Аня Стар - (не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар

Вікторія розповіла все, як було. Про хованки в шухляді й розмову про проєкт, але опустивши подробиці своєї реакції на той несподіваний поцілунок. Хлоя слухала її плутані, сповнені емоціями промови, ледве піднімаючи тонкі брови вгору.

— Значить... він назвав її Кірою, — Хлоя задумалася на хвилину, при цьому зморщивши свій кирпатий догори носик, — це, виходить, його однокурсниця, я чула про неї. Дамочка розумна і хитра, кажуть, краще з нею не зв'язуватися, — вона ще продовжувала обіймати Вікту, складаючи губи трубочкою, — Ось як виходить, руденька, увесь Кембридж вважає, що цей Фейт зануда і зразок ідеального педанта, а він, виявляється, дає посмокчети головній інтриганці ВНЗ. Ну чи не гондон?

Тут Вікторія не витримала, стрибнувши зі сміху. Її іноді вражала здатність Хлої обернути все в трешову комедію. І за вісім місяців їхнього знайомства життя принцеси заграло яскравими фарбами.

— Те, що він дає їй це робити зі своїм членом, не позбавляє його статусу підараса в тому числі! — тримаючись за живіт, через гучний сміх проговорила Вікта.

— Ну ти, мати твою, даєш! — Хлої закусила губу, струснувши рукою свої світлі локони, — Ти так і не сказала, чи тобі сподобалося спостерігати за цим процесом? Адже це чудовий навчальний матеріал на практиці, — і ткнула зсередини язиком свою праву щоку, роблячи надто серйозне обличчя.

— Іди ти на хер зі своїм матеріалом! Так послухаєш тебе, лише одне на думці, вже шкодую, що почала цю розмову, — видала Вікторія і, підхопившись із ліжка, почала знову метушитися кімнатою.

— Кинь, у Кембриджі вистачає зануд, хочеш, щоб і я стала однією з них? — Наігранно сплеснула руками Хлоя. — Гаразд тобі, не дуйся, руденька, я ж настрій спробувала тобі підняти, — продовжувала спостерігати за неспокійними пересуваннями подруги. Було видно, що Вікта обмірковувала свої подальші дії.

— Слухай... а якщо тобі зайнятися своїм власним проектом? — запропонувала Хлоя, — Заодно поставиш цього виродка на місце.

Принцеса нарешті припинила свої марні рухи і зустрілася з подругою поглядом. Побачивши зацікавленість дівчини, Хлої продовжила:

— Відмовся в деканаті з ним працювати, використовуючи свої зв'язки, тим самим у тебе вийде принизити цього гондона, — дівчина подивилася на свої пальці з рожевим манікюром.

— Ні, — впевнено відмовилася Вікторія, — Він чекатиме цього кроку від мене. Я, звісно, доб'юся самостійної роботи, але цей виродок заслуговує на щось... більш витончене, — вона поклала руки на талію, стукаючи носком лівої ноги.

— У мене є одна пропозиція, — Хлої встала з ліжка і підійшла до неї, — Як щодо експерименту не над щурами?

Вікта з подивом подивилася на подругу.

— Ти ж хімік, подруго, думай, — підморгнула їй Хлоя.

Принцеса задумалася, але в голові одразу чітко оселилася одна божевільна думка, яка від того здавалася дурною. Але, з іншого боку, чорт, що сидів на правому плечі, умовляв її піти на поводу цієї афери.

"Чому б і ні..."

— Ох, Хлої, що б я без тебе робила, — видихнула Вікта, задоволено посміхаючись. Вона почала заспокоюватися і відчувати збентеження за свій нещодавній емоційний вибух.

— Ну, ти б зруйнувала свою кімнату, а потім думала, як швидко виправити цей безлад. А якщо серйозно, що ти задумала? — Хлої підійшла до дзеркала і почала розглядати свої ідеально підведені очі.

— Змити з нього всю пиху, — войовничим тоном відповіла дівчина.

— І яким же чином? Ти його вмити вирішила? — блондинка продовжувала кружляти біля дзеркала.

— Нагадати про прекрасні властивості пероксиду водню? — очі Вікти блиснули блиском тріумфу. Її обличчя набуло умиротвореного вигляду як у самої королеви Алісії під час офіційних прийомів.

Вона коротко озвучила свій план щодо плачевної долі волосся Редкліффа Фейта.

— Щоб потрапити в цю частину гуртожитку, треба наймати ніндзя або когось зі спецслужб, — серйозно проговорила Хлої, — Ця територія хлопців, тим паче старшокурсників, і ти там будеш, як більмо на оці. Він одразу здогадається...

— А якщо я підкуплю когось, хто все зробить за нас? — перебила подругу Вікта, — Що, якщо він просто зайде до нього в кімнату і додасть розчин у шампунь виродку, хоча для цього треба приготувати все одразу, щоб не встигло окислюватися... — її миле личко осяяла посмішка захвату від своїх ідей.

— Дитинко прокинься, це Кембридж. Тут у кожного другого батьки не бідують, — висловила свої сумніви Хлоя і підійшла до дверей, перевіривши, чи не підслуховують їх.

Вікта на мить задумалася, а потім гордо розправила свої плечі.

— Але ні в кого немає бабусі-королеви та її особистих речей.

— Ти серйозно? — округливши очі запитала Хлої, спостерігаючи, як принцеса дістала зі своєї шафи приховану брошку у вигляді жовтої лілії, яку їй подарувала Алісія ще в дитинстві. Дівчина просто зберігала її як талісман і розлучатися з нею не хотілося, однак заради такої справи варто було пожертвувати коштовністю.

— Потрібно знайти того, хто погодиться ризикнути, не ставлячи запитань, — видихнула Вікта, розглядаючи ювелірний виріб, виконаний на замовлення.