Невідомий Автор - Біблія, Невідомий Автор

Та одначе коли постараєшся, то зламаєш ярмо його з шиї своєї...

41 І зненавидів Ісав Якова через благословення, що поблагословив його батько його. І сказав Ісав у серці своєму: Хай минуть дні жалоби по батькові моєму, потім я вб'ю Якова, брата свого.

42 І донесли Ревеці слова Ісава, її старшого сина. І послала вона покликати Якова, молодшого сина свого, та й сказала до нього: Ось Ісав, брат твій, тішиться тим, що вб'є тебе.

43 А тепер, сину мій, послухай мого голосу, встань і втечи до Лавана, брата мого, в Харан.

44 І посидиш у нього кілька часу, аж поки відвернеться лють твого брата,

45 аж поки відвернеться гнів твого брата від тебе, і він забуде, що ти зробив був йому. Тоді я пошлю й заберу тебе звідти. Чого маю я втратити вас обох одного дня?

46 І сказала Ревека Ісакові: Життя мені обридло через дочок Хетових. Коли Яків візьме жінку з дочок Хетових, як ці, з цього краю, то нащо й жити мені?

Буття 28

1 І покликав Ісак Якова, і поблагословив його, і наказав йому та й промовив: Не бери жінки з дочок ханаанських.

2 Встань, піди до Падану арамейського, до дому Бетуїла, батька твоєї матері, і візьми собі звідти жінку з дочок Лавана, брата матері твоєї.

3 А Бог Всемогутній поблагословить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, і ти станеш громадою народів.

4 І дасть тобі благословення Авраамове, тобі та нащадкам твоїм з тобою, щоб віддати тобі землю твоєї тимчасової осілості, що Бог дав був її Авраамові.

5 І послав Ісак Якова, і пішов він до Падану арамейського, до Лавана, сина Бетуїлового, арамеянина, брата Ревеки, матері Якова й Ісава.

6 І побачив Ісав, що Ісак поблагословив Якова, і послав його до Падану арамейського, щоб узяв собі звідти жінку, і поблагословив його, кажучи: Не бери жінки з дочок ханаанських,

7 і що послухав Яків батька свого й матері своєї, та й пішов до Падану арамейського.

8 І побачив Ісав, що дочки ханаанські недобрі в очах Ісака, батька його,

9 і пішов Ісав до Ізмаїла, і взяв ще за жінку Махалату, дочку Ізмаїла, сина Авраамового, сестру Невайотову, до жінок своїх.

10 І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану.

11 І натрапив він був на одне місце, і ночував там, бо сонце зайшло було. І взяв він з каміння того місця, і поклав собі в голови. І він ліг на тому місці.

12 І снилося йому, ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж неба. І ось ангели Господні піднімалися й спускалися по ній.

13 І ото Господь став на ній і промовив: Я Господь, Бог Авраама, батька твого, і Бог Ісака. Земля, на якій ти лежиш, я дам її тобі та нащадкам твоїм.

14 І будуть нащадки твої, немов порох землі. І поширишся ти на захід і на схід, на північ і на південь. І благословляться в тобі та в нащадкові твоєму всі племена землі.

15 І ось я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш, і поверну тебе до цієї землі, бо я не покину тебе, аж поки не виконаю, що я обіцяв був тобі.

16 І прокинувся Яків зі свого сну, та й сказав: Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а я того й не знав!

17 І злякався він та й сказав: Яке страшне оце місце! Це ніщо інше, як оселя Божа, і це брама небесна.

18 І встав Яків вранці, і взяв каменя, що поклав був собі в голови, і поставив його за знака, і вилив оливу на нього зверху.

19 І назвав він те місце Бет-Ел, а ймення того міста спочатку було Луз.

20 І склав Яків обітницю, промовляючи: Коли Бог буде зі мною, і буде мене пильнувати на цій дорозі, якою ходжу, і дасть мені хліба їсти та одяг вдягнутися,

21 і я з миром повернуся до помешкання батька свого, то Господь буде мені Богом,

22 і цей камінь, що я поставив за знака, буде помешканням Божим. І з усього, що даси ти мені, я дам десятину тобі!

