Володимир Лис - Із сонцем за плечима. Поліська мудрість Пелагеї

Лікувала яйцем і застуду (тепле яйце прикладала до грудей), і зубний біль та закладання носа (нежить і, очевидно, гайморит). При цьому яйце замотувалося в хустку (бажано білу) і трималося прикладеним до носа чи зуба. Лікували яйцем і вавки (висипки на губах).

На яйці бабуся ворожила. Розкручене на столі, воно мало показати, де дівоча чи жіноча доля (гострішим кінцем) і звідки небезпека (тупішим).

Яйце використовувала поряд із виливанням воску од переляку. Та й від вроків. Ще один спосіб. Яйце на очах зівроченого (а зіврочували, пригадую, переважно дітей) розбивала, виливала в миску, причому повільно. При цьому жовток мав би збитися, забираючи недобру силу.

Одне із замовлянь, яке зберегла жінка з нашого села від бабусі:

Яйце ще клалося на стежку, й до нього обов’язково мав прийти кіт або курка і покотити в якийсь бік. То вже при гаданні, чим закінчиться сварка з сусідкою чи з кимось із родини. Якщо в другий бік од того, звідки з’явився кіт чи курка, то мине сварка й неприємності швидко забудуться, а в той бік, звідки прийшов, то ще не раз повториться.

Ще бабуся берегла шкаралупу від свячених яєць. Потовчена, вона помагала од гикавки і при запаленні й висипках довкола очей (ячменю). Шкаралупа таких яєць зберігалася до наступного Великодня і тільки після цього розсіювалася по полю. Бабуся розказувала, що коли розговітися свяченим яйцем з добрими думками, то на тому полі, де шкаралупу посіяли, виросте три колоски, по яких можна визначити, чи буде добрий урожай і яка в людини доля. Але як те робилося, не знаю.

Кіт умивається – гості будуть. Куди лапкою при тім показує – звідти й жди гостя. Як на схід при тім мордочкою повернутий – чекай гостя зранку (сьогодні або наступного дня), якщо на південь дивиться – опівдні й прийде гість, на захід – увечері, а коли на північ – нічний, несподіваний, тривожний гість.

Пташка сідає на підвіконня – до звістки. Синичка – добра звістка. Темна пташка (іноді на хуторі й шпак підлітав до вікна) – трапиться щось недобре. Коли пташка стукає дзьобом у вікно – просить вийти, подивитися на світ, піти за собою. Як приклад наводився випадок, коли підлітала синиця, потім горобець, стукав у скло, і виявилося, що телиця загрузла в болоті.

Людина, часом не помічаючи того, як у гості йде, в чорне геть удягається – а то ж біду несе або винести з хати хоче. Як винести, то буде на ній прикмета – біла нитка до одежі приліплена, або ж ув одежі вплетена.

Од злої сили тре’ часник тримати на підвіконні, а в снопі, що на покуті стоїть, хай буде квітка золотавка, та то вельми рідкісна квітка, ни на всякім лугові росте, маленька така, начеб золото блистить, навіть засушена і мовби всміхається (яка наукова чи загальноприйнята назва – не знаю. – В. Л.). А як ни знайдеш золотавку – ромашку поклади, встроми до снопа, тико ни менш як із див’ятьма пелюстками. Нечисть подумає, що то сонячне дитєтко, а з сонцем вони знатися ни хочуть.

Щоб на полі добре вродило, тре’ на краю його, по чотирьох вуглах його, мак дикий посіяти, тоді нечиста сила, що у колосся силу забирає, налякається, бо подумає, що то кров виросла, вона тико з людей п’є кров, а та, що із зела, то для неї – смерть.

Ни став рогача в хаті держаком доверху, бо то знак, що нима ляку тут для недоброї сили.

Бабуся вміла «читати» шум дерев і раптом казала: «Цієї ночі піде сніг» чи «Буде через день велика шура-бура».

Сорока близько біля хати – щось хоче сказати, що інші про тебе говорять: подумай, що б то могло бути?

Поліна в печі тріскотять – хтось на тебе сердиться. Якщо падав вогонь – «стріляв» – з печі чи грубки, мають передати од когось здалеку неприємну звістку. Ніби гуде піч – до чогось підштовхує, нагадує щось.

Коли людина хворіє, казала бабуся, заглянь їй за вуха. Навіть як вельми хвора, а там нема жовтизни – виздоровіє. Те, що за вухами жовтіє, називала воском смерті, прогнати його можна хіба, коли, помолившись, зішкребти й викинути у мутну воду, болото, приказуючи при тім: «А ще не пора тобі, осоружнице, цюю людину до себе кликати». Якщо після того вернешся до хати й погляд хворого посвітліє – таки не пора.

Щодо знаків на руці бабуся казала: якщо людині довго жити – поперечні й поздовжні лінії на обох долонях мусять тричі перетинатися, а більше – то ще ліпше. Дві лінії перетину – сім десятків, не більше одміряно. Притому між поздовжніми лініями мусить бути віддаль, не менша, ніж на крайній (малий) палець.

Бабуся казала: «У неї голуб в оці сидить». Або: «Ой, вороняка примостилася». Якось я спитав: «Хіба птах може сидіти в оці?» «Може», – відповіла бабуся. І пояснила: не всім дано то бачити. Та як би людина ни ховала те, що в неї всередині, яка душа – того птаха побачиш, така й людина. Добра чи зла, щира чи підла. Я довго сприймав це просто як образ. Але зараз думаю: а раптом бабуся справді щось особливе бачила в погляді людини?

Якщо дерево саме коло хати ламається – знак, що хтось із родини помре. Молоденьке – хтось молодий, старе – старший, далеко од хати – з далекої родини, близько – з близької.

Сови завше відчувають, що людина умре, за два тижні (часом за вісімнадцять днів) прилітають до тої хати, де має бути небіжчик, і починають кричати. Крик сови може й означати, якщо жінка груба (вагітна), що роди будуть неблагополучні. Мама розповідала, що за тижнів три до того, як мала народити мого молодшого брата Івана, на хуторі почала кричати сова. Мама затривожилася в недоброму передчутті. Та за два тижні перед народженням брата помер дід Григорій, брат прабабусі Пріськи.

Існувало повір’я, що коли людину вдарила блискавка, то її треба по шию закопати в землю, і тоді земля забере паралізуючу силу блискавки. Бабуся ж розповідала, що їй передала жінка з іншого села: