звір змушував її робити гидкі принизливі речі. Вона відчула біля горла важкий ком та спробувала рішуче звільнитись з рук коханого чоловіка.

– Ти чого? Яночко, не плач. Я ж не наполягаю. Ти мені дарована навіки. Вибач, коли образив. І не бійся через те, що я сказав. Треба ж було мотивувати «татові» мій виліт з родинного гнізда. Тепер мені полегшало, – лагідно говорив Артем, цілуючи Яну в маківку.

Він зрозумів, що наразі нічого не отримає, тому встав з ліжка й солодко потягнувся. Лісогір блаженно відчував, як після шалених любовних пустощів, ниють його сильні м’язи. А маленька бджілка почувши, що йому полегшало – відразу пробачила. Вона залишилася працювати над обідом, а він помчав на лівий берег.

– Тату, ти в офісі? – спитав Артем на роздоріжжі.

– Ні, в офіс я поїду пізніше, чекаю на тебе вдома. Хочу обговорити цей дивний переїзд, – якось лагідно вимовив батько.

Закоханий та трохи знесилений молодий чоловік не надав ніякого значення тим словам і вже відчинив двері квартири своїм ключем. Парочка лиходіїв була вдома.

Артем і до розповіді тьоті Віри не дуже любив мачуху, а після правди про смерть мами, бачити її не хотів. Він злісно відвів погляд та без привітання пройшов до батькового кабінету.

– Привіт, сину! То кажеш, знайшов собі жінку? І хто ж вона? – діловито показав на стілець Лісогір-старший та вмостився у своєму кріслі. На порозі кабінету виросла розмальована Ліна.

– Батьку, нехай ця вийде! – гиркнув Артем.

– Сину, поводься пристойно. То розкажи про наречену, чия вона донька? – навчився відразу розмірковувати про злиття родинних статків чоловік.

– Це як у тому кіно: з чиїх будете? Так, тату? Вона моя кохана дівчина, а її генеалогічне древо тут ні до чого. Давай ближче, щодо Львова, – сів навпроти батька Артем.

– Ось я підготував папери, віддаси до бухгалтерії. І обов’язково пошукай: ким замінити Ореста. Він розбазарює гроші компанії на власні потреби. Був колись сумлінний працівник та все на випивку проміняв. Це карта на витрати й поповнення місцевого фонду, бери.

Артем не встиг взяти до рук папери, як знову заскочила жадібна мачуха й скрикнула:

– Так, синку, бери. Та на шльондру свою не забудь витратитись...

Це вже було занадто! Артем зірвався зі стільця, сильно штовхнув Ліну геть з кімнати та гримнув дверима так, що ті ледве не злетіли з петель.

– Не рівняй усіх жінок до себе! – скрикнув їй вслід та повернувся до столу.

– Тьомо, а що взагалі відбувається? Чому ти такий? Вона ж тобі матір замінила, – краще б Валентин Наумович цього не говорив. Очі Артема налилися кров’ю й він з ненавистю глянув на батька:

– Замінила чи відібрала? Га, тату? Чому я тільки через двадцять років дізнаюсь, що ця потвора довела мою маму до смерті й залишила мене сиротою? А ти наче й ні до чого тут... Ось чому я такий!

Лісогір-старший мовчки сів у своє крісло та втупив здивований погляд в Артема.

– Звідки така інформація? Хто це тобі наговорив? – почервонів від хвилювання батько.

– Та байдуже: хто сказав! Головне, що це правда, якої ви мене позбавили. Мама хворіла лише любов’ю до нас усіх, а ти її вбив! Що, таточку, істина виглядає некрасиво чи може жахливо? Та ми всі її заручники! – кричав Артем Лісогір.

– Це тобі Віра розпатякала? Правдолюбка хрінова, – тільки й встиг сказати Валентин Наумович, а збурений підлим лицемірством син, підскочив до батька й з розмаху вдарив його по обличчю так, що той зупинився лише завдяки стіні.

– Не смій говорити поганого про тьотю Віру! Вона мій єдиний світлий зв’язок з мамою. І телефонувати їй не смій! До Львова я звісно поїду. Виконаю твою термінову справу, але до вашого гадючника не повернусь, навіть не чекай. Adiós, начальнику! – він спеціально штовхнув двері так, що Ліна відлетіла вбік. Артем з дитинства знав її гидку звичку підслуховувати під дверима.

Розділ 17. Мстива відьма

Коли схвильований суперечкою з батьком Лісогір-молодший повернувся до орендованої квартири, там смачно пахло печеним хлібом та борщем. Яна спробувала рецепт, що їй дала тьотя Віра й пампушки, в суміші з коханням, вийшли рум’яні та пухкі. А ще докипав ароматний борщик і теж був готовий до куштування.

Дівчина уважно глянула на Артема й миттю зрозуміла недобре:

– Тьомочко, що сталося? Чому ти такий?

Він обхопив Яну обома руками й заколисав як найріднішу на землі. Обіймаючи її, Артем відчував себе непереможним!

– Все добре, маленька господарочко. Як у тебе прекрасно пахне! Моя невтомна бджілка додала цьому дому неймовірного затишку, – притискав він свою чарівну знахідку до серця.

– Тьомо, я розумію, що не маю права лізти у справи вашої родини. Але розкажи, будь ласка, – навіть не намагалася вибратися з його палких обіймів дівчина.

– Чому ж не маєш? Хто тоді має, як не ти? Я дав по морді своєму татові, послав його гидку бабу, а завтра зранку ми з тобою поїдемо до Львова, в справах компанії.

– Добре, як скажете, Артеме Валентиновичу. Та наразі мийте ручки й до столу. Я поки готувала теж страшенно зголодніла й з радістю поїм з тобою. Потім все розповіси, добре?

Щасливий Лісогір виконав наказ господині й милувався: як порається біля тарілок його юна жінка.

– Смачного тобі! – потрусила дівчина зеленню його борщ і Артем навіть очі заплющив, такий йому той борщ був смачний. Яна в куховарстві дійсно була тямущою.

