Марк Сідоній Фалкс - Як керувати рабами

усього Гомера, другий — Гесіода, а ще дев’ятеро завчили вірші дев’яти ліричних поетів. Їм довелося докласти немало зусиль, аби цього досягнути. А створивши це «коло літературознавців», він почав надокучати гостям за обіднім столом: щохвилини просив когось із них процитувати кілька поетичних рядків, щоб раби їх продовжили. Сабін запевняв, що ці раби коштували йому цілого статку. Щиро кажучи, така сама кількість шаф, наповнених книжками, обійшлася б йому дешевше.

Звичайно, не всі раби належать таким ексцентричним приватним особам. Держава теж використовує багато рабів для виконання таких робіт, як ведення обліку і ремонт доріг. Якщо ви захочете придбати невільників, які вже спізнали подібну працю, це може виявитись корисним грошовим вкладенням, адже вони не будуть дуже виснаженими і зрадіють можливості попрацювати в менш формальній атмосфері приватного домогосподарства, хоч і зі зниженням статусу. Та навіть за державними рабами потрібно пильно наглядати. Коли імператор Траян послав Плінія[17] до римської провінції Віфінії для розслідування можливих випадків корупції, той виявив, що засуджені злочинці, які уникнули покарання, працюють там як державні раби. Вони навіть отримували щорічну платню, як більшість державних рабів, і тривалий час перебували на своїх посадах. Багато з них на той час були вже в досить похилому віці й, судячи з усього, давно вели порядне життя. Певна річ, імператор зажадав, аби ті злочинці відбули належне покарання, окрім тих випадків, коли злочини мали місце дуже давно. У такому разі їм треба було доручити роботу, яка буде не кращою за покарання, як-от робота в громадських лазнях або чищення каналізації.

Вирішуючи, скільки рабів купувати, ми мусимо, як радив великий Катон,[18] зважати на розміри свого землеволодіння та різновиди вирощуваних культур (якщо йдеться про рабів сільських). Стосовно маслинових гаїв і виноградників він дає дві формули. Перша визначає, як забезпечити обслуговування маслинового гаю площею в шістдесят гектарів. Для господарства такого розміру, на думку Катона, достатньо тринадцяти рабів: наглядач, економ, п’ять різноробів, три візники, один погонич мулів, один свинар і чабан. Друга формула призначена для виноградника площею двадцять п’ять гектарів, вона передбачає залучення п’ятнадцяти рабів: наглядач, економ, десять різноробів, візник, погонич мулів і свинар. Інші вважають, що на два гектари достатньо одного раба і що скопати цю площу він має за сорок п’ять днів — із урахуванням звичайних перешкод, таких як хвороби, погана погода та безділля. Але особисто я думаю, що ці правила надто непевні. Катонові треба було скласти формулу так, щоб ми могли пропорційно збільшити чи зменшити число робітників залежно від того, більше чи менше в нас господарство. Окрім того, наглядача і економа не слід би було включати в загальну кількість потрібних рабів. Адже якщо ви обробляєте менш ніж шістдесят гектарів маслинових гаїв, вам однаково не обійтися без наглядача.

Кількість пастухів визначається в різний спосіб, тут кожен рахує по-своєму. Я дотримуюсь такої практики: тримати одного пастуха на кожні вісімдесят — сто овець, які дають вовну. Якщо отари дуже великі (а в декого вони сягають тисячі голів), вам буде легше зменшити кількість пастухів, ніж коли овець небагато. У моїх отарах сімсот овець. Для табуна коней у п’ятдесят голів потрібно тримати двох табунників, причому кожен повинен мати свого об’їждженого коня. Багаті землевласники зазвичай довіряють керівництво маєтком тільки членам свого домогосподарства. Якщо села або міста розташовані далеко від їхніх плантацій, вони залишають на плантаціях ковалів або інших ремісників, щоб раби не надто байдикували, а примножували прибутки господарства, добре виконуючи свою роботу.

О, наскільки інакшим було життя в дивовижні часи наших предків! Тоді не було нинішніх дискусій про те, як краще використовувати великі маси рабів. Люди жили дуже просто, могли мати й одного раба, котрий обідав за одним столом із господарями. А тепер ми замикаємо на ключ комору з продуктами, щоб їжа й вино не потрапили до рук легіону домашніх рабів, цієї юрби сторонніх людей, що її ми самі впустили до своїх будинків. Їх зробилося вже так багато, що потрібен окремий раб, який нагадуватиме нам їхні імена!

Що сталося з давньою доброю самодостатністю? Чому нам потрібен цілий почет рабів, тільки щоб показати, які ми багаті? Погляньте на небеса — й ви побачите, що боги голі: вони все віддають, не залишаючи нічого собі. А тепер погляньте на землю — і побачите невситимих осіб, які збирають навкруг себе рабів усіх видів, щоби справити враження на публіку. Чи став вільновідпущеник Помпея[19] Деметрій, що не посоромився розбагатіти дужче, ніж сам Помпей, також і щасливішим за нього? Щодня він проглядав список своїх рабів, ніби командував армією. Він почувався б вільнішим, якби в нього було лише двоє рабів, зате більше вільних покоїв. Діоген[20] мав лише одного раба, котрий утік від нього, і коли йому сказали, де той раб, філософ і не подумав того повертати. «Було б ганебно, — сказав він, — якби мій раб Манес міг обійтися без Діогена, а Діоген не зміг би обійтися без Манеса». Гадаю, він мав на увазі ось що: «Тепер, коли цей нещасний раб утік, я нарешті повернув собі свободу!»

Раби — це суцільні витрати. Ви мусите задовольняти потреби цих ненажерливих створінь. Ви мусите купувати їм одяг. Ви мусите постійно слідкувати за цими злодюжками, завжди готовими що-небудь поцупити. Вам доводиться мати справу з істотами, що вас ненавидять. Наскільки ж щасливіша людина, котра залежить лише від того, кому нічого не винна, — від себе самої!

Та чи можемо ми боротися з тим багатством, яке посилає нам доля? Можливо, нам треба визнати, що так вирішили зірки: римляни просто призначені керувати світом. Ми не можемо уникнути володіння рабами. Принаймні слід продемонструвати своє неоднозначне ставлення до цього за допомогою імен, які ви для них вибираєте. Виберіть веселе ім’я або таке, що має для вас певне значення: скажімо, назву місця, де ви купили цього раба, або якесь саркастичне ім’я, аби показати, що ви не так уже й серйозно ставитеся до переваг, дарованих вам фортуною. Наприклад, одного разу я купив раба, та ще й недешево, а він дорогою до моєї міської вілли впав і зламав руку. Я назвав його Щасливчиком.

 • Коментар • •

Більшість наведених тут подробиць щодо купівлі рабів стосуються міського середовища, де зазвичай господар купував їх не надто багато. Ці раби жили під одним дахом із господарем і надавали особисті послуги йому і його родині, тож їх, вочевидь, вибирали дуже