Кшиштоф Борунь - Поріг безсмертя

— частина богослов'я, що ставить своїм завданням захист релігії. ">[5]. Одне слово, теолог[6].

— Це видно з його бібліотеки…

— Змарнував собі життя. Міг би бути зараз епіскопом… Схотілося йому, бач, стати… сучасним священиком. Тоді вважалося модним набувати практичного пастирського досвіду у важких умовах. Спершу, здається, його не хотіли відпускати. Нарешті, послали в Пунто-де-Віста. Це була справді важка парафія. Чимало індіян, здебільшого наймитів, що працювали на плантаціях, та дрібних орендарів. Відсталість, пияцтво, моральний розклад, ледарство, що призводять до вбогого животіння. А втім, ви, мабуть, самі бачили. Не багато чого там змінилося. Не великий вплив має священик Альберді на свою паству.

— Чому ж він все-таки лишився?

— Нерозумна честолюбність. Хотів довести, що зуміє перевиховати отих гультяїв. Незабаром по його приїзді занедужав і помер священик цієї парафії, і Альберді став єдиним її господарем. Але він не знайшов шляху до серця цих людей. Одначе затявся, що не поїде доти, доки справа не піде на лад… А потім… звик. Правда, були такі часи, що йому просто не давали життя. Накликав на себе гнів управителя тутешніх плантацій… Коли б не моя дружина, давно б усунули його з парафії. Зрештою, може б, це було для нього й краще…

— Альберді приятелював із Хосе Браго? Де Ліма стенув плечима.

— Не те, щоб приятелював. Здається, вони весь час сперечалися. Адже Браго був атеїст. Але після розлучення з Долорес він місяцями жив у Альберді. Більше того, Альберді домігся, щоби Браго поховали на цвинтарі, правда, під самісіньким муром, але все-таки й це місце священне.

— Може, йому вдалося навернути Браго в свою віру?

— Скоріше навпаки, — засміявся господар.

— Невже ви підозрюєте, що священик Альберді — атеїст?

— Та ні. Але… Бачте… — де Ліма стишив голос. — Браго був комуніст…

— Вперше чую про це! — здивувався я.

— Можливо, членом комуністичної партії він і не був, але зі слів дружини я зрозумів — він явно симпатизував комуністам. Про це не пишуть, але все було саме так. Зрештою, коли вчитатися в його книжки, то в кожній це відчувається… Отже, Альберді піддався його впливові і без потреби совав носа куди не слід.

— Ви вважаєте, що Альберді симпатизує комуністам?

— Не думаю. Щоправда, свого часу він був прихильником Дартеса, але це зовсім інше. Зрештою, після пожежі він угамувався.

— Якої пожежі?

— Ви ж бачили, де він мешкає. То будиночок садівника. Попівство стояло ближче до церкви. Либонь, залишилися стіни.

— Добре, що бібліотека вціліла, — зауважив я мимохіть.

— Він перебрався до тієї халупи ще раніше! І саме під впливом Браго. Здається, той кілька років умовляв священика віддати попівство під школу. Альберді не дуже квапився, зволікав… Проте після смерті Браго наважився. Ну і паства йому «віддячила»… Під час ремонту хтось підпалив будинок… — де Ліма замовк і замислився. — Може, ще коньяку? — згадав він про обов'язки господаря.

— Дякую. Мене цікавить ще одне: чому Браго лікувався в інституті Бурта? Ви знаєте щось про це?

— Знаю, чого ж. Коли Маріо було три роки, Долорес з ним і чоловіком перебула літо в Пунто-де-Віста. Там вони і познайомилися з Боннардом. Мабуть, в Альберді або з да Сільва. У той час, ще за правління Дартеса, Боннард зрідка бував у да Сільва.

— Зараз вони не вельми симпатизують один одному?

— Це не має нічого спільного з особистим антагонізмом… Да Сільва — чудова людина, справжній джентльмен. Чого не можна сказати про Боннарда…

— Ви його знаєте? — запитав я, поділяючи в душі думку господаря.

— Авжеж. Ми познайомились у да Сільва. Конфлікт має глибоке коріння, — повернувся він до теми. — Я б сказав так: матеріального характеру. Да Сільва був акціонером санаторію, де зараз інститут.

— Вія не одержав відшкодування?

— Не в цім річ. Адже інститут могли б перевести кудись-інде… Буртові схотілося знищити таку чудову лікарню… Зараз, якби не Боннардів вплив, усе можна було б залагодити.

— Зрозуміло. Отже, ви кажете, що кілька років тому Боннард заприятелював із Браго?

— В усякому разі, тоді вони познайомилися. Пізніше, мешкаючи в Альберді, Хосе часто їздив до інституту. А потім, коли він захворів, його лікував Боннард. Адже Браго був без копійки…

— Священик Альберді бачив Хосе Браго померлим?

Де Ліма безпорадно розвів руками.

— Не знаю. Шкода, що ви його про це не спитали. В одному я певний: він ховав його останки.

— То чи є сенс, зважаючи на те, що я від вас почув, домагатися ексгумації?

— Неодмінно! Ясна річ, тепер вам не треба пред'являти Боннардові звинувачення. Моє відкриття полегшує справу, правда? Адже обставини змінилися. Це вже не звинувачення в убивстві, а лише спроба переконатися, чи… не втік часом небіжчик із домовини, — роблено засміявся він. Я замислився.

— Яка ж ваша справжня думка? — почав я трохи згодом, пильно дивлячись йому в обличчя. — Адже ваша дружина казала, що знає з достовірних джерел: на Браго ставились недозволені експерименти. Ці дві версії суперечать одна одній.

— Не знаю. У мене справді немає щодо цього певної думки. Можливо, тут є суперечність, а можливо, й ні. Побачимо. Побачимо після ексгумації!

— Я пораджуся з слідчим, — сказав я, підводячись. Я відчував: нічого більше від сеньйора де Ліма не дізнаюсь.

— Звичайно, ви нікому не скажете про наші підозри, — мовив господар, проводжаючи мене до дверей. — Справа ясна. Нам важливо знати правду. Хоч би в інтересах історії літератури. Щоб не сталося, як із Шекспіром… В усякому разі, газетам тоді буде про що писати.

«Цей де Ліма не дурний, — подумав я, вийшовши на вулицю. — Звичайно, вони рознюхають усе, що зможуть. Але з отими деревами таки дивна історія. Либонь, і справді в цьому щось є?»

Перш ніж діяти далі, я надумав порадитися з Катериною… Її думка, як філолога і