Роберт Шеклі - Цивілізація статусу

— Не бажаєте трохи вина, дядьку? — запропонував Баррент.

— Дякую, це дуже слушно, — схвально відгукнувся дядько Інгемар, — як іде ваш бізнес?

— Непогано. Дещо мляво цього тижня.

— Люди наразі не захоплюються отруєннями, — сказав священик, із задоволенням потягуючи напій, — не так, як тоді, коли я ще був юнаком, щойно позбавленим сану і вигнаним із Землі… Однак я говорив про Зло.

— Так, дядьку.

— Ми поклоняємось Злу, — продовжував дядько Інгемар, — у втіленій формі Чорного, цього рогатого жахливого привида наших днів і ночей. У Чорному ми знаходимо сім головних гріхів, сорок злочинів, сто і один проступок. Немає злочину, якого Чорний би не здійснив — і то бездоганно, як належить його природі. Тому ми, недосконалі істоти, маємо за взірець його досконалість. Іноді Чорний винагороджує нас, з'являючись перед нами у жахливій красі своєї вогняної плоті. Так, племіннику, я справді мав честь бачити його. Два роки тому він з'явився під час завершення Ігор, так само з'являвся й минулого року.

Священик на мить замислився, пригадуючи явлен ня божества. Далі сказав:

— Оскільки ми визнаємо за державою найвищий потенціал людського зла, ми також поклоняємось державі як надлюдській, хоча і менш досконалій, ніж божественна, сутності.

Баррент кивав. Він ледь втримувався, щоб не заснути. Низький монотонний голос дядька Інгемара, який читав проповідь про таку звичну річ, як Зло, заколисував Баррента. Він з усієї сили намагався тримати очі розплющеними.

— Можливо, у вас виникало запитання, — бубонів дядько Інгемар, — якщо Зло є найвищим досягненням людської особистості, чому тоді Чорний дозволяє існувати будь-якому Добру у Всесвіті? Проблема Добра турбувала непросвічених століттями. Я зараз на це відповім.

— Так, дядьку? — відізвався Баррент, потайки щипаючи себе за стегно, щоб не спати.

— Але спочатку, — продовжував дядько Інгемар, — давайте визначимося з умовностями. Давайте вивчимо природу Добра. Давайте сміливо і безстрашно подивимось в обличчя нашому грізному ворогу і розкриємо справжні його риси.

— Так, — погодився Баррент, гадаючи, чи не варто хоча б відкрити вікно. Його повіки стали неймовірно важкими. Він сильно потер очі, намагаючись зосередитись.

— Добро — це ілюзія, — проповідував дядько Інгемар рівним, монотонним голосом, — яка приписує людині неіснуючі риси альтруїзму, смирення і благочестя. Чому ми можемо визнати Добро ілюзією? Тому що у Всесвіті є лише людина і Чорний, і поклонятися Чорному означає поклонятися остаточному вираженню себе. Таким чином, оскільки ми довели, що Добро є ілюзією, ми обов'язково визнаємо і його атрибути неіснуючими. Ви зрозуміли хід моїх думок?

Баррент не відповів.

— Ви зрозуміли? — голосніше перепитав священик.

— Га? — стрепенувся Баррент. Він дрімав із розплющеними очима, однак змусив себе прокинутися і зумів сказати:

— Так, дядьку, я зрозумів.

— Чудово. Розібравшись із цим, ми запитуємо, чому Чорний дозволив навіть ілюзії Добра існувати у Всесвіті Зла? І відповідь знайдемо в Законі необхідності протилежностей, бо Зло не могло би бути визнане таким, без чогось такого, що було б йому протиставлене. Найкращий контраст — це протилежність. А протилежність Злу — Добро. Священик переможно посміхнувся. Все просто і ясно.

— Авжеж, дядьку, — погодився Баррент, — хочете ще вина?

— Хіба що трошки.

Ще десять хвилин він присвятив розповіді про чудове природне Зло, притаманне лісовим і степовим тваринам, і порадив Барренту обрати собі за взірець ці прості істоти. Нарешті він зібрався йти.

— Я дуже радий, що ми з вами поговорили про ці речі, — промовив священик, тепло потискуючи руку Баррента, — чи можу я розраховувати на вашу появу на наших нічних відправах по понеділках?

— На відправах?

— Авжеж, — сказав дядько Інгемар, — щопонеділка опівночі ми відправляємо Чорну месу на Малому шабаші на Кірквуд-Драйв. По відправі жі-нки-служки зазвичай подають закуски, розпочинаються танці і співи. Буває доволі весело.

Він широко посміхнувся.

— Уявіть, поклоніння Злу може бути веселим.

— Не сумніваюсь, — погодився Баррент, — я буду там, дядьку.

Він провів священика до дверей. Зачинившись, добре обміркував те, що сказав йому дядько Інгемар. Безперечно, відвідувати відправи доведеться. Тут немає вибору. Баррент все ж сподівався, що Чорна меса не буде настільки нудною, як проповідь Інгемара про Зло.

Це все відбулось у п'ятницю. Протягом наступних двох днів Баррент був зайнятий. Він отримав від свого постачальника партію гомеопатичних трав і корінців із Кривавого округу. Один день знадобився для їхнього сортування і класифікації, другий — для розкладання їх у посудини для зберігання.

У понеділок, коли Баррент після обіду повертався до свого магазину, йому здалось, що він побачив дівчину.

Баррент поспішив за нею, але втратив її у натовпі.

Повернувшись до магазину, він виявив листа, просунутого під двері. Це було запрошення із сусіднього Магазину снів. У листі було сказано:

«Шановний Громадянине, ми, користуючись нагодою, вітаємо вас як нашого сусіда і пропонуємо вам послуги найкращого, на нашу думку, Магазину снів Омеги.

Пропонуємо всі типи сновидінь за вражаюче низькими цінами. Ми спеціалізуємося на снах, які відновлюють пам'ять про ваше життя на Землі. Ви можете бути впевнені, що ваші сусіди з Магазину снів пропонують вам лише найкраще із світу сновидінь.

Як Вільний громадянин ви неодмінно забажаєте скористатися цими послугами. Сподіваємося, що ви зробите це протягом наступного тижня.

Власники».

Баррент відклав лист. Він не мав уявлення про те, що таке Магазин снів або як продукуються сни. Доведеться це якось з'ясувати. Незважаючи на те, що запрошення було викладено невимушеними фразами, воно звучало переконливо. Вочевидь, відвідування Магазину снів було одним із обов'язків Вільного громадянина.

Але ж обов'язок інколи може бути приємним. Назва Магазину видавалась заманливою. Справжній сон про земні спогади вартував майже будь-якої ціни, яку б могли заправити за нього власники магазину.

Але з цим доведеться зачекати. Того вечора мала відбутись Чорна меса, і участь у ній Баррента була обов'язковою.

Баррент залишив свій магазин об одинадцятій вечора. Він хотів прогулятись Тетрагідом, перш ніж піти на службу, яка розпочиналася опівночі.

Він вийшов із дому, не маючи жодного лихого передчуття. Однак перш ніж дістатися до Малого шабашу на Кірквуд-Драйв, Баррент ледь не загинув через нелогічні і непередбачувані особливості життєвого устрою Омеги.

Розділ 7

Коли Баррент вийшов на прогулянку, вечір вже переходив у спекотну, сповнену задушливої вологи ніч. Щонайменший подих повітря не турбував темні вулички. Хоча Баррент був у