– Навіщо нам до Львова? Треба одного батькового заступника звільнити. А ще... Знаєш, Яночко, я лише зараз допер. Чому б нам з тобою там якийсь час не пожити? А як осокорківський дід здохне – тоді повернемося, щоб ти нічого не боялась. Або залишимося в місті Лева назавжди. Ти ж там ще не бувала? – за обидві щоки вминав пампушки Лісогір та виглядав неймовірно щасливим.

– Та я ніде не бувала, не встигла. Це ти в нас великий мандрівник, а я між лівим та правим берегом тільки й переміщалась, – сумно зітхнула Яна й Артем зрозумів, що йому в голову прийшла доволі розумна ідея.

З першими вранішніми променями сонця парочка взяла в дорогу невеличку валізу та й попрямувала на виїзд зі столиці.

Старший Лісогір залишився керувати перевізниками з дому. Директор не хотів, щоб підлеглі бачили здоровенний синяк на його щоці. А той підступно припух та розповзся на пів обличчя. Валентин Наумовим розумів, що хоч і з запізненням, але отримав по заслузі й син правий. Та непристойний вигляд треба було підлікувати вдома.

А його підла половина не могла заспокоїтися й панічно шукала: як помститися непокірному пасинку? Звісно, доки він тягався зі злиднем з сусіднього під’їзду – насолити Артему було доволі важко. Певно що тепер, коли в його серце запала жінка, молодий Лісогір був слабкішим...

Ліна Жур вирішила почати свою розвідку з улюбленого місця відпочинку друзів та миттю опинилася в розважальному центрі «Максимум». Заклад уже працював, але відвідувачів було мало. Вона взяла собі на барі коктейль і почала розкручувати бармена на інформацію. Та Атос вислухав слизькі запитання дамочки й відповів:

– Перепрошую, пані, але мені ніколи пліткувати. Роботи, знаєте, багато. Тому: що і з ким робить Артем Лісогір - мені зовсім нецікаво.

З тим мачуха й пішла за столик. Вона просканувала зал своїм гадючим поглядом та вже визначила чергову «жертву» для розмови. У темному кутку непримітно сиділа жінка з бейджем. А що коли вона виявиться більш говіркою? На те вони й жінки!

Ліна поманила пальцем до себе адміністраторку, знизала її оцінювальним поглядом і прорекла:

– Вибачте, шановна, не бачу звідси Вашого імені. Але мені здається, що цей коктейль зроблений неправильно.

– Та що Ви, пані! Наш бармен працював в кращих ресторанах Києва, ми його ледве переманили до себе, за великі гроші. Може надохолоджений, це інколи буває. А звати мене Риммою…

– Дуже приємно. А я Ліна Лісогір, мама Вашого постійного клієнта. Здається наш безтурботний син часто залишає тут родинні кошти? – широко посміхнулася гадюка.

Коли Римма почула про Артема, її наче струмом ударило! Хіба ж не він завжди принижував її? А ще пробрався в маєток господаря та викрав його коханку... Її втягнув до тієї афери й тепер Римма дихати боїться, щоб нічого не вилізло назовні. А тут з’являється мати та розпитує її…

Все це миттю пролетіло в голові переляканої адміністраторки, але вголос жінка сказала:

– Так, Ваш син у нас частенько буває. Грає в боулінг та пиво зі своїм товаришем п’є.

– Господи, і все? Дитині двадцять шостий рік, а вона лише м’ячиками бавиться! Що, зовсім не зваблює тут дівчат? – сканувала поглядом Римму «матуся».

А та як почула про Артемових дівчат, то відразу зрозуміла, що запахло смаженим. Вона перелякано закивала головою й відповіла на кшталт бармена:

– Шановна, тут ввечері така каша, що мені ніколи роздивлятися: хто і з ким. Моє завдання: щоб був порядок та гості всім задоволені. Тому перепрошую, в мене термінова справа на кухні. Гарного Вам дня!

«Щось тут не те... Чому, коли мова заходить про пасинка й дівчат, вони всі стають якісь смикані? Теж мені супермен! Чим він їх так залякав?» – допила коктейль мачуха та й пішла шукати далі.

Розділ 18. Масажист

Ліна знову відчувала гострий біль у спині й розуміла, що пора зателефонувати масажисту. Ну, власне він був для неї не лише масажистом, а й тим хто добре вміє знімати стрес старіючої, стурбованої сексом дами.

Адже пан Лісогір весь час зайнятий покращенням добробуту родини, а після того, як він за давній гріх отримав по морді від власного сина – взагалі має вигляд побитої собаки.

– Леді Лі, але ж у мене черга! – почула вона зі слухавки та лестиво відповіла:

– Конику мій! А поза чергою? Сьогодні тьотя Ліна добре платить і взагалі я маю для тебе дещо особливе...

«Як же мене дістали ці кляті старі баби!» - кинув слухавку на масажний стіл трудівник, але допомогти Ліні десь через годинку, погодився.

Габріель, як він себе називав, хоч в паспорті у масажиста стояло звичайне ім’я Федір, добре виконав традиційну процедуру «допомоги стражденній». Ліна так розійшлася у своїх бажаннях, що навіть забула про спину. Виходить медик був дійсно талановитим!

– Ліно, я б з радістю поспілкувався з тобою ще, але мені терміново треба на виклик. Є тут один старий дід-дохляк, нещодавно після інфаркту. Здоровенне падло, але гарно платить. Поїду попрацюю. Дякую, що завела! – натягнув на голий зад вузькі джинси чоловік та, не зважаючи на пацієнтку, вже збирав свій робочий саквояж.

– А підкинь мене в бік дому, конику? Бо після твого «масажу» я й ходити не можу, – спробувала Ліна знову залізти Габріелю до штанів.

– Тобто? А чого це ти без свого стального коня? – здивувався він.

– Мій стальний кінь ось тут, а Нісан на профілактиці. Я хотіла взяти щось у гаражі, так Лісогір-тварюка, не дав! – пестила розбещена жінка працьовите хазяйство.

– Добре, їдьмо, але швиденько. Годзіла непунктуальних не терпить, – замкнув двері свого кабінету масажист.

– Хто? – здивовано перепитала Ліна.

