Ієн Макьюен - Спокута

цивільним службовцем. А медицина мене цікавить...— він не договорив, бо його осінила нова думка.— Слухай, я ж погодився повернути твоєму батькові борг. Ось яка була угода.

— Я зовсім не це мала на увазі.

Сесилія здивувалася: як Роббі міг подумати, нібито її хвилює питання грошей? Як це нешляхетно з його боку! Усе життя її батько вкладав гроші в освіту Роббі. Хтось хоч слово проти сказав? Сесилія думала, що все собі навигадувала, а виявилося, що ні: останнім часом Роббі справді поводився нестерпно. Намагався дошкулити їй, коли міг. Два дні тому подзвонив у парадні двері — уже це дивно, бо він мав право ходити по всьому будинку. Коли вона спустилася на дзвінок, він, не заходячи, спитав гучно й відсторонено, чи можна йому взяти книгу. В цей час Поллі стояла навкарачки, миючи кахлі у передпокої. Роббі влаштував велику виставу, знявши чоботи — зовсім не брудні,— а потім, схаменувшись, зняв і шкарпетки, і навшпиньки, з комічним перебільшенням, почимчикував по мокрій підлозі. Він усе робив, щоб віддалитися від Сесилії. Розігрував роль сина прибиральниці, посланого до великого маєтку з дорученням. Вони зайшли до бібліотеки, і коли він узяв свою книгу, Сесилія запросила його лишитися випити кави. Його тремтяча відмова була чистою грою: Сесилія мало зустрічала в житті таких упевнених у собі людей, як Роббі. Він дражнив її, вона це знала. Після такого одкоша вона вийшла з кімнати, піднялася нагору і впала на ліжко з «Кларисою», і стала читати, не розуміючи слів, відчуваючи, як зростає в ній роздратування і збентеження. Це було чи то глузування, чи то покарання — і хтозна, що гірше. Покарання за те, що, навчаючись у Кембриджі, крутилася в інших колах, адже її матір не прибиральниця; а може, глузування через погані оцінки — хоча жінкам узагалі не присвоюють ступінь.

Незграбно, тримаючи в руці цигарку, вона спробувала поставити вазу на край чаші фонтана. Розумніше було би спочатку вийняти квіти, але вона занадто роздратувалася. Долоні у неї були гарячі й сухі, і доводилося стискати порцеляну сильніше. Роббі мовчав, але Сесилія бачила з виразу його обличчя — з вимушеної, натягнутої посмішки, яка зовсім не личила його губам,— що він шкодує про свої слова. Це її не втішило. Останнім часом, коли вони розмовляли, так завжди відбувалося: хтось обов'язково наговорить зайвого, а потім намагається забрати останні слова назад. Під час розмов не було ні легкості, ні впевненості, ні можливості почуватися невимушено. Натомість були шпильки, пастки, ніякові повороти, що змушувало її відчувати до себе майже таку самі відразу, як і до нього, хоча вона не сумнівалася, що винен тільки він. Вона не змінилася, але немає жодних сумнівів, що змінився він. Він проклав дистанцію між собою і родиною, яка була повністю відкрита для нього, яка давала йому все. І лише з цієї причини — через його очікувану відмову і через її власне незадоволення, яке вона відчувала вже заздалегідь, вона не запросила його на вечерю. Якщо він хоче дистанцію, він її отримає.

В одного з чотирьох дельфінів, чиї хвости підтримували мушлю, в якій сидів Тритон,— найближчого до Сесилії,— паща була широко розтулена, обросла мохом і водоростями. Його круглі кам'яні очі, великі як яблука, переливалися зеленим. Уся скульптура, вкрита блакитно-зеленою патиною, стояла так, що з певного ракурсу, якщо світло було слабке, м'язистий Тритон наче і справді плавав у морських глибинах, на сотні льє під водою. Наміром Берніні, певно, було, зробити так, щоб струмок води мелодійно дзюрчав, виливаючись із широкої мушлі з нерівними краями вниз до чаші. Але тиск був занадто слабкий, тож натомість вода беззвучно зливалася вниз до мушлі, де з країв краплями звисав м'який намул, схожий на сталактити у вапняній печері. Сама чаша басейну була чиста, понад три фути завглибшки. Дно було зі світлого каменю кольору збитих вершків, над яким схрещувалися білими краями прямокутники переломленого проміння.

Сесилія хотіла нахилитися над парапетом і, притримуючи квіти у вазі, занурити її боком у воду, але саме цього моменту Роббі, бажаючи загладити свою провину, вирішив стати у пригоді.

— Дозволь мені,— сказав він, простягаючи руку.— Я тобі її наповню, а ти візьми квіти.

— Упораюсь і сама, дякую.

Вона вже тримала вазу над чашею. Але він заперечив:

— Я вже тримаю,— і він і справді стиснув вазу вказівним і великим пальцями.— У тебе цигарка промокне. Візьми квіти.

Це звучало як команда до негайного виконання, якій він прагнув надати чоловічого авторитету. На Сесилію це подіяло так, що вона лише міцніше стиснула вазу. У неї не було часу і, звісно, бажання пояснювати, що коли занурити вазу з квітами просто у воду, це надасть букету природного вигляду, а саме такої композиції Сесилія й хотіла. Вона міцніше стиснула вазу і відвернулась од Роббі. Але від нього не так легко було відчепитися. З тріском, наче зламалася суха гілочка, шматок горлечка вази раптом відколовся й лишився в його руці, а відтак розпався на два трикутники, які синхронно впали на дно й залишилися там лежати за кілька дюймів один від одного, викривляючись у мінливому світлі.

Сесилія і Роббі застигли у своєму змаганні. Їхні очі зустрілися, і те, що вона побачила у жовчній суміші зеленого й помаранчевого, було не шоком і не провиною, а своєрідним викликом, навіть тріумфом. У неї вистачило здорового глузду поставити розбиту вазу на сходинку, перш ніж усвідомити значущість катастрофи. Відчуття було непереборне, навіть дещо приємне: що більша втрата, то гірше для Роббі. Її покійний дядько, її любий батьків брат, нищівна війна, ризикований перехід через річку, матеріальна цінність вази, героїзм і доброчесність, довга історія вази, що почалася не тільки з епохи генія Гьорольдта, але й з доби арканістів[7], які відновили вироблення порцеляни.

— Ти ідіот! Глянь, що ти накоїв.

Він подивився у воду, потім на неї, і всього-на-всього похитав головою, долонею затуливши рот. Цим жестом він узяв на себе повну відповідальність, але в ту мить Сесилія ненавиділа його за неадекватність реакції. Він глянув на чашу і зітхнув. На мить йому здалося, що вона хоче відійти на крок і тоді наступить на вазу, тому застережливо вказав на неї рукою, хоча знову ж таки не мовив ані слова. Замість слів він почав розстібати сорочку. Сесилія одразу ж зрозуміла, що він замислив. Він нестерпний! Роббі зайшов у будинок, знявши взуття і шкарпетки? — ну що ж, от вона йому зараз покаже. Вона