Джеймс Грем Баллард - Висотка

бетону та сталі, не турбує втручання в особисте життя урядових установ і статистичних служб, їм навіть подобається це втручання, і вони використовують його у власних інтересах. Вони процвітають у калейдоскопі знайомств, у відсутності тісних зв'язків між людьми, що, живучи в самоізоляції, ніколи не зазнають розчарування.

Втім, не виключено, що їхні справжні потреби проявляться пізніше. Чим нуднішим і сірішим ставало життя у висотці, тим більше відкривалося можливостей. Висотка з великою ефективністю виконувала завдання зберегти соціальну структуру, яка усіх улаштовувала. По-перше, вона знищувала необхідність пригнічувати антисоціальну поведінку та дозволила людям досліджувати будь-які аномальні пориви і забаганки. Захищені мушлею висотки, немов пасажири авіалайнера під керуванням автопілота, мешканці могли поводитися, як завгодно, відкриваючи у своїх душах найтемніші закапелки. У багатьох сенсах висотка була моделлю тієї технології, що відчиняє двері дійсно «вільній» психопатології.

Упродовж цього довгого дня Лейнг подрімав у кабінеті, чекаючи, коли ж він таки зможе відправитися додому. Нарешті він виїхав, пролетів повз недобудовану телестудію, потім його на п'ять хвилин затримала колона цементовозів, що в'їжджала на будівельний майданчик. Саме тут потрапив в аварію Ентоні Ройял (на його машину, задкуючи, наїхав грейдер), і це завжди видавалося Лейнгові дуже іронічним і по-своєму типовим для однозначної персони Ройяла, який не лише став першою жертвою житлового комплексу, але й допомагав проектувати місце нещасного випадку.

Роздратований затримкою, Лейнг сердито вчепився в кермо. Чомусь йому здавалося, що за його відсутності відбуваються важливі події. З'явившись у висотці близько шостої, він зрозумів, що таки сталося багато свіжих інцидентів. Переодягнувшись, він зазирнув до Шарлотти Мелвілл випити. Вона приїхала зі свого рекламного агентства одразу після обіду, турбуючись про сина.

— Не хочу лишати його тут самого, а на доглядальниць покладатися не можна.— Шарлотта налила віскі у склянки, тривожно махнувши карафою, немов збиралася жбурнути його за поруччя.— Роберте, що відбувається? Це схоже на якусь кризу? Я боюся сама заходити до ліфта.

— Шарлотто, ти перебільшуєш,— почув власний голос Лейнг.— Немає чого хвилюватися.

Чи вірив він сам, що життя йде своїм звичаєм? Лейнг прислухався до власного голосу і помітив, наскільки переконливо він звучав. Перелік заворушень і провокацій був достатньо довгим, навіть як для одного вечора. Уже дві компанії дітей із нижніх поверхів виганяли з прогулянкового саду на даху. Цей обгороджений простір із гойдалками, каруселями та ігровими скульптурами Ентоні Ройял спершу виділив для дітей мешканців. Тепер сад було замкнено на колодку і всіх дітей гнали геть. Тим часом дружини деяких мешканців із верхніх поверхів заявляли, що їх зґвалтували в ліфті. Інші мешканці, збираючись уранці поїхати до роботи, виявляли, що шини їхніх машин було спущено. Якісь вандали вломилися до класів початкової школи на 10-му поверсі та позривали зі стін дитячі малюнки. Вестибюлі п'яти нижніх поверхів таємничим чином виявилися заваленими собачим лайном; мешканці негайно завантажили його до швидкісного ліфта й відправили назад, на останній поверх.

Коли Лейнг розреготався над цими розповідями, Шарлотта постукала пальцями по його руці, немов намагаючись його розбудити.

— Роберте! Будь серйознішим!

— Я серйозний.

— Та ви ж у якомусь трансі!