– Ти не знаєш: хто такий Годзіла? Ну, дивна! Гребенюк Олег Самійлович – власник «Максимуму». Він нещодавно переніс інфаркт й тепер катається по садибі на візку. Подейкують, що сталося це через те, що в нього вкрали дівчину. Весь масив тоді на вухах стояв. Ліно, в якому світі ти живеш? – застрибнув до свого спорткара Федір.

Від почутих новин Ліна забула про отримане задоволення. Вона шукала в «Максимумі» чогось цікавого про пасинка, але люди були налякані й тепер зрозуміло чим. Бо в їхнього господаря викрадено бабу! Ця інформація, наче скабка в дупі, застрягла в її голові. Жінка пестила кучерявий чуб коханця й просила:

– Конику мій, а можеш дізнатися більше: що там сталося? Я люблю цікавеньке, а тут бачу, все пропустила. Разом посміємося. Дякую за приємну зустріч. Бережи себе! – надіслала вона Габріелю повітряний цілунок й звісно почувалася набагато краще.

Коли талановитий Федір-Габріель примчав до садиби Годзіли, його вже чекали та провели нагору до спальні стражденного. Ліжко потвори, навіть під його тушею було пружне й гарне, тому масажист виконував свою роботу досконало. Взагалі з першого сеансу на дверях стояв охоронець, але десь з п’ятого – Гребенюку так попустило, що він залишався з медиком на самоті.

Саме зараз той розкидав свої величезні клешні, влігся мордою вниз та відчував явне полегшення свого стану. А його дорогий годинник, золоті ланцюги та айфон мирно лежали поруч на тумбочці. Федір часто бував у заможних клієнтів та ніхто зроду не сказав, що він взяв десь хоча б копійчину. За його сильні руки та сумління чоловік славився на районі, як суперпрофесіонал.

Але сьогодні його страшенно манив телефон Годзіли. Може через те, що Ліна йому догодила гарним сексом і прохала новин? Федір ще якийсь час боровся зі спокусою, а потім натиснув в такому місці, про корте добре знає гарний масажист й потворний дід відрубився. Габріель дістав з кейса рукавичку та, заради розваги, натиснув на екран. Дивно, але апарат не був заблокований і чоловік почав бігати пальцями по різних теках.

Там був компромат на журналіста, купа бухгалтерських звітів та схем, а ще галерея ХХХ. Федір відкрив й навіть сів на ліжко. У старого розпусника в телефоні була купа відео з дівчатами. Одні були страшненькі, інші нічого та одна – просто чарівна. Федір вважав себе диким звабником, але оце двометрове страхіття, що наразі колодою валяється у власному ліжку, не могло зацікавити таку жінку. Може він їй багато платив? Адже на відео дівчина виглядала сумною й абсолютно не збудженою. Хто ж вона така? От би замутити «масаж» з нею! Це тобі не Ліна...

Масажист скинув собі на телефон кілька відео з красунею, засунув апарат глибше до свого кейсу, обережно закрив усі теки й поклав айфон Годзіли точно так, як той лежав раніше. Потім запхав рукавичку до кишені й натиснув на шию Годзіли. Дід прокинувся, застогнав і спитав актуальне:

– Лікарю, я що спав?

– Буквально кілька хвилинок, пане. Але це нормально! На сьогодні я все зробив, побачимося післязавтра. Бажаю Вам швидкого одужання, а я прикладу до цього максимум зусиль! – промовляв застарілі фрази Федір, від яких у нього аж зуби нили, але ж він професіонал.

Вдома масажист довго стояв під душем та намагався змити з себе запахи клієнтів, за допомогою дорогого гелю. Потім впав на ліжко й перекинув на ноут відео з чарівною дівчиною. Не дивлячись на те, що Ліна Жур сьогодні вичавила його, наче лимон – Федір відчув такий стояк, що допоміг собі кінчити. Всі принади юного створіння були просто ідеальні: талія, груди, статура й рухи...

– До біса! Я хочу її знайти. Якщо нею користувався старий пендель, я ж не гірший! – сказав вголос стурбований Габріель та зателефонував знайомому хакеру. За ідентифікацію красуні масажист пообіцяв, що робитиме айтішнику безкоштовний масаж цілий місяць. Через нескінченне сидіння за клавіатурою й моніторами знайомий страждав на гострий остеохондроз.

І щоб світ робив без справжніх професіоналів? Пройшло дві доби й масажист отримав повідомлення, на яке дуже чекав: «Федю, твоє замовлення виконав. Шия болить. Заходь».

– Як він це робить? – захоплено сказав масажист, кинув свою роботу та помчав до електронника. Будь-який професіонал не розкриває секретів своєї роботи, але коли Федір добре попрацював над поставою хакера, той розповів наступне:

– Розумієш, докторе, не всюди ще в нас є гарні програми розпізнавання. Та я скачав декілька швидких. Тому цю дівулю знайти було зовсім не важко. Вона світилася на камерах супермаркетів на Осокорках. Це по-перше. Працювала в «Максимумі». Мала інцидент з клієнтами й там більше не з’являлася. Я пошукав серед дорожніх камер й найцікавішим виявилося те, що саме клієнти «Максимуму» пізніше вивезли її з Києва харківською трасою невідомо куди. Здогадуєшся, що на периферії я безсилий і сліпий. А за шию: велике тобі спасибі!

Розділ 19. Місто Лева

Артем Лісогір та Яна Скрипник зняли собі номер у звичайному львівському готелі. Не дивлячись на увагу прекрасної Яни, Артем ще був дуже злий на батька, але роботу він завжди виконував сумлінно й тому помчав до місцевого офісу, без затримки. Яна залишилася в номері відпочити, адже пізніше коханий обіцяв їй показати родзинки прекрасного старовинного міста.

Окрилений щастям Лісогір уважно вислухав місцевого керівника – Ореста Садовського. Чоловік дуже прохав не звільняти його, щоб мати можливість допомагати внукам. А ще продемонстрував, що підшився від алкоголізму й добрий татів син повірив бідоласі та поки залишив на посаді. Артем не поспішав звільняти старого ще й тому, що мудро притримував місце для себе, на випадок, коли їм з Яною дійсно прийдеться перебратися сюди.

