Кулик Степан - Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Степане… Але… як?
— Вибору не було… — знизав я плечима. — Або я її, або вона мене…
— Гей! Ви про що там бурмочете? — невдоволено гукнув староста. — Час втрачаємо! Потрібно її вистежити. Взяти, не візьмемо. Але коли інквізитори прибудуть, хоч місце вкажемо. Адже знаєш, яка морока шукати грабицю, що встигла зачаїтися. Поруч пройдеш і не помітиш. Поки пізно не стане.
— Ти, Глібе Мирославовичу, теє… заходь… — спантеличено потер підборіддя Борей. — Сам усе побачиш... Заодно підтвердиш, що й мені не мариться спросоння.
— Ти про що? — перепитав староста, ступивши в хвіртку.
— Заходь кажу… тут грабиця…
Смолоскипи колихнулися, відступаючи, а староста міцніше перехопив рукоять бойової сокири і неспокійно закрутив головою.
— Гей! Що за дурні жарти?
— Та які там жарти? Ось… — Борей примірився і спритно штовхнув голову чудовиська, так що вона підлетіла й упала неподалік старости.
— Сестри милосердні… — зробив якийсь охоронний знак Гліб Мирославович. — Це ж як? Хто?
— От і мені цікаво, — кивнув Борей. — Ніколи в житті не чув, щоб хтось самотужки грабицю подолав. А якби почув — то нізащо не повірив би. Але ж ось…
Сам би не повірив… Бо теж не міг зрозуміти, звідки взялася ця неймовірна сила, як у згадуваного вже міфічного героя? Мабуть, я не все про себе згадав?..
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 4, Кулик Степан», після закриття браузера.
