Жуль Верн - П’ятнадцятирічний капітан

з «Пілігрима». Потім обвів поглядом обрій. На сотні миль довкола – тільки небо і вода. Жодного судна, в якого можна було б попросити допомоги або хоч би пересадити на його борт місіс Велдон і Джека. Сам він не збирався покидати «Пілігрим» і готовий був зробити все можливе, щоб привести корабель до найближчого порту…

Цієї миті за три кроки від Діка Сенда на палубі з’явився кок Неґоро. Хоч португалець бачив увесь перебіг трагічної гонитви за китом, але його обличчя залишалося незворушним, ніби нічого не сталося.

– Ви хотіли поговорити зі мною? – обернувся юнак до суднового кока.

– Ні, – холодно відповів Неґоро. – Якби я й хотів поговорити з кимось, то радше з містером Галлом чи боцманом…

– Ви ж знаєте, що вони обоє загинули! – вигукнув Дік.

– Хто ж тепер командує судном? – зневажливо посміхнувся португалець.

– Я! – не вагаючись, відповів Дік Сенд.

– Ви?! – Неґоро презирливо стенув плечима. – П’ятнадцятирічний капітан?

– Саме так – п’ятнадцятирічний капітан! – рішуче відповів юнак.

– «Пілігрим» не залишиться без капітана, – місіс Велдон підійшла до них і твердо глянула в обличчя Неґоро. – Його ім’я – Дік Сенд. Затямте це, сер. Накази капітана не обговорюються.

Кок глузливо вклонився, щось невиразно буркнув і пішов до свого камбузу.

– Тепер доля корабля, а з ним і наші долі – у твоїх руках, Діку, – місіс Велдон обійняла юнака. – Я вірю, що ти впораєшся!

Вітер тим часом дедалі дужчав, і судно вже залишило за кормою місце недавньої трагедії. Дік Сенд поглянув на вітрила, а потім обвів пильним поглядом людей, що зібралися на палубі. Він не переоцінював своїх сил, проте, хоч якою важкою була відповідальність, що лягла на його плечі, ухилитися від неї було б ганьбою. Пасажири «Пілігрима» – усі до єдиного – можуть цілком звіритися на нього, і вони ж стануть його опорою і підтримкою. Негрів із «Вальдека» неважко буде навчити ставити й згортати вітрила чи стояти за стерном. Гірше було те, що самому юнакові бракувало потрібних знань, аби визначати за допомогою приладів і астрономічних спостережень точне місце розташування «Пілігрима» у відкритому океані. І то саме тепер, коли корабель так далеко відхилився від курсу. Він міг послуговуватися тільки компасом і лагом, з допомогою яких можна тримати курс і визначати пройдену судном відстань, але цього було замало…

Місіс Велдон, здавалося, розуміла, що коїлося в його душі.

– Том і його товариші – славні люди. Ти можеш покластися на них, Діку, – сказала вона.

– Я знаю. Вони допоможуть мені вести шхуну – за гарної погоди це неважко. Якщо ж погода зіпсується… З Божою поміччю ми й це здолаємо.

– Ти можеш сказати, де «Пілігрим» зараз? – тихо спитала жінка.

– Капітан Галл тільки вчора наніс на мапу місце розташування корабля.

– А ти зможеш вести судно потрібним курсом?

– Сподіваюся. Я триматиму на схід, до південноамериканського узбережжя, а там ми дістанемося до Вальпараїсо, де мали розвантажитися.

– Наша мета зараз – будь-який найближчий американський порт. Головне для нас – дістатися до берега.

– Аякже, місіс Велдон, – упевнено відповів Дік Сенд. – Не хвилюйтеся. Американський берег сягає так далеко, що ми неодмінно до нього пристанемо. Запевняю, що доставлю вас у безпечне місце. Крім того, цілком можливо, що на нашому шляху трапиться яке-небудь судно, що здійснює каботажні рейси. Вітер зараз північно-західний, і якщо він не зміниться, ми дуже швидко побачимо землю… – юнак усміхнувся. – Домчимо стрілою. Але спершу нам з вами необхідно поглянути на мапу й уточнити, де ми тепер.

Дік поспішив до каюти капітана Галла і приніс звідти штурманську мапу з учорашніми координатами судна. Навряд, щоб за минулу добу шхуна пройшла дуже велику відстань.

