Федеріко Андахазі - Анатом, Федеріко Андахазі

до mamma, добиваючись від неї хоча б усмішки, були марними. Усе намарне, вони здобулися лише того, що дівча, ніби вітаючись, зригнуло просто біля носа своєї заступниці. Донна Сидона тішилася з того, що дівчинка ще занадто маленька й не розуміє, що їй випала найкраща доля, яка тільки може спіткати жінку. Її дівчатка ще не спроможні полічити, скільки коштів витрачено на кожну з них. Урешті, донна Сидона лише звільнила їхніх батьків від клопоту зростити жінку. Напевно, батьки маленької Нінни страждали через те, що їхню доньку викрали, але ліпше пережити біду раз, ніж бідкатися все життя. Насправді батьки мають радіти. Хто, якщо поміркувати, може почуватися щасливим, породивши на світ дочку? Поки дочка дівує — лише витрати за витратами, а якщо їй поталанить знайти чоловіка, ще треба розоритися на посаг. Утім, якби всі міркували достоту, як вона, — розмірковувала донна Сидона, — ці пройдисвіти-лихварі нажилися б на батьках заміжніх дочок у розпачі. Й тому вона тішилася з дівчинки — навіть з її підступного відригування та невихованості. Усе це свідчило, що на неї чекало інше життя.

Якось уранці, коли донна Сидона зайшла, аби перевірити, як спить її невдячна «дочка», вона побачила малу, яка стоїть на постелі й не зводить з неї пильних очей. На превеликий подив донни Сидони, Нінна привітала її так:

— Puttana… — сказала вона, чудово вимовивши слово, і додала: — Дай десять дукатів.

Це були перші чотири слова, які промовила Нінна. Донна Сидона перехрестилася. Якби вона могла, то вибігла б з кімнати. Але вона до того злякалася, що спромоглася лише на жалісний вигук. Донна Сидона вирішила, що ці чотири слова — безперечний знак, що мала одержима лихим духом. Тому справу вирішили досить швидко.

Ще до того, як у Нінни виросли груди, а соски стали тверді, мов мигдаль, здобувши розмір та шовковистість пелюстки, її перепродали купцеві за десять дукатів, тобто за півціни від того, що колись заплатила за неї її заступниця. Якось літнього ранку її продали з майдану разом з гуртом рабів-маврів і молодих повій, за неї правили песо та, врешті, її придбала madonna Крета, особа людяна й, поза тим, хазяйка одного з венеційських борделів.

III

Нінна — як було викарбувало на браслеті — отримала нове, вишуканіше ймення — Нінна Софія. Вона була наймолодшою «вихованкою» борделю. Новою її mamma стала мадонна Крета, досить успішна куртизанка, яка вже полишила свою справу. Не варто було сподіватися від мадонни Крети ані пестощів, ані піклування, якими рясно осипала дівчинку попередня заступниця. А тим паче — терпіння. Отримавши дівчинку й прискіпливо оглянувши її, вона привітала себе з гарним придбанням, вирішивши, що за кілька років — два чи три — її невеличке вкладення коштів почне повертатися прибутком. У Венеції не бракувало шляхти, священиків, педерастів, і, певна річ, ці три складові складалися у найрізноманітніші поєднання. Саме так, це була добра оборудка, — подумки сказала собі мадонна Крета. Вона вже уявляла обличчя messere Джироламо ді Бенедетто, коли той побачить цю неторкану юну плоть. Які кошти він лишень не заплатить за те, щоб попестити своїми старечими пальцями цей завиванець вульви, чого тільки не віддасть, щоб потертися своїм зів’ялим членом об міцні стегна її юної вихованки. Мадонна Крета вже передчувала, як рахуватиме дукати. Але все трапилось не так удало.

Нінна Софія оглянула нову спальню, яку мала поділяти з чотирма вже дорослими вихованками мадонни Крети. Кімната була гірша за стайню, і смерділо в ній, як у стійлі. Без вікон. Уздовж стіни стояли дерев’яні ліжка, на яких замість матраців лежали чували з соломою, а скраю посідали її нові подружки. Усі вони були рабинями, яких придбали за кілька дукатів. Одна — беззуба, друга — з явними ознаками задавненого сифілісу, решта двоє сиділи, повсякчас уп’явши очі в одне місце. У їхніх поглядах проступало смирення й журба, які не полишають людину до скону, — а він, найпевніше, для кожної з них уже був недалечко. У кімнаті заледве можна було дихати. Нінна Софія виказала своє невдоволення жалісливим криком, що переріс у гучний плач. Коли двері розчинилися, Нінна, яка сподівалася побачити свою годувальницю Оливу, побачила кремезну постать мадонни Крети, що наближалася до неї. По перших трьох лящах вона второпала, що коли припинити плакати, то припинять бити. Саме так вона й зробила. Й саме тоді маленька Софія заприсяглася собі не плакати більше ніколи в житті. Й дотримала обіцянки.

Вона ставала чимраз некерованішою, чимраз жорстокішою і небезпечнішою. Нінна Софія була отруйною квіткою.

Даремно мадонна Крета з таким задоволенням карала її. Даремно було періщити ременем по спині, ставити на ніч на кукурудзяні зерна чи страхати пекельними колами. Нінна Софія дивилася на свою заступницю зеленими очима з вигнутими віями, очима, у яких не було ані слізки, у яких чимраз більше світилося кмітливості й злості, вона, всміхаючись джокондівською посмішкою, тихо питала:

— Чи ви вже скінчили, мадонно Крета?

Мадонна Крета вирішила, що коли дівчинка достатньо зросла, аби не дослухатися до її настанов, то вже час їй самотужки заробляти собі на хліб. Тож мадонна Крета, як уже давно загадала, пішла у будинок messere Джироламо ді Бенедетто, щоб повідати йому про свою нову вихованку.

Messere Джироламо ді Бенедетто, один з найуспішніших шовкових виробників у Венеції, а до минулого року ще й голова гільдії, був уже старий, тож вирішив віддалитися від суспільного життя, поринувши у неробство, аби насолодитися кількома роками, що йому лишились. Насправді він і так усе життя прожив у неробстві й лише зараз не грав зі своїми колегами у карти у своїй конторі у гільдії, а натомість займався цим у своєму вельми гостинному палаццо. Messere Джироламо ді Бенедетто мав дві слабини: карти та діти. Певна річ, він не терпів, коли його звали педофілом. Урешті-решт, що лихого у любові до дітей й у тому, щоб час від часу хоч якось підтримувати їх грошима, а надто якщо дитина має бідних батьків?

Ціна, яку правила мадонна Крета, здалася йому доволі високою, але він не заперечив: грошей він мав удосталь, тож якби навіть забажав розтринькати увесь статок, за роки, що мав попереду, — не спромігся. Й попри те, що всі добре знали, що він мав звичку скнарувати, але у таких діткливих питаннях витрати його не відлякували. Вій лише попросив мадонну Крету описати дівчинку. Messere Джироламо ді Бенедетто слухав з відстороненим виглядом, ніби насолоджуючись власними передчуттями. Якби ж то messere Джироламо ді Бенедетто здогадувався, як учинить з ним маленька