Після офісу Артем заскочив до однієї приватної львівської пекарні й купив чудових смаколиків на вечір. Він припаркував Мерседеса на стоянці готелю та взяв до рук покупки й величезний букет троянд. Квіти дарували ніжні пахощі й нагадували аромат його чарівної половинки. Лише від думки про Неї гарячий Лісогір відчув страшенне збудження й прикрився пакетом, щоб не лякати в ліфті дівчат.

Ніколи раніше закоханий не помічав за собою такого шаленого темпераменту. Так, заводився з жінками він швидко, але наразі почувався якимось палким гладіатором, котрий весь час бажає кохати солодку рабиню. Господи! Чому це він про таке згадав? Адже його ніжна квітка донедавна була саме невільницею. Та він її врятував і тепер вони кохають, наче божевільні!

– Яночко, тримай це тобі. Вони пахнуть звичайними квітами, а за твоїм теплом я скучив не сказати як. Можна покажу? – вже обіймав її він та цілував наче одержимий.

– Тьомо, що ти робиш? Потерпи, я хоч квіти в воду поставлю, – випурхнула з його рук Яна.

Артем послухався та пішов умитись. Ось він вийшов з рушником у руці й протер обличчя, а потім упіймав її та вже вдихав пахощі шовкового волосся дівчини. Парочка незчулась, як опинилася в ліжку й Лісогір заполонив дівочі вуста своїми бажаннями. Він гаряче цілував її тіло та спускався все нижче туди, де губами ще не бував, але давно марив. Та коли блаженний побачив крихітну красу, він зовсім втратив розум і почав пестити рожевий бутончик так ніжно, як ні з ким цього не робив.

Він бачив, що Яна вчепилася руками в спинку ліжка й покірно вслухається в нестерпно солодкі муки. Талановитий коханець напевно знав, що саме люблять в тому місці відчувати жінки й намагався бути найпривабливішим. Періодично Яна здригалася під його невблаганним язиком та схлипувала від блаженства. Ось вона знову завмерла, а потім скрикнула й вибухнула струменем гострого чуттєвого оргазму... Щедро нагороджений Артем задоволено випив результат своїх старань й повільно підвівся до її личка. Закоханий розпусник доторкнувся до напіввідкритого ротика дівчини й сповістив:

– Там ти ще смачніша... Яночко, солодка моя! Я тебе кохаю до болю, до нестями, до забуття. Ніколи не покидай мене! Я без тебе жити не зможу.

Тепер, не відводячи очей, він плавно й дуже глибоко увійшов до неї всередину та рухався, широко розкинувши над її тілом руки так, наче літав. Артем забув про свою бридку родину і про весь світ й лише відчував, як його тіло переповнює млосна насолода. Розчулений їх єднанням, він тихенько шепотів:

– Мій божественний достиглий плід... Як вчасно я тебе зірвав і буду куштувати вже до смерті...

Яна обережно впилася пальчиками в його плечі й звабливо стогнала, а слізки насолоди щедро стікали по її рум’яних щічках.

– Куштуй... Я готова померти за кожну мить твоїх обіймів. Молюся і боюсь прокинутися. Господи, я збожеволію колись...

Наразі Яна вигнулася й закричала. Як же Артем любив переживати мить, коли вона кінчає! Цей ніжний вибух і її волога його доводили до забуття. Така невимушена і відкрита сила природної жаги – підтверджували пристрасне кохання його обраниці.

Наступного дня вони довго гуляли пішки. Як і обіцяв, Артем присвятив мандрам старовинними вулицями не одну годину та розповідав своїй прекрасній жінці про місто Лева. Виявляється Лісогір нескінченно багато знав про місцеві пам’ятки старовини та вмів говорити про них дуже захопливо.

Час летів непомітно. Ось Артем глянув і зрозумів, що його дівчинка дуже зморилася. Вони обрали для обіду чарівний ресторанчик, просто неба. Їх тут було безліч. Навколо в горщиках і на землі росли квіти, а пахощі нагадували казку. За десертом, коли Яна облизнула ложку з морозивом, закоханий не витримав і взяв її за руку:

– Прошу, пішли до номера... Я дуже скучив за твоїм Коханням!

– А я так находилася, що крутиться перед очима все. Але я не шкодую, тут красиво. Мій Тьомочко, не знаю як віддячити тобі за казку! – відверто зізналася дівчина, а Лісогір вже був готовий переміститися через простір, тільки б опинитись з нею за зачиненими дверима.

– Неправда! Знаєш, як мені віддячити. О, Яночко, я від твого кохання втрачаю розум! Такого щастя я не уявляв і радий виконати що завгодно, – Артем тримав її за руку й наразі дуже шкодував, що не купив обручки. Він все частіше думав: як і де зробити Яні пропозицію? А стіни міста Лева для подібної урочистості підходили ідеально.

– І я для тебе можу все. Здається більше нічого бажати, – відповіла Яна тихим ангельським голосом й Лісогір відчував, як палає радістю його донедавна недоторкане серце. Вони взялися за руки й тихенько пішли в бік готелю.

Розділ 20. Убойне відео

В номері Яна пішла вмитися після подорожі містом, а Лісогір отримав повідомлення. Думав, що телефонує батько або Євген Топчій, та абонент виявився невідомим. Інколи Артем ігнорував такі дзвінки, але слідом прийшло повідомлення: «Відкрийте, це дуже важливо!»

– Чого тільки не напишуть, заради реклами, – вголос сказав щасливий Лісогір та відкрив відео...

Спочатку він не зрозумів... Потім сів... Встав... Ролик йшов без звуку, але те що він бачив не потребувало озвучування! Зовсім не в підвалі, а серед якихось пишних хоромів, без ланцюгів його Яна, одягнена в непристойний одяг повії –

займалася коханням з мерзенним дідуганом на прізвисько Годзіла... Вона не виглядала щасливою, але й не виривалась чи кричала. Просто робила з ним гидкі речі й дивитися далі Артем не зміг!

Кудись поділося піднесення від прогулянки та нестримні гарячі бажання. Тепер він не відчував власного тіла, а в голові кипіла ненависть та нерозуміння цього монтажу? Навіщо комусь ліпити «гидке кіно» про Яну, котра ні в якому разі з тим страшним покидьком не могла робити того, що там показано. Але ж якось це змонтували та надіслали йому?