Лейнг поглянув на неї, усвідомивши раптом, що ця розумна і миловидна жінка не розуміє суті. Він обхопив її рукою, нітрохи не здивувавшись, коли вона в свою чергу люто обхопила його. Не звертаючи уваги на маленького сина, що намагався відчинити кухонні двері, Шарлотта притулилася до них і потягнула Лейнга на себе, гладячи його руки так, ніби переконувала себе, що нарешті вона знайшла когось, на кого можна покластися.

Вони цілу годину чекали, доки син Шарлотти засне, і весь цей час її руки не відривалися від Лейнга. Але не встигли вони і сісти в її ліжко, як Лейнг уже знав, що їхні стосунки — як ілюстрація парадоксальної логіки життя у висотці — першим сексом радше завершаться, а не розпочнуться. Насправді він у прямому сенсі відокремить їх, а не з'єднає. Відповідно до того ж парадоксу, прив'язаність і потяг, що їх відчув до Шарлотти Лейнг, здавалися радше грубими, а не ніжними, і саме тому, що не мали ніякого стосунку до світу, що їх оточував. Знаки, якими вони повинні були обмінятися і які би засвідчили справжню турботу одне про одного, були зроблені з набагато хиткішого матеріалу — еротики і розпусти.

У сутінках, коли Шарлотта заснула, Лейнг залишив її квартиру та вирушив на пошуки нових друзів.

У коридорах і ліфтових холах юрмилися люди. Не поспішаючи повертатися до помешкання, Лейнг переходив від однієї групки до іншої та прислухався до розмов. Ці інформаційні мітинги скоро набули майже офіційного статусу. Це були форуми, на яких мешканці могли озвучити свої проблеми і думки. Як зауважив Лейнг, тепер невдоволення було спрямовано здебільшого на інших мешканців, а не на саму висотку. Зіпсовані ліфти ставили в провину мешканцям верхніх і нижніх поверхів, а не архітекторів і не вважали наслідком неефективності служб.

Сміттєпровід, яким Лейнг користувався разом зі Стілом, знову забився. Лейнг спробував подзвонити менеджеру, що цим опікувався, але чоловік був виснажений скаргами та вимогами з будь-якого приводу. Кілька його підлеглих звільнилися, а ті, що залишилися, докладали найбільших зусиль, щоби підтримати працездатність ліфтів, і намагалися відновити енергопостачання 9-го поверху.

Озброївшись тим, що трапилося під руку, Лейнг відправився в коридор, щоби прочистити сміттєпровід. Стіл негайно прийшов йому на допомогу, принісши складний пристрій із кількома лезами. Поки двоє чоловіків колупалися у сміттєпроводі, намагаючись дати раду загорнутим у вузол парчевим заслонам, які, схоже, стали на перешкоді стовпу кухонних відходів, Стіл по-дружньому ділився із сусідом відомостями про верхніх і нижніх мешканців, винних у перевантаженні системи утилізації.

— У декого якесь надзвичайно незвичне сміття: трапляються речі, яких і не сподіваєшся там побачити,— сказав він Лейнгові.— Хоч поліцію моралі викликай. Косметолог із 33-го і ще ці двоє, нібито рентгенологи, що живуть разом на 22-му. Дивні дівчата, навіть як на теперішні часи...

Якоюсь мірою Лейнг був із ним згоден. Як би жалюгідно не звучали ці скарги, але п'ятидесятирічна господиня перукарського салону і справді нескінченно переробляла квартиру на 33-му і пхала до сміттєпроводу старі ганчірки та навіть меблі — маленькими шматками.

Стіл стояв у нього за спиною, коли стовп відходів лавиною зійшов униз. Він узяв Лейнга за руку, обводячи навколо пивної банки на підлозі коридора.

— Я чув, що на нижніх поверхах люди залишають невеликі пакети сміття біля дверей квартир... Зайдете випити? Дружина буде рада з вами побачитися.

Лейнг пам'ятав про сварку, попри те без