Олександра Багірова - Єдина для Ворона, Олександра Багірова

Розділ 9

Мій батько загинув одразу після мого народження. Пішов на полювання в гори і його загризли дикі звірі. Такою є офіційна версія. А як потім розповів мені Генаша, він просто усунув конкурента. Йому потрібна була моя мама як особистий трофей. Вона свого часу обрала мого тата. Ось Геннадій і не заспокоївся, доки не отримав її.

А ставши їй чоловіком, він усіляко знущався. Мстився їй… поки в результаті не позбувся.

Як зараз чую схвильований мамин голос:

- Ховайся, рідна, в комірчині. Зараз прийде... тато, - а мені лише п'ять. Я мало що розумію, але точно не можу вважати цю людину батьком.

Але Генаша вимагав, щоб я так його називала. А мати мала мене вчити. Мама завжди слухала його, боялася піти наперекір. Але коли ніхто не чув, по великому секрету розповідала, якою чудовою людиною був мій справжній батько.

Я мчу в комірчину. Накидаю стару куртку. Пізніше я дізнаюся, що це стара курточка належала моєму батькові. Ось чому мені здавалося, що ця пропахла пліснявою річ мене захищає та робить невидимою.

Закриваю вуха, але все одно чути нелюдські крики, несамовиті, кров стигне, мені так страшно, не ворушуся, ледве дихаю. Вночі за мною приходить мама і веде мене до хати. Вона тремтить, схлипує але намагається мене заспокоїти. У неї на обличчі та руках синці…

Страшно подумати, але я не пам'ятаю свою матір без синців. Вона поступово перетворювалася на тінь, боялася будь-якого шереху. Але при цьому продовжувала дарувати мені любов, намагалася зробити все, щоб у мене було нормальне дитинство.

Поки вона була жива, Генаша особливо на мене не звертав уваги. Я намагалася не крутитись у нього під ногами. І при мамі це спрацьовувало, у нього було над ким знущатися.

А от коли мами не стало ... вітчим помітив, що я сильно схожа на матір, знайшов риси мого батька. Ось тут уже не можна було сховатися в комірчині. Геннадій повісив на мене всю роботу по господарству. Звісно маленька дівчинка не могла впоратися з городом, численними тваринами та справами по дому. Причепитися Генаші було до чого. І за свої «провини» ніч я мала провести в кутку стоячи на гречці.

Але й до цього я пристосувалася, робила там уроки, навчилася стояти так, що майже не відчувала болю.

Тільки Геннадій ніколи не зупинявся. Він вигадував все нові та нові покарання. Написав для мене купу правил. А на людях грав дбайливого опікуна.

Доходило до того, що я мала стояти, як він велить. Подавати їжу строго за графіком та певною температурою. У будинку не повинно було бути жодної порошинки. Вологе прибирання двічі на день. При тому, що Генка ходив по дому у взутті, спеціально смітив, і не втомлювався повторювати, яка я жалюгідна.

Мені було чотирнадцять, коли я втекла із села. Втекла навіть не від його знущань, а коли дізналася, чим він промишляє.

Я була впевнена, що ніколи більше не повернуся до цього пекла.

Але після поранення, перше що побачила – задоволену морду Генки. Мій жах повернувся.

За час моєї відсутності вітчим організував у селі притулок для знедолених жінок. Відмінне прикриття, у стінах якого творилися неймовірні речі.

Дівчата вагітніли, деякі по кілька разів. Їхні діти безвісти пропадали. А великі шишки, іноді депутати, які навідувались до села, раптово обзаводилися дітьми. Багато малечі поїхало за кордон. Бізнес Геннадія процвітала. А в окрузі образ його святості лише зростав.

Він і для мене готував долю вічного інкубатора. Хотів розширювати свій бізнес. А скільки жінок, які не бажали розлучатися з дитиною, зникли безвісти.

На щастя мені невідомо їх точну кількість, інакше можна остаточно з розуму зійти. Надивившись на це все, дізнавшись, що і для моєї нової знайомої Вікторії він готує подібну долю, мої нерви здали. Треба було це зупинити, за всяку ціну. Вихід я бачила лише один… стерти зло з лиця землі.

Але було ще щось... те, що остаточно похитнуло мій світ.

До Генки приїхав Микита... разом з іншими його спільниками...

Той, кого я так і не змогла забути... був заодно з ними... Той, ким марила та жила весь цей час.

Всі ці роки моє кохання тільки міцнішало, видозмінювалося, перетворюючись зі світлого почуття на хворобливу одержимість.

Я підпалила їх у будинку сільради. Вони проводили свої збори у підвалі. Я заблокувала вихід, щоб ніхто не вибрався... Навіть Микита... я не могла пробачити... свого першого, єдиного, коханого, ненависного... За все, що він зробив зі мною... за роки мук і мого дикого кохання... За те, що виявився таким самим …

Я чула їхні крики. Про подальшу свою долю не замислювалася… я горіла там, разом з Микитою… моїм Вороном…

Треба було тікати, а я стояла. Хотіла його врятувати… Хотіла відчинити двері. І не дозволяла собі зробити цього… Потім пролунав вибух…

Отямилася я вже в лікарні. Наді мною схилився невідомий мужчина.

Вадим.

Мій майбутній чоловік.

Мій новий мучитель.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