Місіс Велдон почала пильно роздивлятися мапу.

– Ми ще досить далеко від мети, – промовив Дік Сенд, – але все ж вам не варто хвилюватися. Курс нам відомий, вітер сприятливий і з кожною годиною дужчає. Тому не втрачаймо терпіння…

– Тоді вперед! – вигукнула місіс Велдон і повторила: – Я переконана, що ти впораєшся, Діку!

– Друзі, – звернувся юнак до Тома і його супутників, – відтепер на «Пілігримові» немає іншої команди, крім вас. Від вашої допомоги, спритності та кмітливості залежить дуже багато, і передусім порятунок усіх нас.

– Капітане Дік, – на диво серйозно мовив старий Том, – четверо моїх хлопців і я разом з ними охоче станемо вашими матросами.

– Усі ви, звісно, не моряки, – усміхнувся юнак, – але у вас є головне: неабияка сила і роботящі руки.

– Командуйте, сер!

– Нам слід діяти обережно, – почав Дік, – я не хочу ризикувати й ставити водночас усі вітрила; нехай ми втратимо у швидкості, зате подбаємо про безпеку. Таке рішення диктують обставини… Зараз ми розподілимо обов’язки. Я стоятиму за стерном стільки, скільки мені стане снаги. Проте комусь із вас на деякий час доведеться змінювати мене. Томе, хочете за стерно? Користуватися судновим компасом не так уже й складно, ви швидко навчитеся тримати правильний курс. Від інших знадобляться сила, спритність і увага. Я покажу кожному з вас, що треба робити за різних обставин, тож вам треба тільки точно виконувати мої вказівки…

– Ми готові! – виструнчився старий Том, немов справжній військовий моряк.

– Тоді до роботи, матроси!

  Розділ другий

Головним завданням для Діка Сенда було ретельно стежити за курсом і швидкістю «Пілігрима» і щодня наносити на мапу пройдений шлях. Для цього справді було цілком достатньо компаса і лага.

На шхуні був гвинтовий лаг із циферблатом. Користуватися цим приладом юнак міг навчити навіть найнедосвідченіших матросів. Та слід було врахувати головне джерело помилок – океанські течії. Будь-які розрахунки тут були марні, тільки астрономічні спостереження давали змогу визначити точне місце розташування корабля в океані. Але молодий капітан ще не мав потрібних знань з астрономії, тому наказав своїм помічникам кидати лаг за борт щопівгодини, а сам заносив покази до суднового журналу.

На «Пілігримі» було два компаси. Один був установлений в нактоузі, просто перед очима стерничого. Його картушка, яку вдень освітлювало сонце, а вночі дві лампи, постійно вказувала курс шхуни. Другий компас був на стелі каюти капітана Галла.

Спершу Дік хотів одвести «Пілігрим» назад – до берегів Нової Зеландії. Цей перехід був би коротшим. Напевно, він так би й зробив, коли б не ходовий північно-західний вітер, що дедалі дужчав. Урешті Дік Сенд вирішив плисти до берегів Америки.

За такого вітру був сенс спробувати поставити головні вітрила, і це вдалося юнакові, хоч і не без певних труднощів. Раніше, коли Дік за сигналом капітана Галла з вельбота повів «Пілігрим» до місця катастрофи, на судні були підняті тільки скісний грот, клівер, фок і марсель. Негри допомогли йому виконати цей маневр, тим паче, що хитавиці й вітру тоді майже не було. Тепер, щоб шхуна йшла повним ходом, слід було поставити всі допоміжні вітрила. Найвідповідальнішу і найскладнішу частину роботи молодий капітан узяв на себе, а в іншому поклався на своїх тямущих і сильних помічників, однак пам’ятаючи, що завзяття велетня Геркулеса слід контролювати. Коли маневр удався, Дік Сенд полегшено зітхнув.

Том, що весь цей час стояв за стерном, звільнився з вахти, і Дік став на своє місце.

«Пілігрим», ледь нахилившись на правий борт, стрімко мчав на схід. Плаский кільватер, що залишався за кормою на воді, свідчив про чудову форму підводної частини судна та його високі морехідні якості. Нова команда