Генрі Девід Торо - Волден, або Життя в лісах

тривожитися чи бодай клопотатися. Незайве було б пожити примітивним життям першопрохідців, нехай навіть посеред цивілізації, бодай аби зрозуміти, що справді потрібно для виживання і як це можна забезпечити; чи навіть проглянути старі гросбухи купців і побачити, що найчастіше купували в їхніх крамницях і що вони постачали, себто який товар найнеобхідніший. Урешті, покращення життя з плином часу мало позначилося на засадничих законах людського буття, так само як кістяки наші, ймовірно, не відрізняються від кістяків наших предків.

Говорячи про «необхідне для життя», я маю на увазі все те, що здобувається власними зусиллями й чи то одразу, чи то внаслідок тривалого використання стає настільки важливим для життя, що потім уже майже ніхто — навіть через своє дикунство, скруту чи певну філософію — не намагається без цього обійтись. Для багатьох істот є лиш одна нагальна потреба: Їжа. Бізону з прерій потрібно лише кілька дюймів поживної трави, питна вода та ще, може, Прихисток лісу чи тінистих гір. Жоден дикий звір не потребує нічого, опріч Їжі та Прихистку. Нагальні потреби людини в цім кліматі можна майже без залишку розподілити на кілька категорій: Їжа, Прихисток, Одяг і Пальне; не забезпечивши цих потреб, ми неспроможні вільно та плідно розглядати справжні проблеми буття. Людина винайшла не лише будинки, а й одяг і приготування їжі. Можливо, вогонь людство приручило випадково, але тривале застосування цієї стихії, що спершу, безперечно, вважалося розкішшю, породило потребу сидіти при багатті. Як бачимо, навіть кішки з собаками набувають такої другої натури. Належний Прихисток і Одяг допомагають нам зберігати внутрішнє тепло, але чи ж не можна сказати, що, задовольняючи цю потребу надміру й забезпечуючи за допомогою Пального зовнішню температуру, вищу за внутрішню, ми починаємо готувати себе живцем? Натураліст Дарвін писав про аборигенів Вогняної Землі, що доки його тепло вдягнені побратими мерзли навіть біля багаття, ці голі дикуни, які сиділи далі, на його превеликий подив, «пашіли й пітніли від такого пряження». Так само, кажуть, і нові голандці походжають голісінькі без жодної шкоди для себе, доки вдягнені європейці ловлять дрижаки. Чи можна поєднати витривалість дикунів з інтелектуальним розвитком цивілізованої людини? Лібіх[84] пише, що людське тіло — це грубка, а їжа — пальне, яке підтримує внутрішнє згорання в легенях. За холодної погоди ми їмо більше, за спекотної — менше. Тваринне тепло — наслідок повільного згорання, а коли згорання пришвидшується, настають хвороби й смерть; так само й нестача пального чи протяг можуть згасити вогонь. Звичайно, життєвий жар не можна ототожнювати з вогнем, але аналогія повчальна. Отже, можна дійти висновку, що вираз «тваринне життя» — це майже синонім виразу «тваринне тепло»; Їжу можна розглядати як Пальне, що підтримує в нас вогонь, Пальне слугує для приготування Їжі та збереження тепла наших тіл додаванням жару ззовні, а Прихисток і Одяг слугують лише для того, щоб зберегти вироблене чи ввібране в інший спосіб тепло.

Отже, нагальна потреба наших тіл полягає в тому, щоб зберігати тепло чи життєвий жар. Яких зусиль ми тільки не докладаємо, щоб забезпечити себе не лише Їжею, Одягом і Прихистком, а й ліжком, цим нічним вбранням! Ми обкрадаємо гнізда і грудки птахів, аби виготовити собі прихисток у прихистку, як кріт, що вимощує ложе з трави та листя вглибині нір! Бідняки скаржаться, що світ холодний; і саме холодом, і то не лише фізичним, а й соціальним, ми пояснюємо значну частину наших бід. Літо в певному кліматі уможливлює таке собі райське життя. Пальне там потрібне лише для того, щоб готувати Їжу; сонце заміняє вогонь і готує певні фрукти своїми променями; Їжа в такому разі зазвичай розмаїтіша й легкодоступніша, а Одяг і Прихисток почасти чи геть непотрібні. Мій досвід засвідчує, що в наші дні в цій країні певні інструменти (ніж, сокира, лопата, возик і таке інше, а для студентів ще світло лампи, папір і доступ до кількох книжок) майже вичерпують перелік найнеобхіднішого, і все це можна добути малим коштом. Але дехто немудрий рушає на край світу, до варварських і нездорових земель, і віддає десять чи й двадцять років життя торгівлі, щоб жити, тобто підтримувати затишний рівень тепла, і врешті померти у Новій Англії. Багатії не підтримують затишного рівня тепла, а пряжаться в неприродній спеці; як я натякав вище, вони готують себе живцем — звичайно, à la mode.

Не лише більшість розкошів, а й значна частина так званих вигод не просто не є необхідністю, а й перешкоджає розвитку людства. Що ж до розкошів і вигод, то наймудріші здавна живуть простіше й ощадніше, ніж біднота. Не було нікого злиденнішого на зовнішні статки й багатшого на внутрішні за китайських, індуїстських, перських і грецьких філософів древності. Про них відомо небагато. Дивовижно, що знаємо бодай це. Те саме можна сказати про сучасніших реформаторів і благодійників людської породи. Лише, так◦би мовити, добровільно обрана бідність уможливлює безстороннє й мудре споглядання людського життя. Життя в розкоші породжує тільки розкіш, і байдуже, чим займається той, хто так живе: рільництвом, торгівлею, літературою чи мистецтвом. У наші дні існують професори філософії, а справжніх філософів немає. Жити з неї похвально, бо колись похвально було жити нею. Бути філософом — це не просто думати мудрі думки чи навіть засновувати школи, а й любити мудрість і жити відповідно до її приписів: життям простим, незалежним, щедрим і заснованим на довірі. Відповідати на життєві запитання не лише теоретично, а й практично. Найчастіше ж так звані видатні вчені й мислителі здобувають успіх придворного, а не правителя чи мужа. Вони підлаштовуються під загальноприйняті правила й живуть майже так само, як жили їхні прабатьки, не намагаючись започаткувати вищу людську породу. Чому людство тяжіє до звиродніння? Чому роди вимирають? У чому полягає принада розкошів, які ослаблюють і знищують цілі народи? Чи ми певні, що в нашому житті таких розкошів немає? Філософ випереджає свою добу навіть у зовнішніх формах життя. Він живиться, вдягається, гріється й шукає прихистку не так, як його сучасники. Як можна бути філософом, а своє життєве тепло зберігати не краще, ніж решта людей?

Зігрівшись у кілька способів, описаних вище, чого людина хоче далі? Напевно ж, не додаткового тепла, здобутого в той◦же спосіб: більше поживної їжі, більшого й розкішнішого дому, кращого й розмаїтішого одягу, більше незгасних вогнів, які підтримують вищу температуру, і таке інше. Здобувши необхідне для життя, можна ганятися за зайвиною, а можна відпочити від низької праці й зважитися на пригоди. Земля мовби створена для насіння, яке пускає