Як він повинен тепер поводитись? Як приховати те, що відчуває? Тим більше, що Яна розумна й відразу зрозуміє та запитає причину зміни настрою чоловіка, якого кохає. А може НІ? Що як це відео справжнє? Господи, зроби що-небудь!

Артем вимкнув, але не видалив. Він обхопив голову обома руками і в цей самий час з ванної кімнати вийшла його Яна. Вона була абсолютно без нічого, причесана й неймовірно гарна... Майже така, як там!

– Тьомочко, що сталося? – миттю відреагувала дівчина на його стан і цей янгольський голос просто вбивав. – Ти на себе не схожий.

– Ти теж! – скрикнув Лісогір та кинув їй халат.

Потім підійшов і не став чекати, чи перевіряти. Артем був людиною відкритою та вже обпеченою таємницями про смерть мами. Він цілих двадцять років був заручником прихованої істини. Тому тепер просто запустив їй відео. А Яна подивилась хвилинку та як стояла, так і втратила свідомість.

Лісогір вимкнув гидоту, взяв її на руки й поклав на ліжко. Він обтер її побіліле личко вологим рушником і дівчина прийшла до тями. Вона не вдала, що стукнулась головою й нічого не пам’ятає, а простогнала:

– Ти ненавидиш мене?

– Тобто це правда? Не монтаж? Не підстава? Там все по-справжньому? – ще намагався не вірити Лісогір. Дівчина прикрила очі, потім спробувала вдихнути більше повітря, так наче задихалась і відповіла:

– Тьомо, ти ж казав, що тобі байдуже. Що ми почнемо все з чистої сторінки. Так, я не завжди була у підвалі, на ланцюгу. Інколи та тварина забирала мене до своєї спальні та гралася, як живою іграшкою. Він хворий імпотент, тому й одягав непристойно та торкався... Я ненавиділа його й себе, інколи дуже хотіла померти. Але ж навіщось Бог дав мені життя. А потім ти врятував і я блаженно покохала... Тебе, життя, цілий світ. Та бачу, що всьому настав кінець. Так?

– А хіба ти інакше б реагувала на мене там? – сидів перед нею на підлозі Лісогір і не розумів: навіщо він ще живий.

– Я зрозуміла. Артеме Валентиновичу, не переймайтеся, все пройде. Я не буду Вас обтяжувати своєю присутністю. Поїду геть. Тільки дозволь мені замовити квиток і таксі до вокзалу. Гроші я поверну тобі, коли почну працювати, – вона здавалася абсолютно спокійною і це бісило Артема.

– Де? У Годзіли? – збурено запитав він та навіть не розумів, наскільки жорстоко й по-дитячому поводиться.

– Ні. Я поїду до твоєї тьоті Віри. В мене все одно більше нікого немає, а вона хороша жінка і їй теж важко жити на самоті. Вона не казала, я просто знаю...

Яна підвелася, обійшла його, одяглася, взяла телефон, замовила квиток і таксі. Надала дані карти й тихо сіла в кутку, чекати на дзвінок перевізника. Весь цей час Артем мовчав, не рухався й був наче неживий. А коли забринів виклик таксі, він кинувся до Яни на колінах:

– Не йди. Скажи, що все це страшний сон і я зараз прокинуся. Такого не може бути... Я ж тебе тільки зустрів і так неймовірно кохаю...

Та дівчина пережила вже стільки горя, що й це сприймала як черговий кошмар. Вона нічого не бачила за сльозами, але кивнула й тихо відповіла:

– Ні, Тьомочко, прости... Але ти побачив істину, заручницею якої я є. Прощавай!

Вона тихо зачинила за собою двері й донедавна окрилений щастям Лісогір звалився на готельний килим. Він звився в муках та істерив, ридав і бив руками об підлогу, вив від болю та стогнав від страшної істини, заручниками якої вони були обоє.

Через деякий час він затих, потім хитаючись пішов до ванної. Вмився, причесався та й пішов вниз до супермаркету. Там Лісогір взяв три пляшки горілки, великий коньяк і піднявся до себе в номер.

Вихований в кращих традиціях столиці, наразі він пив все те з горла і вже не відчував власного тіла. П’яний до чортиків Лісогір, спочатку відкрив галерею, де вже було дуже багато їх селфі з Яною, потім ще раз подивився страшне відео та з усієї сили вдарив телефоном об стіну. Техніка хрюкнула й розвалилась на запчастини. Артем пошукав недопиту пляшку і знову перекинув її до рота. Потім впав посеред номера на мокрий від сліз та спиртного килим і відключився, наче неживий.

Звісно перше, що приходить до голови: хто й навіщо скинув щасливим людям те страшне, хоч і справжнє, відео? Але ж це – пара дрібниць! Якщо вже воно потрапило до стурбованого масажиста, то в руках гадюки Ліни Жур йому з’явитися – елементарно просто.

Інша справа: як вона склала до купи, що прекрасну дівчинку, котра була невільницею у Годзіли, тепер кохає її ненависний пасинок? Це вже інша справа, але для такої як Ліна, цілком підвладна!

Розділ 21. Вірний друг

З того часу, як до нестями закохана парочка, зникла від усіх у місті Лева, пройшло кілька днів. Батько не телефонував Артему через образу за побите обличчя, а Євген Топчій з ввічливості, розуміючи, що наразі другові точно не до нього.

Але через три дні Женька не витримав і набрав товариша. Він приготував якийсь смішний жарт та з абонентом не було з’єднання. Топчій подивився на час. Виходить навіть у 12.30 закохані вимкнули телефони й віддаються приємним заняттям в наглухо зачиненому номері.

Євген ввічливо зателефонував через дві години, але почув той же автовідповідач та чомусь подумав про недобре. Він не дуже любив тривожити боса, та наразі Лісогір-старший миттю відізвався:

– Привіт, Женю! Ти з Тьомкою коли спілкувався востаннє? Щось я вже добу не можу його вичислити. Хотів запитати про роботу, а він зі мною зв’язок вимкнув.

– Валентине Наумовичу, саме з цього питання я Вас і турбую. Він не з Вами, а з усіма вимкнув зв’язок. Може там щось сталося? – запанікував друг.

