Лана Вернік - Фантомна довіра, Лана Вернік

Вже коли дівчата були в 11-му класі, Тоня зустріла стару Корнієнчиху біля магазину. Жінка поцікавилася, як в Ільченків справи, — Тоня сказала, що “потихеньку”. І почула від старої, що Лариса мусить піти до церкви і висповідатись у гріхах, бо нещастя в її родині відбуваються через зв’язок дівчини з Відьмаком.

— Який зв’язок? — здивувалася Тоня. Вона знала, що подруга не бачила Степана вже багато років, відколи той закінчив школу, і не розуміла, про що говорить стара.

— Як це “який”? Він її з води витяг? Штучне дихання робив? Виходить, вона з ним цілувалася…

— Що?!

— Не роби такі очі, він же її торкався всюди. І руками, і губами. Ото через це і нещастя у родині, бо він її занапастив, — кивала Корнієнчиха з поважним видом. — Колись люди таких, як він, і близько до себе не підпускали, а ми ж тепер такі всі добрі й гуманні, пригріли змія в селищі…

— Бабо Ганно, я не знаю, що ви там вживаєте, але штирить вас добре! — сказала Тоня і чимдуж помчала від божевільної бабці, котра щось кричала їй услід. Звідки у людей взагалі виникають такі ідеї? Як можна порівнювати реанімацію з поцілунками? Степан повернув Лорі життя — та була йому вдячна за порятунок, хоч це життя останнім часом і не дуже щасливе…

Розповідаючи про цю зустріч, Тоня сміялась і хапалася за голову.

— На вигляд наче нормальні люди, а в голові — одне лайно... А ще ж до церкви людина ходить. Жестяк...

Без медалі, Лора мусила складати вступні іспити, а не проходити співбесіду. Першим іспитом була фізика. Дівчина дуже нервувала, і Тоня з Ірою визвалися поїхати з нею. Всю дорогу подруги дрімали в електричці, доки Лора намагалася повторювати формули, нервово заламуючи пальці. Так, дівчата знали, що доведеться кілька годин посидіти під універом, тому взяли з собою пару жіночих романів, щоб зайняти себе читанням. Але ж після іспиту можна буде прогулятися містом… Так і зроблять.

Отримавши завдання, Лариса полегшено видихнула:

1. Рівномірне прискорення.

2. Електрорушійна сила, закон Ома для повного кола.

3. Задача на закон Архімеда.

Написала все на чернетці. Переписати у чистовик не вистачило трохи часу, тому здала все разом. За цей іспит Лора отримала “чотири” бали з п’яти можливих.

На наступний іспит вона поїхала вже сама. Це був іспит з української мови і літератури. Твір. Давалося кілька тем на вибір, і Лора обрала “Лісову пісню”. Написаний твір їй дуже сподобався. Була впевнена, що його зарахують. Щонайменше “три” вона отримає точно, і цього буде цілком достатньо, щоб отримати допуск до наступного іспиту. А біологію вона вже точно напише…

Приїхавши за результатом, не побачила себе у списках… “Тему не розкрито” було написано під її роботою, у котрій не було жодного виправлення.

З важким серцем Лора забрала свої документи. Їй запропонували контракт, але таких грошей родина не мала, тому похитала головою і пішла…

Сльози текли рікою з її очей. Вона витирала їх рукавами светра. В електричці до неї підсів якийсь літній чоловік і почав розпитувати, що трапилося… Дізнавшись, почав заспокоювати, а потім став торкатися то її плеча, то щоки, дивно посміхаючись і запрошуючи до себе в гості. Ці дотики були неприємні і напружували Ларису. Вона рішуче підвелася й пішла до тамбура, нібито на вихід. Вийшовши на зупинці з вагона на перон, вона відразу ж перейшла в сусідній вагон. Там сиділи знайомі жіночки з маминої роботи, і вона підсіла до них. Чоловік знайшов її в цьому вагоні, та підійти не наважився. Сидів всю дорогу мовчки та витріщався.

— Якийсь збоченець! — обурювалася Тоня, коли Лора розповіла їй про чоловіка. — Слід було з тобою поїхати…

— Від нього я втекла, а от що робити з навчанням?.. Мама засмутиться… Хоч би не запила, — зітхнула Лариса. — Потрібно шукати роботу...

— Дивно якось. Ти краще за інших писала твори в школі. А можна якось оскаржити результат?

— Не знаю… Видно, не найкраще я твори писала… не навчилася так, як слід...

— Я запитаю у дядька Максима, може, він щось порадить…

— Це хто? — підняла на Тоню погляд Лариса.

— Це… Ну, це один мамин знайомий. Ветеринар.

— Мамин знайомий? — усміхнулася, уточнюючи, подруга.

Тонина мама в грудні стала вдовою. Її чоловіка, Тониного батька, вбило струмом. Електрочайник. Мама багато разів казала, що чайник “пробиває” і його потрібно або поремонтувати, або викинути і купити нового, але… все не було то часу, то коштів, а тепер нема й чоловіка… Тому згадка “дядька Максима” наштовхнула Лору на уточнення: лише знайомий чи таки щось більше.

— Для мами просто знайомий, але він такий класний, — замріяно сказала Тоня.

— Класний… — повторила Лора, спостерігаючи за подругою. — Я його знаю?

— Його сестра працює разом з мамою. Він переїхав до нашого селища три роки тому з Черкас, живе біля Юльки…

— І чим же він такий класний?

— Чим?.. — так само замріяно говорила Тоня. — Всім…

— О, подруго, та ти закохалася, — усміхнулася Лариса.