Ієн Макьюен - Спокута

скинула сандалі, розстебнула блузку та стягнула її, розстебнула спідницю та скинула — і підійшла до стінки камінної чаші. Він стояв, опустивши руки і споглядаючи, як вона залізла у воду в нижній білизні. Відмова від його допомоги, неможливість спокутувати свою провину стане йому покаранням. Вода, що несподівано виявилася крижаною, змусила Сесилію ахнути — і це теж стане йому покаранням. Вона затамувала подих і пірнула, а волосся розсипалося по гладіні. Якщо вона потоне — це стане йому покаранням.

Коли вона з'явилася за кілька секунд зі шматком порцеляни у кожній руці, він добре затямив, що не можна пропонувати їй допомогу вийти з води. Тендітна біла німфа, з якої вода лилася каскадом набагато успішніше, ніж з м'язистого Тритона, обережно поклала шматочки вази. Швидко одяглася, ледь просуваючи мокрі руки у шовкові рукави, і заправила розстебнуту блузку в спідницю. Пхнула свої сандалі під пахву, поклала уламки до кишені та взяла вазу. Її рухи були шалені, й вона уникала погляду Роббі. Його не існувало, він був вигнаний, і це теж стало покаранням. Він мовчки стояв, коли вона пішла від нього босоніж через моріжок, і проводжав очима її потемніле волосся, яке обліпило плечі і з якого крапало на блузку. Потім він повернувся й зазирнув у воду — раптом на дні лишився не помічений нею чи загублений уламок. Важко було щось там розгледіти, бо каламутна поверхня ще не відновила свою ясність, її досі збурював гнівний дух Сесилії. Він поклав руку долонею на поверхню, немов бажаючи її причавити. Сесилія ж у цей час зникла у будинку.

Три

Як оголошувала афіша в холі, прем'єра «Випробовувань Арабелли» була призначена наступного дня після першої ж репетиції. Однак сценаристу і режисеру було нелегко знайти конкретний час для зосередженої праці. Як і вчора, біда полягала в тому, що важко було згуртувати всіх виконавців. Уночі невблаганний обличитель, Арабеллин батько — Джексон — намочив постіль, як усі чутливі маленькі хлоп'ята далеко від дому, і був змушений, за тодішніми принципами виховання, сам нести свою постіль і піжаму до пральні й сам їх прати, власноруч, під наглядом Бетті, яку проінструктували зберігати твердість і нейтралітет. Хлопчику наказали це робити не як покарання, а ідея полягала в тому, щоб донести до його несвідомого: в майбутньому через таку необачність йому доведеться виконувати чорну роботу; але він, стоячи біля величезної кам'яної ванни, яка сягала йому грудей, не міг не відчувати це як кару: піна заливала голі руки, намочуючи закасані рукави, а мокрі простирадла стали настільки важкі, що нагадували мертвого пса, й усвідомлення лиха сковувало волю хлопчика. Брайоні періодично спускалася, щоб перевірити успіхи. Їй було заборонено допомагати, а сам Джексон, звісно ж, ніколи й клаптика за все життя не виправ; він двічі виправ постіль, незліченну кількість разів прополоскав, потім намагався обіруч її викрутити, а відтак п'ятнадцять хвилин тремтів за кухонним столом, де йому дали хліб з маслом і склянку води,— все це забрало у репетиції ще дві години.

Бетті сказала Гардмену, коли той з ранкової спеки зайшов узяти свою пінту елю, що годі вже з неї в таку погоду готування особливої вечері з печенею і що сама вона вважає таке «виховання» занадто жорстоким — досить надавати малому ляпанців по одному місцю, і краще б вона сама випрала простирадла. Брайоні теж була такої думки, бо ранок спливав. Коли спустилася мати, щоб перевірити, чи виконано завдання, всі учасники відчули полегшення, а місіс Талліс — неясну провину, тож коли Джексон запитав замогильним голосом, чи можна йому, будь ласка, поплавати в басейні, і його брату теж, його бажання було негайно задоволено, а заперечення Брайоні були відхилені, наче це вона звалила неприємний тягар на безпорадного малюка. Отже, було плавання, а потому прийшла пора ленчу.

Репетиція тривала без Джексона, але це руйнувало задум — дуже важливу першу сцену — утечу Арабелли,— заважаючи довести її до досконалості, а П'єро занадто хвилювався за долю брата, який лишився десь у надрах будинку, й тому не міг уповні увійти в роль злочинця-чужоземця — адже від долі Джексона залежала й доля П'єро. Він здійснював часті рейди до вбиральні в кінці коридору.

Коли Брайоні повернулася зі свого чергового візиту до пральні, хлопчик спитав кузину:

— Його відшмагали?

— Поки що ні.

Як і брат, П'єро вмів позбавити текст будь-якого сенсу. Горе-актор вимовляв слова таким чином: «Чи-гадаєш-ти-що-зможеш-утекти-з-моїх-лабетів». Усе як написано, усе правильно.

— Це ж питання,— уривала Брайоні.— Хіба ти не бачиш? Інтонація йде нагору в кінці.

— Ти про що?

— Та неважливо. Просто виконуй, як я кажу. Почни низько, а кінчай високо. Це ж питання.

Він важко сковтнув, зітхнув і здійснив ще одну спробу — тепер вийшло щось на кшталт рулад у висхідній хроматичній гамі.

— У кінці. Вгору йде у кінці!

Тепер фраза звучала по-старому, монотонно, але останній склад бринів як йодль.

Лола явилася до дитячої кімнати в образі дорослої, якою в глибині душі себе й вважала. Вона вдягнула плісировані фланелеві штани, здуті на стегнах і розкльошені на кісточках, і кашеміровий светр на короткий рукав. Інші ознаки зрілості включали: кольє з дрібних перлів; руді локони, зібрані на потилиці та прихоплені смарагдовою шпилькою; три срібні браслети, які вільно теліпалися на веснянкуватому зап'ясті, а з кожним її порухом у повітрі ясно відчувалися пахощі рожевої води. Її поблажливість і строго-стримана поведінка справляли велике враження. Лола холоднокровно реагувала на пропозиції Брайоні, досить виразно виголошуючи свої репліки, які, здавалося, вивчила за один вечір, і м'яко спонукала молодшого брата, не зазіхаючи на авторитет режисера. Це мало такий вигляд, як-от якби Сесилія, або навіть мама, вирішила згаяти час із малечею, узявши собі роль у виставі, й була сповнена рішучості не показати ані найменшого сліду нудьги. У її грі була відсутня найменша демонстрація почуттів, дитячого запалу. Коли Брайоні показала кузенам будку білетера й касу, близнята аж побилися за те, хто сидітиме й прийматиме виручку, у той час як Лола, схрестивши руки, поважно, по-дорослому, з легким усміхом, висловила комплімент, у якому була завуальована іронія:

— Як чарівно. Яка ти розумна, Брайоні, що все це вигадала. А ти справді все це сама зробила?

Брайоні підозрювала, що за бездоганними манерами її старшої кузини приховується бунт на кораблі. Можливо, Лола сподівалася, що близнюки зірвуть виставу, а сама вирішила лише стояти осторонь і спостерігати.

Ці підозри, ще й ув'язнення Джексона у