– Та що може статися посеред Львова? Теж мені Чикаго! Ну от що, дорогий мій, бери будь-яке авто та мчи до нього. Чомусь і мені неспокійно на душі, – на диво розхвилювався Лісогір-старший.

– Добре, Наумовичу. Скоро виїжджаю. Візьму старий Джип, не заперечуєте? – згадав минулі буремні події Євген та знав, що авто від нових пригод точно не відмовиться.

До околиць Львова далекобійник Топчій, гнаний невідомістю про Артема, добрався о дев’ятій вечора. А до готелю він потрапив, коли все місто вже було освітлене яскравими ліхтарями. Женька показав посвідчення водія й попросив дівчину на ресепшні:

– Прекрасна пані, мені дуже треба побачити друга. Він винайняв у Вас номер, а тепер чомусь добу не відповідає на дзвінки. Артем Лісогір ще не виселився від Вас? Я переживаю...

Дівчина автоматично глянула на ключі, ще раз подивилася в документи Топчія й знизала плечима:

– Та ні, не виселявся. В номері він, бо ключів немає. Я нещодавно прийшла на зміну, тому не можу відповісти про його переміщення за день. Якщо хочете, можете піднятися.

– Дякую, Ви дуже люб’язні! – подарував їй повітряний поцілунок Євген і заскочив до ліфта.

Хлопець довго стукав у двері, але йому ніхто не відповів.Тоді він спустився до симпатичної адміністраторки й вони вже разом, маючи запасні ключі, повернулися до дверей. Дівчина теж спробувала ввічливо достукатися до постояльця, а потім відчинила двері й побачена картина була дуже неприваблива. Красунчик Лісогір лежав серед випитих порожніх пляшок та був більше схожий на мертвого, ніж на живого...

– Це щось новеньке! Він взагалі не п’є. Дякую Вам, Тамаро, я спробую привести його до тями. За безлад пробачте, ми все приберемо, – запевнив працівницю готелю Євген та розумів, що Яни в номері точно немає.

– Не переймайтеся, будь ласка. Нічого особливого. Просто гість трохи перебрав. Вранці я пришлю до Вас прибиральницю, – виховано посміхнулася гостинна львів’янка та й пішла собі.

Топчій пройшовся по номеру й намагався зрозуміти, що тут сталося? Він припустив, що закохані дуже посварилися через щось серйозне, адже їхали вони неймовірно щасливі та віддані одне одному. І куди могла подітися Яна в чужому місті та як Артем її відпустив? Питань було аж занадто, а відповідь лежала на килимі смертельно п’яна й навряд чи сьогодні хоч на щось виразно відповість.

Досвідчений далекобійник спустився знову на ресепшн до Тамари та вирішив заплатити за свою ночівлю, але дівчина глянула на монітор і сказала, що за двох номер проплачений ще на кілька діб вперед, тому вносити кошти немає ніякого сенсу.

Євген подякував сьогоднішній господині за розуміння та спитав: де тут найближча аптека, щоб купити товаришеві ліки проти страшного похмілля. А потім пішов нагору повертати Артема до життя.

Але зробити це було нелегко! Спочатку Лісогір лаявся такими словами, яких не вживав навіть тоді, коли вони встряли в серйозну бійку, захищаючи вантаж. Далі Євген запхав Артема до прохолодної ванної, але зробив тільки гірше. Сп’янілого прорвало на блювоту й знадобилося спускати воду та мити його всього.

Ось навіщо людині потрібен справжній друг! Топчій впевнено продовжував працювати над відновленням життєвих функцій та здорового глузду напарника. Хоча щодо глузду – сьогодні це було під великим питанням.

Далі пішло холодне розтирання та насильницький прийом шипучого препарату. Женька вже приготувався було до нової порції блювотиння, але Лісогір потихеньку почав приходити до тями. Він уважно подивився на друга заплаканими очима й скривився:

– Ти чого тут?

– Знайомих пізнаєш! Це добре. А скажи: як мене звуть?

– Топчій, іди на хрін! Ти мені ще пальці запропонуй порахувати, – трусився від холоду та похмілля чистенький Лісогір і дбайливий товариш накинув йому на плечі халата й допоміг дійти до ліжка. Він закутав Артема в ковдру та лише тепер знесилено сів поруч. Це тому, що його п’яненький друг був у трохи вищій ваговій категорії, хоч наразі це не мало ніякого значення.

– Добре, ти поспи, а я поки цей спиртний гармидер приберу. І куди воно в тебе все влізло? – буркотів Топчій та збирав порожні пляшки до сміттєвого кошика. – Ну, дебіл! Такого гарного айфона розбив...

– Телефон чіпати не смій! – пробубнів Лісогір, але що там вже було чіпати?

– Ой, дурний! Де ти вже тут бачиш телефон? Оці шматочки пластику? А чого ти ще докупи вікна в готелі не побив? – кивав головою Женька й нічогісінько не розумів. Артем завжди був хазяйновитим та розсудливим й ніколи нічого подібного не викидав.

Це ж до якого сказу треба було його довести, щоб чоловік аж так неймовірно зірвався? Кохання дійсно страшна сила, але чим Яна могла його так доконати?..

Євген теж прийняв душ й тепер стало трохи краще. Він заглянув до мінібару, попив мінералки й звісно дуже хотів їсти та залишати Артема на самоті з його божевіллям Топчій не смів. Ось на полиці він побачив пакунок і відкрив. Там були смаколики з місцевої пекарні.

– П’яний мов чіп, але мене без вечері не залишив. Дурню, куди ж ти Янку подів? – з апетитом жував Євген, а бешкетник залюбки хропів у ліжку і ясно було, що він «одужує» та поки нічого не скаже.

Зморений напарник міг би примоститися з Артемом в одному ліжку, але хлопець ліг навпроти на диванчику, вкрився казенним пледом й тільки тепер закрив стомлені очі.

Розділ 22. Продуктивна розмова

Жека прокинувся від звуку спущеної в туалеті води й відкрив очі... Господи, де це він? А, точно! Приїхав рятувати того дурня з біди. Миттю перед ним з’явився Артем Лісогір і сів на ліжко.

– Топчій? Я думав, що ти мені снився, а він насправді тут, – кутався в махрову тканину Лісогір, бо від страшного похмілля його ще й досі лихоманило.