Буття 29

1 І пішов Яків до краю синів Кедему.

2 І побачив криницю в полі, накриту великим каменем, а поруч три отари лежали, бо з тієї криниці напувають усю худобу.

3 Коли збиралися туди всі отари, каменя відкочували і напували отару, а потім накривали каменем криницю знов.

4 І запитав пастухів Яків звідки вони. А ті відповіли, що з Харану.

5 Тоді запитав він їх, чи вони знають Лавана, сина Нахорового. І відповіли йому, що знають.

6 І сказав він їм: Чи все гаразд з ним? І відповіли йому: Гаразд. А ось і Рахіль, дочка його, жене отару.

7 А Яків сказав: Тож іще багато дня попереду, не час зганяти худобу. Напійте отару, та женіть на пасовисько її.

8 А вони сказали: Не можемо, аж поки не буде зігнано всі отари і не відкотять каменя з отвору криниці, тоді понапуваємо.

9 Іще він розмовляв з ними, аж ось приходить Рахіль з отарою батька свого, бо була вона пастушка.

10 І коли Яків побачив Рахіль, дочку Лавана, брата своєї матері, то підійшов Яків і відкотив каменя з криниці та напоїв отару Лавана, брата матері своєї.

11 І поцілував Яків Рахіль, і вголос заплакав...

12 І Яків розповів Рахілі, що він брат батька її, і що він син Ревеки. А та побігла, і розповіла батькові своєму...

13 І коли Лаван почув звістку про Якова, сина сестри своєї, то побіг йому назустріч, і обняв його, і поцілував, і привів його до свого помешкання. А він розповів Лаванові про всі свої пригоди.

14 І промовив до нього Лаван: Поправді, ти кістка моя й тіло моє! І сидів він з ним місяць.

15 І сказав Лаван до Якова: Чи тому, що ти брат мій, то ти будеш служити мені даремно? Скажи ж мені, яка плата тобі?

16 А в Лавана було дві дочки, старша — Лія, а молодша — Рахіль.

17 Очі ж Ліїні були хворі, а Рахіль була гарного стану та вродлива з вигляду.

18 І покохав Яків Рахіль, та й сказав: Я буду сім років служити тобі за Рахіль, молодшу дочку твою.

19 І промовив Лаван: Краще мені віддати її тобі, аніж віддати іншому чоловікові. Сиди ж зі мною!

20 І служив Яків за Рахіль сім років, а вони через любов його до неї були в його очах, як кілька днів.

21 І сказав Яків Лаванові: Дай мені жінку мою, бо закінчилися мої дні, і хай я до неї ввійду!

22 І зібрав Лаван усіх людей тієї місцевості, і справив весілля.

23 І взяв він вечірньої пори дочку свою Лію, і до нього впровадив її. І Яків з нею зійшовся.

24 А Лаван дав Лії, дочці своїй, за невільницю, свою невільницю Зілпу.

25 А вранці виявилося, що то була Лія! І промовив Яків до Лавана: Що це ти вчинив мені? Хіба не за Рахіль працював я в тебе? Нащо ж обдурив ти мене?

26 А Лаван відповів: У нашій місцевості не робиться так, щоб віддавати молодшу перед старшою.

27 Відбудь тиждень за цю, і буде дана тобі також та, за працю, що будеш працювати в мене ще сім років.

28 І зробив Яків так, і відбув тиждень за цю. І він дав йому за жінку й Рахіль, дочку свою.

29 І дав Лаван Рахілі, дочці своїй за невільницю, невільницю свою Білгу.

30 І прийшов він також до Рахілі, і покохав також Рахіль, більше, як Лію. І працював у нього ще сім років.

31 І побачив Господь, що зневажена Лія, і відкрив її утробу, а Рахіль була неплідна.

32 І завагітніла Лія, і сина народила, і назвала його Рувимом, бо сказала була: Господь зглянувся на недолю мою і тепер покохає мене чоловік мій!

33 І завагітніла вона ще, і сина народила, і сказала: Господь почув, що я зненавиджена, і дав мені також цього. І назвала його Симеоном.

