Микола Гоголь - Ревізор

поголодувати, та приїхати додому в петербурзькому костюмі. Шкода, що Йохим20 не дав на прокат карети, а гарно б, чорт забери, приїхати додому в кареті, підкотити отаким чортом до якого-небудь сусіда-поміщика під ґанок, з ліхтарями, а Осипа ззаду одягти в ліврею. Як би, я уявляю, всі переполохались! "Хто такий, що таке?" А лакей входить (виструнчуючись і вдаючи лакея): "Іван Олександрович Хлестаков із Петербурга, скажете прийняти?" Вони, бовдури, і не знають, що таке значить "скажете прийняти". До них коли приїде який-небудь там бевзь-поміщик, так і суне, ведмідь, просто у вітальню. До донечки якої-небудь гарненької підійдеш: "Панно, як я..." (Потирає руки і підчовгує ніжкою). Тьху! (плює) аж нудить, так їсти хочеться.

Ява VI

Хлестаков, Осип, потім слуга.

Х л е с т а к о в. А що?

О с и п. Несуть обід.

Х л е с т а к о в (приплескує в долоні і злегка підстрибує на стільці). Несуть! несуть! несуть!

С л у г а (з тарілками й салфеткою). Хазяїн в останній раз уже дає.

Х л е с т а к о в. Ну, хазяїн, хазяїн... Мені плювати на твого хазяїна! Що там таке?

С л у г а. Суп і печеня.

Х л е с т а к о в. Як, тільки дві страви?

С л у г а. Тільки ото.

Х л е с т а к о в. Ото дурниця яка! я цього не приймаю. Ти скажи йому: що це справді таке!.. Цього мало.

С л у г а. Ні, хазяїн каже, що ще багато.

Х л е с т а к о в. А соусу чому нема?

С л у г а. Соусу нема.

Х л е с т а к о в. Чому ж нема? Я бачив сам, проходивши повз кухню, там багато чого варилося. І в їдальні сьогодні вранці два якісь куценькі чоловіки їли сьомгу та ще багато дечого.

С л у г а. Та воно б то є, сказати, та нема.

Х л е с т а к о в. Як нема?

С л у г а. Та от нема.

Х л е с т а к о в. А сьомга, а риба, а котлети?

С л у г а. Та це для тих, котрі статечніші.

Х л е с т а к о в. Ах ти, дурень!

С л у г а. Егеж.

Х л е с т а к о в. Порося ти погане... Як же вони їдять, а я не їм? Чого ж я, чорт забери, не можу так само? Хіба вони не такі ж проїжджі, як і я?

С л у г а. Та вже звісно, що не такі.

Х л е с т а к о в. Які ж?

С л у г а. Звичайно які! вони вже, звісно: вони гроші платять.

Х л е с т а к о в. Я з тобою, дурню, не хочу говорити. (Насипає суп і їсть). Що це за суп? Ти просто води налив у миску: ніякого смаку нема, тільки смердить. Я не хочу цього супу, дай мені іншого.

С л у г а. Ми заберемо. Хазяїн сказав: коли не хочете, то й не треба.

Х л е с т а к о в (захищаючи рукою страву). Ну, ну, ну... облиш, дурню! Ти звик там поводитися з іншими: я, брат, не такого роду! зо мною не раджу... (Їсть). Боже мій, який суп! (Їсть далі). Я думаю, ще жодна людина в світі не їла такого супу: якесь пір'я плаває замість масла. (Ріже курку). Ой, ой, ой, яка курка! Дай печеню! Там супу трохи залишилось. Осипе, візьми собі. (Ріже печеню). Що це за печеня? Це не печеня.

С л у г а. А що ж таке?

Х л е с т а к о в. Чорт його знає, що таке, тільки не печеня. Це сокира засмажена замість яловичини. (Їсть). Шахраї, каналії! чим вони годують? І щелепи заболять, якщо з'їси один такий шматок. (Колупає пальцем у зубах). Падлюки! Зовсім як дерев'яна кора — нічим витягти не можна; і зуби почорніють після цих страв. Шахраї! (Витирає рот салфеткою). Більше нічого нема?

С л у г а. Нема.

Х л е с т а к о в. Каналії! падлюки! навіть хоч би який-небудь соус або печиво. Дармоїди! деруть тільки з проїжджих.

С л у г а разом з Осипом прибирає й виносить тарілки.

Ява VII

Хлестаков, потім Осип

Х л е с т а к о в. Справді, начебто й не їв; тільки-но розохотився. Якби дрібні, послати б на базар та купити хоч булку.

О с и п (входить). Там чогось городничий приїхав, дізнається й питає про вас.

Х л е с т а к о в (злякавшись). От тобі й на! Отаке стерво трактирник, встиг уже поскаржитися! Що, коли справді він потягне мене в тюрму? Що ж? Коли благородним чином, я, хай уже... ні, ні, не хочу! там у місті тиняються офіцери й народ, а я, як навмисне, задав тону й переморгнувся з однією купецькою дочкою... Ні, не хочу... Та що він, як він сміє, справді? Що я йому, хіба купець чи ремісник? (Бадьориться й випробовується). Та я йому просто скажу: "Як ви смієте, як ви..." (Коло дверей крутиться ручка; Хлестаков блідне і зіщулюється).

Ява VIII

Хлестаков, Городничий та Добчинський.

(Городничий, увійшовши, зупиняється. Обидва з переляком дивляться кілька хвилин один на одного, вирячивши очі).

Г