– Привіт, алкаш! Що проспався? – підвівся з диванчика Євген і протер очі. – От скажи мені, дурко, чому я повинен тебе завжди страхувати?

– Тому, що ти мій брат і друг, – майже посміхнувся Лісогір. – А й справді: чому ти тут?

– Твій старий мене відправив. Та й сам я хвилювався. Ти ж навіщось свій апарат в мотлох перетворив. Що як у людини є зайві гроші!

– Я розбив свій телефон? – здивовано запитав Лісогір. – Коли?

– Це мені невідомо. Я прибув сюди десь о дев’ятій вечора, а ти лежав на підлозі серед порожніх пляшок і твій суперапарат валявся кусками, біля стіни. Ти мені краще скажи: де та дівчина, з якою ти сюди помандрував? Чи ти її з’їв і не пам’ятаєш? – обережно складав плед Топчій.

Далі Євген почув гучний стогін, бо Лісогір почав згадувати вчорашній день та все, що трапилося між ним з Яною. Він обхопив голову руками й знову став схожий на божевільного.

– Жеко! Ти навіть не уявляєш, що я пережив! А ще я її прогнав...

– Тобто «прогнав»? З якого це дива? Після того, що між вами відбувалося? Ти вже поясни, бо мені стає страшно за твій мозок, Арте! – сів перед ним на диванчик Топчій.

– Я не можу... – уперся Лісогір.

– Не пам’ятаєш? Ясно! А що ти крім усього цього пив? – пояснював Євген подібний стан товариша токсичним отруєнням, адже раніше Лісогір не давав приводу сумніватися в його адекватності.

– Випивка тут ні до чого. Ми були одним цілим. Я ніколи не був настільки щасливим. Гуляли, їли морозиво. А потім повернулися сюди й хотіли відпочити та збиратися на Київ. Але мені хтось скинув страшне відео і я наче здурів... Там була вона і він... Без ланцюгів, у спальні. Жеко, я не уявляв, що це так страшно...

Женька Топчій тяжко зітхнув та насупився:

– Тобто якась тварюка скинула тобі монтаж і ти викинув дівчину зі свого життя? Швидке ж у тебе кохання, Лісогір!

– Вона сказала, що то не монтаж, а правда. Істина від якої ми всі залежимо у житті. Це завжди страшно... Чому вона зі мною так? Я ж її шалено кохаю! – вже без випивки плакав Лісогір.

– Ну, ти й дебіл! Арте, а що якби ти закохався в розлучену жінку, чи не дай Боже, у заміжню? Ти теж винив би її у зв’язках з попереднім чоловіком? Сам перетрахав пів Європи повій, а дівчина повинна була сидіти й чекати саме на тебе? Ти справді такий дурний, чи прикидаєшся божевільним? – тепер розізлився на жорстокість друга Топчій.

– Жеко! Я не можу без неї жити... Але й того, що побачив вже ніколи не забуду, – не криючись, ридав Лісогір.

Євген знову зітхнув, підійшов ближче, обійняв збуреного нещастями друга й пояснив:

– Тоді вважатимемо, що продуктивна розмова закінчена. Нам треба її знайти й знову скласти вас докупи, щоб вже не розповзалися на шматки. Ну, як ти не розумієш? Все, що було до ВАС неважливо, є лише теперішні Ви. Тільки це головне у житті!

– А чого її шукати? Яна сказала, що поїде до тьоті Віри. Що більше в неї немає рідні... – згадував вчорашні події Лісогір.

– Правильно сказала. Арте, везучий ти сукин син. Де б вона не була до тебе, але дівчинка розумна, сумлінна й щира. Не кожному так везе! Ось я навіть не сподіваюсь таку знайти. Ні, я не закоханий у твою Яну. Просто в сучасному світі таких дуже мало, а ти тварино, щастя свого не оцінив. Зараз я зателефоную босу та й поїдемо шукати твою унікальну жінку, до Пирятина.

– Я не буду розмовляти з батьком! – запротестував Лісогір.

– А я тебе й не запрошую. Чи ти глухий? Валентине Наумовичу...

Топчій доповів шефу про щасливу знахідку та дійсно попрохав день на релакс у Львові, а про поїздку на Полтавщину чи справжні події – мудрий товариш нічого не говорив. Добре, коли хоч хтось дружить зі своєю головою!

Хлопці подякували Тамарі за гостинність та просили нікому не розповідати про шалені звичаї столичних мачо. На стоянці Лісогір здивовано подивився на старенького Джипа й спитав:

– А нічого страшнішого ти не знайшов, щоб їхати сюди?

– Чим тобі не до вподоби мій стальний кінь, пане? Їдь собі на своєму крутому Мерсі, а мені й так добре. Йдемо, традиційно, колоною. Яну потім з собою забереш, а я вас звільню від своєї присутності. Але наразі, вибач, я буду контролювати твою дурну поведінку. Бо з такими замашками люди тікають з божевільні. Та й тьотю твою я завжди радий бачити! – впевнено завів пошарпаного Джипа Топчій.

– То може в Києві зміниш транспорт? – діставав друга Лісогір.

– НІ! Київ ми пройдемо без зупинки. Ти взагалі розумієш, що наробив? – підганяв його Євген.

Ближче до вечора далекобійники зупинили автомобілі біля двору тьоті Віри. Вона вибігла до воріт та радісно розкинула обійми:

– Любі мої, привіт! А Яна ще вчора приїхала... Тільки вона заплакана й нічого не каже. Просто дивиться в стелю і мовчить. Тьомочко, що відбувається? Посварилися? Треба негайно помирись і взагалі є серйозне питання для вирішення.

Артем обійняв тітку і був дуже сумним, а Євген пожартував та й пішов поколоти жінці дров на задній двір. Від їжі хлопці відмовилися, адже для вечері було ще зарано, а на обід вони вже спізнилися.

Розділ 23. Я кохаю

Спантеличений Лісогір попросив, щоб тітка невідкладно викликала Яну в сад. Він чекав на тому місці, де вони вперше зрозуміли, що будуть разом. Сидів у гамаку під грушею й жував гілочку. Навколо гучно співали птахи. Яна підійшла непомітно, наче тінь. Вона була бліда й заплакана.