34 І завагітніла вона ще, і сина народила, і сказала: Тепер буде до мене прилучений мій чоловік, бо я трьох синів народила йому. Тому й назвала його Левієм.

35 І завагітніла вона ще, і сина народила, і сказала: Тим разом я буду хвалити Господа! Тому назвала його Юда. Та й перестала народжувати.

Буття 30

1 І побачила Рахіль, що вона не народила Якову. І заздрила Рахіль сестрі своїй, і сказала до Якова: Дай мені синів! Бо я буду неначе мертва жінка!

2 І запалився гнів Якова на Рахіль, і він сказав: Чи ж я Бог, що затримав від тебе плід утроби?

3 І сказала вона: Ось невільниця моя Білга. Прийди до неї і хай вона вродить на коліна мої, і я також буду мати від неї дітей.

4 І вона дала йому Білгу, невільницю свою, за жінку. І ввійшов до неї Яків.

5 І завагітніла Білга, і народила Якову сина.

6 І сказала Рахіль: Розсудив Бог мене, почув голос мій і дав мені сина. Тому назвала його Даном.

7 І завагітніла вона ще, і народила Білга, невільниця Рахіліна, другого сина Якову.

8 І сказала Рахіль: Моя боротьба з сестрою моєю увінчалася перемогою. І назвала його Нефталимом.

9 І побачила Лія, що вона перестала народжувати, і взяла Зілпу, свою невільницю, і дала її Якову за жінку.

10 І народила Зілпа, невільниця Ліїна, Якову сина.

11 І сказала Лія: Прийшло щастя, — і дала йому ім'я Гад.

12 І народила Зілпа, невільниця Ліїна, другого сина Якову.

13 І промовила Лія: То на щастя моє, бо будуть вважати мене за жінку щасливу. І назвала його Асиром.

14 І пішов Рувим за тих днів, коли жато пшеницю, і знайшов на полі мандрагорові яблука, і приніс їх до Лії, матері своєї. І сказала Рахіль до Лії: Дай мені з мандрагорових яблук сина твого!

15 А та відповіла їй: Чи мало тобі, що забрала мого чоловіка? Хочеш забирати ще й мандрагорові яблука сина мого? І сказала Рахіль: Тому то він ляже з тобою цієї ночі за мандрагорові яблука сина твого!

16 І прийшов Яків надвечір з поля, а Лія вийшла назустріч і сказала: Увійдеш до мене, бо найняла я тебе за мандрагорові яблука сина мого. І лежав він з нею ночі тієї.

17 І вислухав Бог Лію, і завагітніла вона, і народила Якову п'ятого сина.

18 І промовила Лія: Дав Бог заплату мені, що дала я невільницю свою своєму чоловікові. І назвала його Іссахаром.

19 І завагітніла Лія ще, і народила Якову шостого сина.

20 І промовила Лія: Обдарував мене Бог добрим подарунком, цим разом замешкає в мене мій чоловік, бо я народила йому шестеро синів. І назвала його Завулоном.

21 А потому народила дочку, і назвала її Діною.

22 І згадав Бог про Рахіль, і вислухав її Бог, і відчинив їй утробу.

23 І завагітніла вона, і сина народила, і сказала: Бог забрав мою ганьбу!

24 І назвала його Йосипом, кажучи: Додасть Господь мені іншого сина!

25 І коли Рахіль народила Йосипа, то сказав Яків до Лавана: Відпусти мене, щоб я пішов до свого місця й до краю свого.

26 Дай же жінок моїх та дітей моїх, що служив тобі за них, і я піду, бо ти знаєш добру службу мою.

27 І промовив до нього Лаван: Коли я знайшов милість в очах твоїх, побудь з нами, бо я зрозумів, що поблагословив мене Господь через тебе.

28 І далі сказав: Признач собі заплату від мене і я дам.

29 А той відповів: Ти знаєш, як я служив тобі, і якою стала худоба твоя за мене.

30 Бо те мале, що було в тебе до мене, розмножилося на велике, і Господь поблагословив тебе, відколи нога моя в тебе.