Артем підвівся та страшенно хотів обійняти, щоб відчути неймовірно дорогий аромат її тіла, але не смів.

– Яночко, привіт! Я дуже довго тебе не бачив...

– Від учора. Тьомо, навіщо ти тут? Ми ж здається вже все з’ясували, – безпорадно дивилася дівчина кудись за малинові кущі.

– Нічого ми не з’ясували. Я був безжальний і дурний. Ми не зможемо жити нарізно. Я більше ніколи ні в чому тебе не звинувачу. То було раптове помутніння розуму. Без тебе мені не дихається, повітря не вистачає. Кохаю єдину в світі й ти мене теж. Що мені зробити, щоб ти простила? – розбурхано промовляв Лісогір та відчував, як по його щоках стікають сльози.

Яна мовчки закрила очі, похитнулась і готова була впасти, але Артем підхопив її й посадив у гамак.

– Прошу, прости... Я зробив тобі неймовірно боляче. Але ж і мені так само болить, – він обережно пестив її побілілі щічки й тихеньку дмухав на них, аж доки дівчина не відкрила ті свої небесні очі.

– Тьомо, то все неправда. Я кохаю тебе єдиного в світі. Там мені було дуже страшно, а з тобою я благословляю кожну мить. Ти можеш мене кинути чи краще вбий. Я й з того світу тільки тебе кохатиму…

– Не плач, моя весняна бджілко! Не кину, не залишу, не віддам. Була така веселенька. Що ж я наробив? Де в тебе болить? – пестив Артем її тіло. А Яна гірко посміхнулась і сказала:

– Уже ніде. Ти лише з’явився, глянув і весь біль зник. Я коли їхала сюди – дуже хотіла померти. Без тебе мені нічого не треба. Ось що ти наробив.

Знову Артем Лісогір відчував всередині непереможне щастя, подав дівчині руки й попросив:

– Пішли, скажемо тим стурбованим, що все прояснилося. Вони переживають, наче за самих себе. Ось така дивна у нас з тобою родина: товариш і тітка. Але я радий і такій.

За вечерею Яна чомусь нічого не їла. Вона сиділа поруч з Артемом і він наскладав їй повну тарілку їжі, але дівчина тільки колупала виделкою салат та весь час ковтала повітря так, наче їй його бракувало. А коли збуджений Лісогір спробував її обійняти за плече, бідолашна зірвалася з місця й побігла стрімголов на вулицю.

– А що зараз я не так зробив? – здивовано подивився він на тітку та вона хитромудро посміхнулася, примружила погляд й відповіла:

– Чому ж не так? Здається, Тьомочко, ти приїхав дуже вчасно. Хочеш, піду домовлюся з Кіндратівною про термінову реєстрацію?

– Тьотю, про що ти говориш? Яка Кіндратівна? – тепер Артем допитливо глянув на свого товариша, але той давився сміхом та наминав неймовірно ароматні котлетки тьоті Віри.

– Ой, дурнику ти мій! Звісно до нашої завідувачки РАЦСу. Галина Кіндратівна її звуть. Виходить, що наразі тобі як чесному чоловікові, пора думати про шлюб, – радісно зітхала жінка.

– Ти думаєш, що... – Артем подивився вслід Яні й не дуже вірив подібним натякам.

– Та нехай собі кобила думає, в неї голова велика, а я знаю. Які ж ви дурні чоловіки! Жінка це відразу бачить. І Яна не відмовляється, просто трохи погано почувається, але воно скоро пройде, – запевнила досвідчена тітка.

– Вітаю, напарнику! У хрещені візьмеш? – запив узваром смаколики Євген та задоволено додав: – Дякую, тьотю! Я вдома з таким задоволенням ніколи не їм. Мама завжди поспішає та готує з напівфабрикатів. А Ваша їжа наче дихає й сама до рота йде. Вибачайте, напросився знову з цим ідіотом. Виключно, заради Ваших харчів!

– На здоров’я, синку! Дивись, як твій дружечок завмер. Здається переварює неймовірну звістку. Що, Тьомочко, не готовий втратити свободу? Але ж тебе ніхто не примушував. Дівчинка у тебе золота й дітки будуть хороші, – констатувала факт закінчення вільного мандрування світом тітка, а молодий Лісогір сидів, наче причмелений.

Скоро до столу повернулась Яна. Вона ввічливо вибачилась і тихенько сіла на місце. Тепер Артем поглинав її набожним поглядом та не смів сказати ані слова тій, котра сходу вирішила всі його життєві проблеми. Вона раптово увірвалася в його світ й заполонила по вінця божевільними пригодами, палким коханням і цими доленосними змінами, яких він трохи боявся.

– Яночко, тобі не холодно? – спитав дурницю, як для спекотного червневого вечора, він.

– Ні, Тьомо. Все добре, – відповіла його вагітна подружка, а народ за столом тільки пирснув від сміху. Тітка схопила глечика та додала жартома:

– Піду наберу ще узвару. Дуже гарно йде!

– А я піду в садочок соловейка послухаю, – піднесено вимовив Євген, взяв легеньку накидку й пішов у гамак, страшенно щасливий з цих подій.

– Яночко моя, прости дурня, – знову опустився перед нею на коліна Лісогір. – Я в житті не зможу віддячити тобі за світ, який ти мені даруєш. Я навіть не сподівався на таке...

– Тьомо, ти про що? – посміхнулася прекрасна Яна. – І встань, будь ласка. Чому ти падаєш переді мною на коліна? Я ж не французька королева.

– Ти моя королева... Навіки! А я страшенно перед тобою винен. Це я не гідний тебе. Господи, як швидко все змінилося, – від хвилювання зірвався голос Артема.

– Тьомочко, ти мариш? Узвар у тьоті Віри смачний, але ж не забродив. Ой! Не ходи за мною... – знову побігла з дому на вулицю Яна. Повернулася вона вже вмита й під ручку з тьотею Вірою.

– Легіню, а чого це ти сидиш, як засватаний? За своїм щастям не приглядаєш? – суворо запитала у небожа тітка.

– Так вона мені заборонила, – знизав плечима Лісогір.